ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2015 року Справа № 910/2067/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -Панової І.Ю., суддів -Білошкап О.В., Погребняка В.Я.,за участю представників сторін:
Комунального підприємства "Київський іподром" - Панченка В.В.,
Генеральної прокуратури України - Онуфрієнко В.В.,
ОСОБА_7 - ОСОБА_8, ОСОБА_9,
Київської міської державної адміністрації - Ящук І.М.,
ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві - Дмитренка О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ОСОБА_7 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі № 910/2067/14 за заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" про визнання банкрутом Комунального підприємства "Київський іподром", -
в с т а н о в и в:
Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.12.2014 р. (суддя Пасько М.В.) відмовлено ОСОБА_7 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) у визнанні кредитором Комунального підприємства "Київський іподром" (03187, м. Київ, проспект Академіка Глушкова,10; ідентифікаційний код 00846346) на суму 181456, 46 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 (колегія суддів: Шипко В.В. - головуючий, Верховець А.А., Пантелієнко В.О.) апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишено без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 18.12.2014 залишено без змін.
ОСОБА_7 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 18.12.2014 скасувати та прийняти нове рішення про визнання ОСОБА_7 кредитором Комунального підприємства "Київський іподром", пославшись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.05.2015 розгляд справи відкладено на 26.05.2015.
Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УкрЕнергоПоліс" звернулося до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства "Київський іподром" у зв'язку з неспроможністю підприємства сплатити заборгованість.
Ухвалою господарського суду міста від 05.03.2014 порушено провадження по справі про банкрутство Комунального підприємства "Київський іподром", визнано грошові вимоги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" до комунального підприємства "Київський іподром" в розмірі 645 337,91 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено розпорядником майна комунального підприємства "Київський іподром" арбітражного керуючого Щербаня О.М. тощо.
07.04.2014 ОСОБА_7 звернувся до суду з заявою про визнання його грошових вимог до боржника з врахуванням уточнень на суму 181456,46 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.07.2014 визнано кредитором боржника, зокрема, ОСОБА_7 з грошовими вимогами на суму 46218, 00 грн, затверджено окремо внести до реєстру вимоги ОСОБА_7 у розмірі 7613,88 грн, відмовлено ОСОБА_7 на суму 128.842, 58 грн тощо.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.14 залишено без задоволення апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський іподром", а ухвалу попереднього засідання господарського суду міста Києва від 07.07.14 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_7 - без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.10.2014 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.14 та ухвалу попереднього засідання господарського суду міста Києва від 07.07.14 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_7, а справу цій в частині направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва з тих підстав, що судами попередніх інстанцій не було досліджено всіх суттєвих обставин справи, на які посилалися сторони, а саме, табелі обліку робочого часу та акти про відсутність ОСОБА_7 на робочому місці та перевірено чи виконував свої трудові обов'язки ОСОБА_7 в період 05.10.2011-31.12.2011 та 03.01.2012-06.01.2012 р.
Згідно ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
При новому розгляді справи суд першої інстанції відмовив ОСОБА_7 у визнанні його кредитором Комунального підприємства "Київський іподром" на суму 181456, 46 грн., пославшись на те, що грошові вимоги ОСОБА_7 не підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд апеляційної інстанції визнав висновки суду першої інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна з наступних підстав.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам закону не відповідають.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) , іншими законодавчими актами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.
Отже, грошові вимоги, що заявляються до боржника, мають бути підтверджені відповідними та належними доказами та такими, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство боржника.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з заявою про визнання грошових вимог на суму 181456,46 грн. ( з врахуванням заяви про уточнення від 02.06.2014 року), ОСОБА_7 послався на те, що він перебував з КП "Київський іподром" у трудових відносинах і при звільнені з КП "Київський іподром" йому не було виплачено заробітну плату за періоди з 05.10.2011-31.12.2011, 03.01.2012-06.01.2012 та 07.02.2012 - 04.04.2014 року в розмірі 70 238,46 грн.
Крім цього, ОСОБА_7 послався на те, що між ним та КП "Київський іподром" 01.10.2010 було укладено договір поставки продукції 01/01 загальною вартістю 120 000,00 грн., проте боржник умови вказаного договору виконав частково, у зв'язку з цим заборгованість КП "Київський іподром" перед ОСОБА_7 на час порушення справи про банкрутство склала 110 000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.
Отже, обов'язок розгляду грошових вимог та надання правового аналізу поданих кредитором письмових доказів, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та змісту, а також обов'язок встановлення розміру та моменту виникнення грошових вимог покладений на господарський суд.
Незважаючи на визнання чи невизнання боржником грошових вимог кредиторів, суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.
