910/16120/14 Про визнання конкурсним кредитором четвертої черги ТОВ у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю - 23.02.2016 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 13.10.2015 в частині визнання конкурсним кредитором четвертої черги ТОВ "Лоджистік Сервіс" у сумі 67 609 487,77 грн та в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у справі № 910/16120/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір", -

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. (суддя Пасько М.В.) визнано кредиторами ТОВ "ТД "Альтаір": ТОВ "Лоджистік Сервіс" на суму 141.200.223, 06 грн., з яких: 1.218, 00 грн. - вимоги першої черги, а 141.199.005, 06 грн. - вимоги шостої черги; компанію "Marasco Trading Limited LTD" на суму 105.816.533, 55 грн. - вимоги четвертої черги; ВАТ "Тернопільське Об'єднання "Текстерно" на суму 86.368.242, 61 грн. - вимоги четвертої черги, а також відмовлено ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у визнанні кредитором ТОВ "ТД "Альтаір" на суму 157.825.403, 10 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 (колегія суддів: Пантелієнко В.О. - головуючий, Гарник Л.Л., Разіна Т.І.) апеляційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду м. Києва від 13.10.2015 р. по справі № 910/16120/14 - без змін.

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 13.10.2015 в частині визнання конкурсним кредитором четвертої черги ТОВ "Лоджистік Сервіс" в сумі 67 609 487,77 грн та відмови у визнанні кредиторських вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 05.09.2014 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Торговий дім "Альтаір" за особливостями, передбаченими ст. 94 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відкрито процедуру санації ТОВ "Торговий дім "Альтаір", призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Кудляка Є.В., керуючим санацією - Телеш М.В. і т.ін.

У встановлений законом місячний строк від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство до господарського суду міста Києва з вимогами до боржника звернулись: Компанія "Marasco Trading Limited LTD2 (105816533,55 грн), ТОВ "Лоджистік Сервіс" (141200223,06 грн) ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (157825403,1 грн), ВАТ "Тернопільське об'єднання "Текстерно" (86368242,61 грн), ПАТ "Банк Форум" (29882249 грн), всього на суму 521092651,32 грн.

Розпорядником майна боржника з урахуванням уточнень було включено до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Торговий дім "Альтаір" вимоги Компанії "Marasco Trading Limited LTD" на суму 105816533,55 грн; ТОВ "Лоджистік Сервіс" на суму 141200223,06 грн; ВАТ "Тернопільське об'єднання "Текстерно" на суму 86368242,61 грн., всього на суму 363267248,22 грн., а вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в сумі 157825403,1 грн відхилено як безпідставні.

Ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 18.02.2015 р. було затверджено реєстр вимог кредиторів на суму 363.267.248, 22 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 р. апеляційні скарги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" і Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" були залишені без задоволення, а ухвала господарського суду міста Києва від 18.02.2015 р. залишена без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2015р. скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 р. та ухвалу господарського суду міста Києва від 18.02.2015р. в частині розгляду кредиторських вимог Компанії "Marasco Trading Limited LTD", ТОВ "Лоджистік Сервіс", ВАТ "Тернопільське об'єднання "Текстерно" та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", а справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва з тих підстав, що оскаржувані рішення прийняті при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники провадження у справі, оскільки висновки у справі зроблені без надання належного правового аналізу поданим доказам та підставам виникнення кредиторських вимог.

За результатом нового розгляду справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. визнано кредиторами ТОВ "ТД "Альтаір": ТОВ "Лоджистік Сервіс" на суму 141.200.223, 06 грн., з яких: 1.218, 00 грн. - вимоги першої черги, а 141.199.005, 06 грн. - вимоги шостої черги; компанію "Marasco Trading Limited LTD" на суму 105.816.533, 55 грн. - вимоги четвертої черги; ВАТ "Тернопільське Об'єднання "Текстерно" на суму 86.368.242, 61 грн. - вимоги четвертої черги, враховуючи те, що вимоги кредиторів документально підтверджені та заявлені в межах строку, встановленого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Також цією ж ухвалою відмовлено ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у визнанні кредитором ТОВ "ТД "Альтаір" на суму 157.825.403, 10 грн. з тих підстав, що договір поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004, на якому ґрунтуються кредиторські вимоги заявника, припинений з 23.11.2004 в силу закону, про що вказано в рішенні господарського суду міста Києва від 20.01.2014 у справі № 910/22121/13, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2014.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши про їх обґрунтованість та відповідність вимогам закону.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим Кодексом, з врахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство та відкриття процедури санації ТОВ "Торговий дім "Альтаір" офіційно оприлюднено 16.09.2014 за № 8926.

Відповідно до частин 6 та 7 ст. 94 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду у місячний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство і відкриття процедури санації письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують та/або заперечення кредиторів проти проведення процедури санації керівником боржника. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Керуючий санацією - керівник боржника разом із розпорядником майна зобов'язані відповідно до вимог цього Закону розглянути вимоги кредиторів і скласти реєстр вимог кредиторів, письмово повідомивши про результати розгляду заявників і господарський суд.

