906/1339/14 Про стягнення заборгованості за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом - 26.05.2015 Прийняття

Головуючого судді Демидової А.М., суддів Воліка І.М., Шевчук С.Р. (доповідач) розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у справі № 906/1339/14 господарського суду Житомирської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 27 598,31 грн в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: ОСОБА_4, дов. б/н від 01.07.2014

- відповідача: Білань Л.В., дов. № 4 від 05.01.2015

Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.12.2014 у справі № 906/1339/14 (суддя Вельмакіна Т.М.) задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", стягнуто з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ФОП ОСОБА_4 23 983,96 грн основного боргу, 3093,93 грн інфляційних, 520,42 грн 3% річних.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем як замовником за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом не було оплачено позивачу надані послуги, і перевізник звернувся до замовника про стягнення заборгованості в межах строку позовної давності.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у справі № 906/1339/14 (у складі головуючого судді Бучинської Г.Б., суддів Філіпової Т.Л., Василишиного А.Р.) скасовано рішення господарського суду Житомирської області від 08.12.2014, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю з підстав пропуску строків позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятою у даній справі постановою апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування положення пп. б п. 168 Статуту автомобільного транспорту України (401-69-п) , ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 та залишити без змін рішення господарського суду Житомирської області від 08.12.2014 у справі № 906/1339/14

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, не надав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 22.04.2013 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (перевізником) та Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовником) було укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно з п.1.1 якого перевізник зобов'язується приймати і доставляти до пунктів призначення за маршрутом, визначеним замовником, вантажі (щебінь, відсів), які останній надає перевізнику до перевезення, а замовник зобов'язується сплачувати перевізнику провізну плату у розмірі та порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до п. 2.1, 2.3, 2.4 договору перевезення вартість послуг, які надає виконавець замовнику (провізна плата), а також маршрути руху автомобілів обумовлюються в специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Загальна вартість послуг (провізної плати) за кожною заявкою зазначається в акті виконаних робіт (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін в день виконання перевізником зобов'язання з перевезення вантажу. В разі систематичних перевезень загальна вартість послуг (провізної плати) за кожен місяць зазначається в акті виконаних (наданих послуг), який підписується повноважними представниками сторін в останній день відповідного місяця.

Загальна вартість послуг (провізної плати) за цим договором визначається сумою всіх актів виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно з п.2.5 договору перевезення розрахунки за договором здійснюються на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) або рахунків фактур з моменту узгодження сторонами всіх умов акту та підписання їх обома сторонами. Також підставою для проведення розрахунків між сторонами є товарно - транспортні накладні та подорожні листи, оформлені належним чином.

Відповідно до п. 2.6 договору перевезення замовник сплачує вартість послуг (провізну плату), визначену відповідно до акту виконаних робіт (наданих послуг) або рахунку-фактури в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок перевізника з врахуванням вимог визначених пунктом 2.5 договору.

22.04.2013 сторонами було підписано специфікацію № 1, якою визначили маршрут та відстань маршруту, по якому здійснюється перевезення вантажів за ціною 0,75 грн тонно-кілометр.

На виконання умов договору перевезення позивач протягом квітня 2013 року надав відповідачу транспортні послуги автомобілем DAF державний номерний знак НОМЕР_1 по перевезенню асфальтобетону, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними: № 22138 від 28.04.13; № 22138 від 27.04.13; № 22139 від 26.04.13; № 22139 від 25.04.13; № 22140 від 24.04.13, № 22140 від 23.04.13, а також актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 0У-0000001 від 28.04.2013 на загальну вартість 23 983,96 грн.

25.12.2013 позивачем на адресу відповідача надіслана вимога стосовно оплати вартості послуг за договором перевезення в розмірі 23 983,96 грн, яка була отримана відповідачем 27.12.2013 і залишена відповідачем без задоволення.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що умовами договору перевезення не встановлено строк проведення розрахунків і при визначенні такого строку необхідно керуватися положеннями ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що позивачем на адресу відповідача була надіслана вимога від 25.12.2013 про оплату вартості послуг за договором перевезення, суд першої інстанції дійшов висновку, що обов'язок відповідача з оплати наданих послуг з перевезення виник 09.01.2014.

Однак, судами першої та апеляційної інстанцій було неправильно застосовано до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк (ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України).

При цьому, між нормами ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України та ч.5 ст. 315 Господарського кодексу України не має суперечності, бо вони співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Згідно з ч.1 ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до п.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (z0128-98) , договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання; замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Оскільки відповідач одночасно є замовником і вантажовідправником/ вантажоодержувачем за договором перевезення, до спірних правовідносин має застосовуватися положення ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 168 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 № 401 (401-69-п) , позови до вантажовідправників, вантажоодержувачів можуть бути пред'явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності протягом 6 місяців з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову. Вказаний шестимісячний строк обчислюється: а) по стягненню штрафу за непред'явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням - з дня закінчення строку, встановленого правилами для звіряння записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У відзиві на позовну заяву № 1534 від 29.10.14 відповідач просив суд першої інстанції при розгляді даної справи застосувати позовну давність.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням інфляційних та 3% річних за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом 03.10.2014, на момент подачі такого позову сплив шестимісячний строк позовної давності, встановлений ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України.

Незважаючи на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм щодо строку позовної давності, це не призвело до прийняття неправильного рішення, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.