Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 у справі № 5008/686/2012 Господарського суду Закарпатської області за позовом Прокурора Свалявського району в інтересах держави в особі Державного підприємства "Свалявське лісове господарство" до 1. Фізичної особи підприємця ОСОБА_4, 2. Полянської сільської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Туристичний комплекс "Поляна-Квасова" про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку в судовому засіданні взяли участь представники : - позивача не з'явився - відповідача-1 ОСОБА_5 - відповідача-2 не з'явився - третьої особи не з'явився - Генеральної прокуратури України Томчук М.О.

В серпні 2012 року Прокурор Свалявського району в інтересах держави в особі Державного підприємства "Свалявське лісове господарство" звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Фізичної особи підприємця ОСОБА_4, Полянської сільської ради, в якій просив суд визнати недійсним Державний акт від 20.08.2002 серії НОМЕР_1 на право власності на землю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,5253 га, виданий Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, зареєстрований в Книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 9/4.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 04.10.2012 (суддя Івашкович І.В.) позов задоволено повністю. Підставою для прийняття такого рішення став висновок суду про те, за приписами статей 91, 96 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватись правил добросусідства, за змістом яких власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2014 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Туристичний комплекс "Поляна-Квасова".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 (головуючий Матущак О.І., судді: Дубник О.П., Скрипчук О.С.) вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Судові витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції покладено на позивача.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Фізична особа підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Судові витрати покласти на третю особу у справі.

Державне підприємство "Свалявське лісове господарство", Фізична особа підприємець ОСОБА_4, Полянська сільська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю "Туристичний комплекс "Поляна-Квасова" не скористалися правом, наданим статтею 111-2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Державне підприємство "Свалявське лісове господарство", Полянська сільська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю "Туристичний комплекс "Поляна-Квасова" не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.07.2002 між Полянською сільською радою та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого, останній придбав у Полянської сільської ради земельну ділянку площею 5 253 кв. м, що знаходилась у її віданні з метою здійснення підприємницької діяльності - будівництва туристичного комплексу "Поляна Квасова" (т.1., а.с.13).

На підставі зазначеного договору купівлі-продажі земельної ділянки, 20.08.2002 Полянською сільською радою Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 видано Державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку комерційного призначення для будівництва та обслуговування туристичного комплексу. Підставою для його видачі, крім договору купівлі-продажу, було рішення ІV сесії ІV скликання Полянської сільської ради від 17.07.2002 (т.1., а.с.15-20).

08.12.2004 державним реєстратором Свалявської райдержадміністрації зареєстровано статут та установчий договір про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Туристичний комплекс Поляна-Квасова". Згідно пункту 13 установчого договору (т.2, а.с.23) та пункту 4.2 статуту цього товариства (т.2., а.с.34), його засновником ОСОБА_4, внесено до статутного капіталу товариства частку у розмірі 40 % у вигляді права власності на об'єкт незавершеного будівництва спортивної лижної бази у АДРЕСА_1 та земельної ділянки, право на яку підтверджується вищезазначеним Державним актом від 20.08.2002.

У зв'язку із реєстрацією ТОВ "Туристичний комплекс Поляна-Квасова", 28.12.2005 на цю ж земельну ділянку Полянською сільською радою видано даному товариству державний акт на право власності серії НОМЕР_2, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 0205070700015 (т.1, а.с.176). Доказів припинення права власності на земельну ділянку згідно цього Державного акта на право власності на земельну ділянку, як і доказів визнання його недійсним до матеріалів справи не надано.

В своєму позові прокурор послався на те, що під час проведеної перевірки йому стало відомо, що при підготовці технічної документації та видачі ОСОБА_4 державного акта на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,5253 га не було погоджено межі земельних ділянок між суміжними користувачами в т.ч. з Державним підприємством "Свалявське лісове господарство", внаслідок чого у останнього забрана під'їзна дорога до своїх лісових угідь. Відповідно до статті 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. На думку прокурора, Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий приватному підприємцю ОСОБА_4 підлягає визнанню недійсним, оскільки порушує права позивача.

Висновки суду апеляційної інстанції про відмову у позові є правильними, виходячи з наступного.

В пункті 2.3. своєї постанови № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 (v0006600-11) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що право посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Верховний Суд України при розгляді справ про скасування державних актів на землю, зазначив, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт (ухвала Верховного Суду України від 08.06.2011).

Відповідно до частини першої статті 116 та частини першої статті 125 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Підставою видачі оскаржуваного державного акта є рішення IV сесії IV скликання Полянської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 17.07.2002 та укладений на виконання цього рішення договір купівлі-продажу від 22.07.2002 між Полянською сільською радою та ОСОБА_4, який нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 3337.

Оскільки до матеріалів справи не надано доказів скасування вказаного рішення Полянської сільської ради та визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу в судовому порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність в такому випадку правових підстав для визнання недійсним Державного акта серії ЗК № 015431 від 20.08.2002 на право власності на земельну ділянку.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, прокурор фактично, просить вирішити питання щодо юридичної долі самого документа, а не захистити порушене або оспорюване право позивача. Тоді як в порядку господарського судочинства захисту підлягають порушені або оспорювані права і охоронювані законом інтереси.

Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту прав позивача про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, не призводить до поновлення порушених прав та інтересів останнього стосовно належної йому земельної ділянки.

Таким чином, позов є безпідставним та необґрунтованим.

Зазначені обставини є достатніми для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, судом апеляційної інстанції дана належна юридична оцінка обставинам справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваної постанови, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.03.2015 у справі № 5008/686/2012 залишити без змін.