Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Самусенко С.С. - доповідача,Татькова В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інсахарпром" на рішення та постанову господарського суду Львівської області від 22 січня 2015 року Львівського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2015 року у справі № 914/4213/14 господарського суду Львівської області за позовом Приватного підприємця ОСОБА_4 до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інсахарпром", 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення

ПП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду із позовом до ТОВ "Інсахарпром" та ФОП ОСОБА_5, із урахуванням заяв про зменшення та уточнення вимог, про солідарне стягнення 76570 грн. основного боргу, 5 520,05 грн. пені, 3404,88 грн. - 3% річних, 19 036,89 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.01.2015 (суддя Пазичев В.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 (судді: Плотніцький Б.Д. - головуючий, Михалюк О.В., Мельник Г.І.), позовні вимоги задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів 76 570 грн. боргу, 5 520,05 грн. пені, 3 404,88 грн. - 3% річних, 19 036, 89 грн. інфляційних втрат та судовий збір.

Не погоджуючись із судовими рішеннями ТОВ "Інсахарпром" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити справу до господарського суду першої інстанції.

Скаржник, зокрема, зазначає, що судами не надано правової оцінки договору поруки від 02.09.2013, не вчинено дій щодо з`ясування обставин дійсності зобов`язань поручителя, а саме фінансовий стан останнього станом на день укладення поруки, оскільки такий стан мав відповідати положенням ст. 13 та ч.5 ст. 203 ЦК України. Скаржник вважає договір поруки фіктивним, оскільки він укладений без наміру створення правових наслідків, з метою зміни територіальної підсудності справи. Також зазначає, що за умовами договору поруки кредитор зобов`язаний надіслати поручителю вимогу про виконання обов`язку боржника в день порушення боржником основного договору, проте кредитором такі дії вчинено не було. Посилається на те, що суд першої інстанції проігнорував клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, чим позбавив останнього можливості прийняти участь у справі та подати зустрічну позовну заяву.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.06.2015 касаційну скаргу у справі № 914/4213/14 прийнято до провадження.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.07.2013 між ПП ОСОБА_4 як підрядником та ТОВ "Інсахарпром" як замовником укладено договір №09/07-1 про збір зернових культур комбайнами.

Згідно умов договору підрядник виконав на користь замовника роботи по збору сільськогосподарських зернових культур на площі 222 га.

Вартість виконаних робіт становить 96 570 грн.

Виконання вищевказаних робіт підтверджується актом прийому виконання робіт від 25.07.2013

Відповідно до п.5.2 договору замовник повинен провести кінцевий розрахунок за виконані роботи протягом 10 банківських днів з дати підписання акта виконаних робіт.

Суди встановили, що остаточний розрахунок за виконані роботи повинен був проведений не пізніше 08 серпня 2013 року.

02.09.2013 з метою забезпечення належного виконання умов договору замовником між ПП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 укладено договір поруки.

Відповідно до п.1.2 договору поруки відповідач-1 та відповідач-2 несуть солідарну відповідальність за виконання умов договору.

Господарськими судами встановлено, що 16.10.2013 та 18.10.2013 замовник перерахував по 10 000 грн. на поточний рахунок позивача в якості часткової оплати за виконані роботи.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань у відповідача-1 утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 76 570 грн.

За ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6.2 договору про збір зернових культур передбачено, що за прострочення оплати виконаних робіт, відповідно до п.5.2 договору, відповідач 1 виплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% від неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладені норми права та встановлені судами обставини, господарські суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Твердження скаржника щодо позбавлення судом першої інстанції можливості прийняти участь у справі та подати зустрічну позовну заяву не відповідають дійсності, оскільки провадження у справі було порушено 28.11.2014, а рішення прийнято 22.01.2015. Сторони мали достатньо часу для здійснення всіх необхідних дій для захисту своїх прав. Відповідно до ст. 69 ГПК України строк розгляду справи в суді першої інстанції становить 2 місяці.

Також, як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд неодноразово відкладав розгляд справи.

Фіктивність та недійсність договору поруки не є предметом розгляду у цій справі. Договір поруки чинний.

Касаційна інстанція погоджується з висновками апеляційного господарського суду, оскільки останнім встановлено, що твердження скаржника не підтверджуються належними доказами.

Доводи скаржника щодо порушення та неправильного застосування судами норм права не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ТОВ "Інсахарпром" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2015 у справі № 914/4213/14 залишити без змін.