855/212/19 Про визнання незаконною та скасування постанови ЦВК та зобов`язання вчинити певні дії - 02.07.2019 Прийняття

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2019 року, ухвалене колегією у складі: головуючого судді Файдюка В.В., суддів Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

27 червня 2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з позовом до Центральної виборчої комісії (надалі - відповідач, ЦВК або Комісія), в якому просив суд:

визнати протиправною та скасувати постанову Центральної виборчої комісії № 1167 від 22 червня 2019 року "Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, висунутих у порядку самовисування на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року" в частині відмови в реєстрації кандидатом в народні депутати України Потаповича Віталія Анатолійовича;

зобов`язати Центральну виборчу комісію повторно розглянути подані ОСОБА_1 документи щодо реєстрації кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 91 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ЦВК, відмовляючи у реєстрації ОСОБА_1 кандидатом в народні депутати, дійшла безпідставних висновків про наявність у його автобіографії істотних недоліків, що дають підстави вважати її неподаною.

На думку позивача, висновок ЦВК в оскаржуваній постанові про те, що документ вважається таким, що не поданий для реєстрації кандидатом у депутати, у разі відсутності в ньому відомостей, які обов`язково повинні міститися у такому документі, не підтверджений жодною нормою Закону України "Про вибори народних депутатів" (4061-17) та протирічить його змісту, зокрема частині 3 статті 60 вказаного Закону, відповідно до якої помилки і неточності, виявлені в поданих кандидатами на реєстрацію документах підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата в депутати.

Крім того, позивач зазначив, що у зв`язку із самостійним встановленням неточностей у автобіографії, поданій разом із заявою про самовисування щодо реєстрації ОСОБА_1 кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 91 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, 23 червня 2019 року прибув до ЦВК для подання уточненої автобіографії та об 11 год. 50 хв. подав уточнену автобіографію, копію паспорту та флешку з електронними копіями цих документів.

Однак, Комісією не були враховані подані ним уточнення, оскільки на момент їх подання вже було прийняте оспорюване рішення про відмову позивачу у реєстрації кандидатом у народні депутати України.

В той же час, оскільки у постанові ЦВК № 1167 від 22 червня 2019 року рішення було прийнято відносно ОСОБА_1, а позивач по батькові ОСОБА_1, то позивач вважав, що це рішення його не стосується, у зв`язку з чим написав заяву (скаргу) Голові ЦВК.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції керувався тим, що встановлений у пункті 2 частини другої статті 55 Закону України "Про вибори народних депутатів України" перелік відомостей, які має містити автобіографія, є імперативним.

Суд першої інстанції зазначив, що приховування чи неусвідомлене не зазначення кандидатом повного переліку обов`язкових відомостей в автобіографії створює потенційну можливість формування у виборців хибного враження про кандидата і не відповідає принципам виборчого права.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність у змісті документа обов`язкових елементів, передбачених законом, є неналежним оформленням, а не недоліками (неточностями), про які зазначено у частині 3 статті 60 Закону України "Про вибори народних депутатів України".

Крім того, у випадку виявлення невідповідності поданих документів ч.2 статті 55 Закону України "Про вибори народних депутатів України", заявник дійсно може подати відповідачу нову редакцію таких документів, проте такі дії повинні бути вчинені до винесення Центральною виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидата у депутати в одномандатному окрузі або про відмову в його реєстрації.

При цьому, Законом України "Про вибори народних депутатів України" (4061-17) не покладено на Центральну виборчу комісію обов`язку інформувати особу, яка подає документи для реєстрації її кандидатом у народні депутати України, про невідповідність документів вимогам чинного законодавства, а також вимагати від кандидата подання додаткових документів.

Суд першої інстанції зазначив, що заяву з проханням прийняти виправлення недоліків автобіографії шляхом внесення інформації про громадянство та прийняти постанову про реєстрацію кандидатом в депутати з додатками позивачем було подано до Центральної виборчої комісії 23 червня 2019 року, в той час, як Комісією вже було прийнято рішення стосовно позивача 22 червня 2019 року.

З огляду на те, що станом на час прийняття оскаржуваної постанови про відмову у реєстрації кандидата в народні депутати України заявник не скористався своїм правом подання відповідачу нової редакції автобіографії, колегія суддів першої інстанції не прийняла до уваги посилання позивача на подання виправленої автобіографії.

Установлені судом першої інстанції обставини справи.

18 червня 2019 року ОСОБА_1 особисто звернувся до Центральної виборчої комісії із заявою про самовисування разом з іншими документами відповідно до вимог встановлених Законом України "Про вибори народних депутатів України" (4061-17) щодо реєстрації його кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 91 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року.

Відповідно до довідки ЦВК від 18 червня 2019 року позивачем надано відповідачу всі необхідні документи, які обов`язково повинні міститися у пакеті документів згідно з вимогами вищевказаного Закону, в тому числі і автобіографія.

У зв`язку із самостійним встановленням неточностей у своїй автобіографії, поданій разом із заявою про самовисування щодо реєстрації його кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі №91 на позачергових виборах народних депутатів 21 липня 2019 року, 23 червня 2019 року, позивач прибув до Центральної виборчої комісії для подання уточненої автобіографії та об 11 год. 50 хв. подав уточнену автобіографію, копію паспорту та флешку.

При подачі документів працівники Центральної виборчої комісії позивачу повідомили про те, що 22 червня 2019 року постановою Центральної виборчої комісії №1167 йому відмовлено в реєстрації кандидатом в народні депутати України на підставі частини 2 статті 55 Закону України "Про вибори народних депутатів України" у зв`язку з тим, що його автобіографія не містить відомостей щодо громадянства із зазначенням часу проживання на території України, хоча на офіційному сайті Центральної виборчої комісії вона ще не опублікована.