Як встановлено судом першої інстанції, заявлені вимоги ОСОБА_7 боржником не визнані.
Крім цього, судом встановлено, що у день звільнення 07.05.2013 ОСОБА_7 не виплачена заробітна плата за період роботи на посаді комерційного директора комерційного відділу з 05.10.2011 по 31.12.2011 та на посаді інспектора з охорони праці з 01.01.2012 по 07.05.2013 у зв'язку з тим, що в період з 05.10.11 по 31.12.11 ОСОБА_7 був відсутній на роботі на своєму робочому місці комерційного директора комерційного відділу комунального підприємства "Київський іподром" без поважних причин, про причини відсутності нічого не повідомляв, у зв'язку з чим, у табелях обліку робочого часу ОСОБА_7 відмічався прогул; в період з 01.01.12 по 06.01.12 ОСОБА_7 був відсутній на роботі на своєму робочому місці інспектора з охорони праці комунального підприємства "Київський іподром" без поважних причин, про причини відсутності нічого не повідомляв, у зв'язку з чим, в табелях обліку робочого часу ОСОБА_7 відмічався прогул; - у період з 10.01.12 по 06.02.12 ОСОБА_7 знаходився в щорічній оплачуваній відпустці, заробітну плату за період відпустки він отримав, і це ним не оспорюється; - в період з 07.02.12 по 07.05.13 ОСОБА_7 знаходився у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виплата заробітної плати за період такої відпустки законодавством не передбачена.
Відмовляючи ОСОБА_7 у визнанні його грошових вимог до боржника, суд першої інстанції послався на відсутність законних підстав для нараховування та виплати в день звільнення 07.05.2013 ОСОБА_7 заробітної плати за періоди прогулів та відпустки, зазначивши про те, що ОСОБА_7 жодного разу не звертався до Комунального підприємства "Київський іподром" з приводу виплати йому заробітної плати.
Залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у визнанні ОСОБА_7 кредитором КП "Київський іподром", суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвалами суду першої інстанції від 04.11.2014 та 02.12.2014 було зобов'язано ОСОБА_7 надати письмові пояснення по суті справи з урахуванням постанови Вищого господарського суду України, однак будь-яких доказів чи документів про його перебування на роботі чи виконання посадових обов'язків у вищевказаний період ОСОБА_7 не надав.
Крім того, суди попередніх інстанцій послались на табелі обліку робочого часу ОСОБА_7 та акт про відсутність ОСОБА_7 на робочому місці від 28.05.2014, складений КП "Київський іподром" на підставі внутрішніх організаційно-кадрових документів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Однак, пославшись на акт про відсутність ОСОБА_7 на робочому місці від 28.05.2014, суди попередніх інстанцій не перевірили чи є даний документ належним та допустимим доказом, що підтверджує відсутність особи на робочому місці, враховуючи ту обставину, що даний акт був складений 28.05.2014, тобто більш чим через рік після його звільнення з роботи (день звільнення 07.05.2013).
Крім того, суди попередніх інстанцій не з'ясували чи складались відповідні акти під час невиходу ОСОБА_7 на роботу.
Також посилаючись на те, що відсутність ОСОБА_7 на робочому місці з 05.10.2011 по 31.12.2011 та з 01.01.2012 по 06.01.2012 без поважних причин підтверджується табелями обліку робочого часу, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що в матеріалах справи містяться копії табелів обліку робочого часу тільки за грудень 2011 та січень-лютий 2012, проте, суди не витребували відповідні табелі обліку за жовтень та листопад 2011.
Крім цього, відмовляючи в задоволенні грошових вимог в сумі 110 000,00 грн на підставі договору поставки продукції 01/01 від 01.10.2010, суд першої інстанції послався на те, що зазначений договір поставки між ОСОБА_7 та КП "Київський іподром" не укладався, у зв'язку з чим боржнику ніякої продукції поставлено не було, а суму в розмірі 10000,00 грн було сплачено ОСОБА_7 відповідно до іншого договору.
При цьому, суд першої інстанції не зазначив, якими доказами підтверджуються дані обставини та саме за яким договором ОСОБА_7 отримав оплату в сумі 10000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції на вказані порушення уваги не звернув, не надав їм належної правової оцінки та залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.
Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.
Вказане порушення норм процесуального права унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до ч.1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Згідно ч.1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 та ухвала господарського суду міста Києва від 18.12.2014 прийняті з порушенням норм ст. 43 ГПК України, без повного та всебічного дослідження всіх суттєвих обставин справи, тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 та ухвала господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі № 910/2067/14 скасувати.
Справу № 910/2067/14 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий:
Судді:
Панова І.Ю.
Білошкап О.В.
Погребняк В.Я.