Відповідно до ч.8 ст. 94 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" господарський суд у порядку, передбаченому цим Законом, розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає розмір визнаних судом вимог кредиторів, затверджує реєстр вимог кредиторів і визначає дату проведення зборів кредиторів.

У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

Оскільки обов'язок розгляду грошових вимог та надання правового аналізу поданих кредитором письмових доказів, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та змісту, а також обов'язок встановлення розміру та моменту виникнення грошових вимог покладений на господарський суд, усі вимоги кредиторів незалежного від того, чи були стосовно них рішення юрисдикційних органів, чи визнані вони в претензійному порядку, чи оскаржуються боржником чи ні, підлягають встановленню (визнанню) судом як за розміром, так і за суттю.

Отже, незважаючи на визнання розпорядником майна грошових вимог кредиторів, суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу та якщо дійде висновку, що спірні вимоги кредитора обґрунтовані та підтверджені відповідними документами, такі вимоги визнаються судом, в іншому випадку - у задоволенні таких вимог суд відмовляє повністю або частково, однак, у будь-якому випадку суд повинен зробити обґрунтований висновок щодо поданої заяви.

Кредитори самі повинні довести свої грошові вимоги виключно відповідними документами, а докази, на яких ґрунтуються грошові вимоги кредитора, повинні надавати право кредитору на звернення до боржника з грошовими вимогами в установленому чинним законодавством порядку.

Таким чином, одночасно із заявою про грошові вимоги до боржника конкурсні кредитори зобов'язані подати до господарського суду документи, що їх підтверджують, зокрема, первинні документи, визначені законодавством про бухгалтерський облік (договори (угоди), накладні, рахунки, акти приймання-передачі, акти виконаних робіт тощо), виконавчі документи або рішення суду, яке набрало законної сили.

Непідтвердження грошових вимог кредитором належними доказами може бути підставою для відмови у визнанні грошових вимог такого кредитора.

Розглянувши подану ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заяву про грошові вимоги до боржника, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.10.2004 р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс" (ТОВ "Лоджистік Сервіс") було укладено генеральну кредитну угоду № 010/08/2400 .

Пунктом 1.2 кредитної угоди передбачено, що загальна сума наданих кредитних коштів не може перевищувати: суми 3.360.000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2007 р.; суми 2.823.900,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 р.

Крім цього, 06.10.2004 р. між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" (поручитель) було укладено договір поруки № 010/08/2400п зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою № 1 від 11.10.2004 р.

За умовами договору поруки поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язання боржника - ТОВ "Лоджистік Сервіс", які виникають з умов генеральної кредитної угоди № 010/08/2400 від 05.10.2004 р., в повному обсязі цих зобов'язань. У випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань за генеральною кредитною угодою поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитами та неустойки.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, кредиторські вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" ґрунтувалися на зобов'язанні згідно договору поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004, укладеному між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір".

Відмовляючи банку у визнанні його кредиторських вимог до боржника, суди попередніх інстанцій послались на те, що рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2014 у справі № 910/22121/13 про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 12.05.2009 р. до договору поруки, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2014, зазначений договір поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 визнано припиненим з 23.11.2004 в силу закону.

Так, при розгляді справи № 910/22121/13 судами встановлено, що 23.11.2004 р. додатковою угодою № 3 до кредитної угоди, укладеною між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Лоджистік Сервіс", збільшено ліміт кредитування до 7.210.000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 р., тобто обсяг відповідальності поручителя за договором поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 збільшився.

Також судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення ТОВ "Торговий дім "Альтаір" (позивача у справі № 910/22121/13 ) про зміни, які були внесені вищезазначеною додатковою угодою.

17.02.2005 р. додатковою угодою № 4 до кредитної угоди, укладеною між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Лоджистік Сервіс", встановлено ліміт кредитування у сумі 10.967.000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 р.

Крім цього, 12.05.2009 р. між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" було укладено додаткову угоду № 2 до договору поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 р., яку ТОВ "Торговий дім "Альтаір" (позивач) просило визнати недійсною у справі № 910/22121/13, оскільки на час її укладання договір поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 був припинений в силу закону.

Відповідно до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Як вказано в постанові Вищого господарського суду України від 23.06.2014 припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Термін "порука", застосований законодавцем у ч.1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки.

Згідно із ч. 1 ст. 559 ЦК України поручитель не залишається зобов'язаним навіть на початкових умовах.

Порука припиняється лише тоді, коли поручитель не надав згоди на зміну основного зобов'язання.

Встановлені у ч. 1 ст. 559 ЦК України імперативні положення презюмуються. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2014 у справі № 910/22121/13, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2014, визнано недійсною додаткову угоду № 2 від 12.05.2009 р. до договору поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 з тих підстав, що вона не відповідає актам цивільного законодавства, оскільки неможливо змінити договір, який втратив чинність.

