Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді: Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Рогач Л.І. за участю представників: від позивача: ОСОБА_4; від відповідача: не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 р. у справі господарського суду № 921/758/14-г/1 Тернопільської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 90 168,00 грн.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 03.09.2014 р. у справі № 921/758/14-г/1 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 913грн. збитків. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 р. у справі № 921/758/14-г/1 вищезазначене судове рішення скасовано в частині задоволених позовних вимог та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою б/н від 23.03.2015 р. (надіслана поштою 23.03.2015 р., про що свідчить поштовий конверт 4600201666696) разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.05.2015 р. задоволено клопотання позивача про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

25.05.2015 р. до Вищого господарського суду України від відповідача надійшло повідомлення про те, що в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстровано припинення підприємницької діяльності відповідача та позивача.

Як вбачається з наданої відповідачем відомості з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності відповідача внесено до державного реєстру 08.12.2014 р., запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності позивача внесено до державного реєстру 24.03.2015 р. Зміна статусу відповідача відбулася під час перегляду судового рішення в апеляційному порядку, а зміна статусу позивача після перегляду судового рішення в апеляційному порядку та після подання відповідної касаційної скарги, тобто на час порушення провадження у даній справі та прийняття рішення місцевим господарським судом, суб'єктний склад сторін відповідав вимогам статей 1 і 24 ГПК України, отже, вона належала до підвідомчості господарського суду, а тому зміна статусу сторін не тягне за собою наслідків у вигляді зміни підвідомчості справи та припинення провадження у ній.

До того ж, як зазначено в п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у разі коли відповідна зміна статусу відбулася після порушення провадження у справі, вона не тягне за собою наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і, відповідно, - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 26.05.2015 р. був присутній позивач. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом позовних вимог позивача є стягнення з відповідача 90 168 грн. збитків завданих позивачу у вигляді 32000 грн. - неодержаної орендної плати, 25 800 грн. - використаної електроенергії та 32 368 грн. - вартості відновлювальних та ремонтних робіт приміщення.

При цьому, як на підставу факту користування відповідачем приміщенням позивач посилається на договір оренди № 3 від 01.06.2010 р. та акт приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення за зазначеним договором від 01.06.2010 р.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби право не було порушено (упущена вигода).

Тобто, особа, яка має на меті відшкодувати збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди, повинна довести, що вона гарантовано отримала б відповідну вигоду у разі, якщо б її право не було порушено іншою особою. Таким чином, у вигляді втраченої вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

З огляду на положення ст. 22 ЦК України, а також приписи ст.ст. 218, 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі - наслідком такої протиправної поведінки.

У відповідності до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційною інстанцією враховано, що вищезазначений договір оренди був предметом судового розгляду і постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.05.2014 р., у справі № 921/1255/13-г/1 цей договір оренди визнано неукладеним, а також встановлено, що передача позивачем об'єкта оренди відповідачу не підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що про відсутність доходів відповідача за 2011 - 2012 роки свідчить лист Тернопільської ОДПІ від 18.01.2013 р., що в свою чергу спростовує доводи щодо можливості здійснення підприємницької діяльності відповідачем в спірному приміщенні.

З урахуванням того, що позивачем не доведено наявності умов для покладення на відповідача обов'язку відшкодування збитків та шкоди за заявленими вимогами, які обґрунтовані правовими підставами, що виникають з договору оренди, апеляційний господарський суд дійшов до правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 р. у справі № 921/758/14-г/1 відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 р. у справі № 921/758/14-г/1 - залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.