ПОСТАНОВА
Іменем України
05 листопада 2019 року
Київ
справа №802/2109/16-а
адміністративне провадження №К/9901/39614/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.01.2017 (суддя - Бошкова Ю.М.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (головуючий суддя - Совгира Д.І., судді: Білоус О.В., Курко О.П.) у справі № 802/2109/16-а за позовом Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
У листопаді 2016 року Вінницька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) заборгованість зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 16292,53 грн.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.01.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017, позов задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.01.2017, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 та прийняти нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки податкове повідомлення-рішення, згідно з яким йому визначена сума грошового зобов`язанням з податку на доходи фізичних осіб, він не отримував, про розгляд справи у суді першої інстанції був необізнаний, а прощену суму боргу за кредитним договором не вважає сумою додаткового блага, з якої має нараховуватись податок, у зв`язку з чим оскаржив податкове повідомлення-рішення від 04.08.2015 №0050531701 у судовому порядку.
В письмових запереченнях на касаційну скаргу Вінницька ОДПІ зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Переглядаючи прийняті у справі судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, Вінницькою ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.
За результатами перевірки складено акт від 25.06.2015 №1683/17/2239905518, в якому відображено висновок про порушення відповідачем вимог абз. ''д'' підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України внаслідок заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 12994,60 грн. за 2013 рік.
На підставі названого акту перевірки, Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.08.2015 №0050531701, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, за основним платежем на суму 12994,60 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 3248,65 грн. Крім того, за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань відповідачу нараховано пеню в сумі 49,28 грн.
Відповідачу направлялась податкова вимога Вінницької ОДПІ від 26.09.2016 №16341-17, проте сума податкового боргу не була погашена.
Заперечуючи проти стягнення податкового боргу, у касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що податкове повідомлення-рішення від 04.08.2015 №0050531701, на підставі якого позивачем заявлено вимогу про стягнення, отримано лише 23.12.2016, у той час як Вінницькою ОДПІ позов про стягнення з нього податкового боргу подано до суду 05.12.2016. При цьому, судові повістки про розгляд справи він не отримував.
За наслідками окремого судового провадження, податкове повідомлення-рішення 04.08.2015 №0050531701 постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.04.2017 у справі №802/448/17-а, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано.
Крім того, у поданому до суду касаційної інстанції клопотанні зазначає, що Вінницькою ОДПІ розпочату процедуру примусового виконання судового рішення у даній справі та оголошено майно відповідача у розшук.
Фактичною підставою звернення позивача до суду з адміністративним позовом про стягнення з відповідача заборгованості з податку на доходи фізичних осіб стала несплата останнім у встановлений законом строк узгоджених сум податкових зобов`язань.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Положеннями пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 59.3 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.
Отже, факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом. Передумовою для стягнення податкового боргу є виникнення факту узгодження грошового зобов`язанням, яке відбувається або шляхом визнання платником здійсненого контролюючим органом донарахування або підтвердження його законності за наслідками оскарження рішення контролюючого органу про донараховану суму.
Між тим, у даній справі, з огляду на мотиви касаційної скарги відповідача, факт наявності такого узгодження потребував ретельної перевірки, яка не була здійснена судами попередніх інстанцій, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях не надано жодної оцінки аргументам платникам про те, що ним не було отримано податкове повідомлення-рішення, на підставі якого позивачем заявлено вимогу про стягнення, а також не було встановлено обставин, за яких таке вручення не відбулося.
Враховуючи наведене та з урахуванням положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного розгляду.
Пунктом 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.01.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна,
Судді Верховного Суду