Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючого, І.В. Алєєвої, Л.І. Рогач за участю представників: позивача не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) відповідача Мартюшев Д.В., директор розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 у справі № 904/5871/14 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал Бізнес" 2004" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

07.08.2014 Дніпродзержинська міська рада звернулася до господарського суду з позовом про внесення змін до пунктів 2.3 та 4.1 договору оренди земельної ділянки від 12.10.2010 № 11531, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Реал Бізнес 2004", виклавши їх у такій редакції: "п.2.3. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 31.01.2014 становить 455401,44 грн."; "4.1. Орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі на рахунок місцевого бюджету у розмірі 13622,04 грн./рік без ПДВ, яка визначається відповідно до статті 288 Податкового кодексу України. Позовні вимоги вмотивовано прийняттям міською радою рішення про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Дніпродзержинськ, яку введено в дію з 01.01.2014, та відповідно до якої визначається розмір належної орендної плати, приписами статей 651, 652 Цивільного кодексу України, статей 288.1, 288.5 Податкового кодексу України (2755-17) , статей 21, 30 Закону України "Про оренду землі".

Відповідач відхилив позов, зазначивши, що позивач не надав суду доказів направлення стороні договору пропозицій щодо внесення змін відповідно до приписів статті 188 Господарського кодексу України, умови укладеного договору не містять викладеної позивачем у позові підстави для внесення змін до договору, а рішення позивача про затвердження нормативної грошової оцінки не має зворотної дії в часі та не може поширюватися на правовідносини, які виникли у попередній період; договір оренди земельної ділянки не є зареєстрованим у встановленому порядку, а, відтак, не є вчиненим за приписами статей 210 та 640 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2014 (суддя Новікова Р.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 (судді: Прокопенко А.Є. - головуючий, Дмитренко Г.К., Крутовських В.І.), рішення суду першої інстанції залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Дніпродзержинська міська рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову в справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та внести зміни у пункти 2.3, 4.1 договору відповідно до визначеної у позові редакції. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: не взято до уваги положення Закону України "Про оренду землі" (161-14) щодо моменту укладення договору оренди земельної ділянки та ті обставини, що земельна ділянка була фактично передана відповідачу і використовувалася ним, не враховано зміни до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , які набрали чинності з 01.01.2013 та скасовують обов'язкову державну реєстрацію таких договорів; за таких обставин спірний договір оренди землі набув чинності з 01.01.2013, матеріалами справи підтверджено підстави для внесення змін до цього договору.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу відхилив її доводи, як необґрунтовані; позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 12.10.2010 Дніпродзержинською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Реал Бізнес 2004" (орендар) підписаний договір оренди земельної ділянки, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,1768 га, розташовану за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, 18-б/6а згідно з планом земельної ділянки, що надається. В пункті 3.1 договору сторони визначили, що договір укладається строком до 30.08.2020.

В розділі 4 договору сторони передбачили, що орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі в розмірі 11373грн./рік без ПДВ, що становить 947,80 грн./міс. без ПДВ

На підставі рішення Дніпродзержинської міської ради № 842-38/VI від 12.07.2013 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Дніпродзержинськ" позивач звернувся до суду з позовом про приведення положень договору оренди земельної ділянки у відповідність з чинним законодавством шляхом внесення до нього відповідних змін.

Суди також встановили, а сторони не спростували,, що за змістом досліджених матеріалів справи, договір оренди земельної ділянки № 11531 від 12.10.2010 не містить відмітки про його державну реєстрацію в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, а, відтак, державна реєстрація вказаного договору оренди землі в установленому порядку не проведена.

Відмовляючи у задоволенні позову про внесення змін до договору оренди земельної ділянки № 11531 від 12.10.2010, місцевий господарський суд вказав, що з огляду на недотримання вимог чинного законодавства про державну реєстрацію правочину на момент підписання правочину підписаний сторонами договір оренди не можна визнати укладеним, а відтак, відсутні підстави для внесення змін до неукладеного договору.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції також зазначив, що зміни, внесені до чинного на момент підписання спірного договору оренди земельної ділянки законодавства в подальшому, не мають зворотної дії у часі та не можуть трансформувати договір з неукладеного на укладений.

Судова колегія зазначає, що у відповідності до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За приписами статті 18 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 09.07.2010, чинній на час підписання договору) договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За змістом статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно з пунктом 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом, такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації; за приписами частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України (в редакції від 23.09.2010, яка діяла на час підписання договору) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з дня такого посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації не є вчиненим.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

У справі, яка переглядається, сторони дійшли згоди щодо істотних умов спірного договору оренди земельної ділянки, скріпивши договір своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що моментом укладення сторонами у справі договору оренди земельної ділянки є дата його державної реєстрації, є помилковим, оскільки відповідно до зазначених положень договору оренди та Закону України "Про оренду землі" (161-14) в момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірного договору, набуваються після його відповідної державної реєстрації (аналогічна правова позиція викладена в постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19.02.2014 по справі № 6-162ц13 та від 18.12.2013 по справі № 6-127цс13).

Зміна умов договору оренди здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається у судовому порядку (стаття 30 Закону України "Про оренду землі").

Загальні підстави внесення змін до договору передбачено також статтями 651, 652 Цивільного кодексу України, згідно з якими договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Наведені приписи чинного законодавства передбачають можливість внесення змін до умов договору оренди, який є чинним, а права та обов'язки, про зміну яких йдеться, є набутими сторонами договору; натомість, матеріали справи та доводи касаційної скарги не містять доказів на підтвердження виконання вимог законодавства щодо реєстрації підписаного договору оренди. Посилаючись на Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" № 1878-VІ від 11.02.2010 (1878-17) , скаржник залишив поза увагою, що приписам зазначеного закону не надано зворотної дії в часі.

Також слід зазначити, що відповідно до принципів змагальності та диспозитивності сторін в господарському процесі, приписів статей 54 та 83 Господарського процесуального кодексу України позивач самостійно визначає у позовній заяві предмет та підстави поданого позову, а суд не може виходити за їх межі.

За змістом поданої позовної заяви підставою позовних вимог про внесення змін до договори оренди земельної ділянки, позивач навів підстави, передбачені статтею 652 Цивільного кодексу України, при цьому не навів та не довів існування одночасно умов, передбачених частиною другою цієї статті.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу відповідно до положень статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, надали оцінку наявним у справі доказам згідно з вимогами статей 32- 34 Господарського процесуального кодексу України, вірно застосували норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не ґрунтуються на вірному застосуванні норм процесуального права, суперечать матеріалам справи та положенням матеріального права; підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області

залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 у справі № 904/5871/14 Господарського суду Дніпропетровської області та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.10.2014 залишити без змін.