Отже, при розгляді справи № 910/22121/13 суди всіх інстанцій дійшли висновку про те, що порука ТОВ "Торговий дім "Альтаір" перед банком припинена з 23.11.2004 р. в силу закону, оскільки при укладанні додаткової угоди № 3 до кредитної угоди № 010/08/2400 від 05.10.2004 р. було збільшено обсяг відповідальності поручителя без його згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання кредиторських вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 157.825.403, 10 грн., що ґрунтуються на договорі поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004, який є припинений в силу закону, оскільки при укладанні додаткової угоди № 3 до кредитної угоди № 010/08/2400 від 05.10.2004 р. було збільшено обсяг відповідальності поручителя без його згоди, про що зазначено в рішенні господарського суду міста Києва від 20.01.2014 у справі № 910/22121/13, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2014.

Тому суди правомірно не прийняли до уваги посилання банку на інші докази.

Також відхиляються судом касаційної інстанції посилання банку на рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2013 у справі № 5011-35/8564-2012 за позовом банку до ТОВ "Торговий дім "Альтаір" про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ТОВ "Торговий дім "Альтаір" про визнання договору поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 р. припиненим, згідно якого у задоволенні зустрічного позову відмовлено, оскільки звернення до суду з позовом про визнання договору поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 припиненим не потребується у зв'язку з тим, що договір поруки є припиненим в силу закону, що також зазначено в рішенні господарського суду міста Києва від 20.01.2014 та постанові Вищого господарського суду України від 23.06.2014 у справі № 910/22121/13.

Отже, постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 та ухвала господарського суду міста Києва від 13.10.2015 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" винесені з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з цим підстави для їх скасування відсутні.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що у встановлений законом місячний строк від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство до господарського суду міста Києва звернулось, зокрема, ТОВ "Лоджистік Сервіс" з вимогами до боржника на суму 141200223,06 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, заявлені на суму 141200223,06 грн вимоги ТОВ "Лоджистік Сервіс" обґрунтовані зобов'язаннями за договорами поставки бавовняного волокна № 02/04/12ХВ від 02.04.2012, № 07/05/12ХВ від 07.05.2012, № 02/07/12ХВ від 02.07.2012, № 01/08/12ХВ від 01.08.2012, № 03/09/12ХВ від 03.09.2012, №01/10/12ХВ від 01.10.2012, № 01/11/12ХВ від 01.11.2012, № 03/12/12 ХВ від 03.12.2012, № 09/01/13ХВ від 09.01.2013, № 01/02/13ХВ від 01.02.2013, № 01/03/13 від 01.03.2013, № 01/04/13ХВ від 01.04.2013, № 13/05/13ХВ від 13.05.2013, № 03/06/13ХВ від 03.06.2013, №01/07/13ХВ від 01.07.2013, № 01/08/13ХВ від 01.08.2013, № 01/10/13ХВ від 01.10.2013, № 01/11/13ХВ від 01.11.2013, № 02/12/13ХВ від 02.12.2013, № 03/03/14ХВ від 03.03.2014, № 01/04/14ХВ від 01.04.2014, № 05/05/14ХВ від 05.05.2014, договорами переведення боргу від 31.12.2012, 29.06.2012, 30.03.2012, 31.12.2009, договором оренди автомобіля № 2 від 17.05.2013, договором оренди № 01/10/02-600Л від 01.10.2002.

Встановивши те, що кредиторські вимоги ТОВ "Лоджистік Сервіс" до боржника заявлені в межах встановленого строку, що вони документально підтверджені та обґрунтовані, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив заяву товариства та включив до реєстру вимог кредиторів його вимоги на суму 141.199.005, 06 грн. до четвертої черги задоволення, а на суму 1218, 00 грн. - до першої черги задоволення.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, дослідивши в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, давши відповідну правову оцінку зібраним та дослідженим по справі доказам, наданим кредитором ТОВ "Лоджистік Сервіс" на підтвердження його вимог до боржника, суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку про наявність підстав для їх визнання на суму 141200223,06 грн. та включення до реєстру вимог кредиторів.

Доводи заявника касаційної скарги щодо неправомірності включення вимог ТОВ "Лоджистік Сервіс" на суму 67 609 487,77 грн до реєстру вимог кредиторів, оскільки його грошові вимоги не підтверджені належним чином з встановленням факту виникнення кредиторської заборгованості, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на те, що зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 111-7 ГПК України.

З урахуванням вищезазначеного, виходячи із меж перегляду справи касаційною інстанцією, встановлених ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких правова оцінка обставин та достовірності доказів є виключно прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили всі обставини, що мають значення для справи, надали їм належну правову оцінку, тому оскаржувані постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 та ухвала господарського суду міста Києва від 13.10.2015 в частині розгляду кредиторських вимог ТОВ "Лоджистік Сервіс" та в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" є законними та обґрунтованими і підстав для їх скасування немає.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які викладені в оскаржуваних рішеннях.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі № 910/16120/14 в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та в частині визнання конкурсним кредитором четвертої черги ТОВ "Лоджистік Сервіс" у сумі 67 609 487,77 грн залишити без змін.