Підставою для відмови у реєстрації кандидатом у народні депутати України Комісією визначено пункт 2 частини 1 статті 60 Закону України "Про вибори народних депутатів України", через відсутність документів, зазначених у частині 1 статті 54 чи частинах 1 або 2 статті 55 цього Закону.

У мотивувальній частині оспорюваної постанови Комісія дійшла висновку, що названий документ вважається не поданим згідно з пунктом 1 Роз`яснення щодо застосування деяких положень Закону України "Про вибори народних депутатів" (4061-17) під час реєстрації кандидатів у народні депутати України, затвердженого постановою Центральної виборчої комісії від 29 травня 2019 року № 909.

Під час ознайомлення із текстом вищевказаної постанови позивач виявив, що рішення про відмову в реєстрації кандидатом в народні депутати прийнято щодо ОСОБА_1 . Враховуючи те, що прізвище, ім`я та по-батькові позивача - ОСОБА_1, то вважав, що вищевказане рішення Комісії його не стосується, а тому він написав заяву (скаргу) Голові Центральної виборчої комісії про порушення строків розгляду заяви про самовисування щодо його реєстрації.

23 червня 2019 року на вечірньому засіданні ЦВК була винесена постанова №1188 від 23 червня 2019 року "Про внесення змін до постанови Центральної виборчої комісії від 22 червня 2019 року №1167", відповідно до якої вирішено "У постанові від 22 червня 2019 року №1167 "Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, висунутих у порядку самовисування на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року" прізвище, ім`я та по-батькові " ОСОБА_1 " змінити прізвищем, ім`я та по-батькові " ОСОБА_1 ".

При цьому, на час засідання Центральної виборчої комісії 23 червня 2019 року ОСОБА_1 вже був поданий виправлений текст автобіографії, який містив всю інформацію відповідно до вимог закону.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги та виклад позицій інших учасників справи.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 01 липня 2019 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення Шостим апеляційним адміністративним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції й прийняти нове - про задоволення позовних вимог повністю.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що висновок суду першої інстанції про зміст юридичних наслідків, що настають у випадку не зазначення в автобіографії перелічених у пунктах 1- 6 частини другої статті 55 Закону України "Про вибори народних депутатів України" відомостей, є помилковим.

Апелянт зазначає, що відсутність вказаних відомостей в аспекті обставин справи дає підстави стверджувати про наявність в автобіографії неточностей, які, з огляду на положення частини третьої статті 60 Закону України "Про вибори народних депутатів України", підлягали виправленню і самі по собі не могли бути підставою для визнання автобіографії неподаною.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи та надав їм правильну правову оцінку, а тому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Комісія зауважувала, що невідображення в документі, подання якого є обов`язковою умовою реєстрації кандидата в народні депутати України, визначеної Законом України "Про вибори народних депутатів" (4061-17) інформації, є невиконанням вимог закону і не може вважатися помилкою чи неточністю, виправлення яких передбачено частиною 3 статті 60 цього ж Закону.

Релевантні джерела права.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права кожному громадянину належить право та можливість голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні й забезпечують свободу волевиявлення виборців (пункт 3 статті 21 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, стаття 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року, Конвенція про стандарти демократичних виборів, виборчих прав і свобод у країнах-учасниках Співдружності Незалежних Держав від 7 жовтня 2002 року).

Право бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (пасивне виборче право) гарантоване статтею 38 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" Центральна виборча комісія є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

За змістом пункту 6 статті 19 Закону України "Про Центральну виборчу комісію" комісія реєструє кандидатів у народні депутати України в порядку, встановленому законом.

Основні засади, організація, порядок проведення виборів народних депутатів України, в тому числі реєстрація кандидатів у народні депутати України врегульовано Законом України "Про вибори народних депутатів України" №4061-VI від 17.11.2011 (4061-17) (надалі - Закон №4061-VI (4061-17) ).

Частиною 1 статті 63 зазначеного Закону виборцям забезпечується можливість доступу до різнобічної, об`єктивної та неупередженої інформації, потрібної для здійснення усвідомленого, поінформованого, вільного вибору.

Відповідно до частини 2 статті 55 Закону №4061-VI Центральна виборча комісія реєструє кандидата у депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку самовисування, за умови пред`явлення ним особисто одного із документів, передбачених пунктами 1 або 2 частини третьої статті 2 цього Закону, та отримання нею визначеного цією нормою пакету документів, в тому числі і автобіографію кандидата в депутати, на паперовому носії та в електронному вигляді, що обов`язково повинна містити: прізвище, власне ім`я (всі власні імена) та по батькові (за наявності), число, місяць, рік і місце народження, громадянство із зазначенням часу проживання на території України, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (у тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім`ї, адресу місця проживання, контактний номер телефону, відомості про наявність чи відсутність судимості.

Згідно частини 4 статті 55 вищевказаного Закону ЦВК видає особі, яка подала документи, зазначені у частині 1 або частині 2 цієї статті, довідку про їх прийняття. Довідка має містити перелік прийнятих документів, число, місяць і рік, а також час їх прийняття, посаду і прізвище особи, яка прийняла документи.

Частиною першою статті 60 цього ж Закону встановлено, що Центральна виборча комісія відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати в разі: 1) порушення вимог частин четвертої, п`ятої статті 52 цього Закону; 2) відсутності документів, зазначених у частині першій статті 54 чи частинах першій або другій статті 55 цього Закону; 3) припинення громадянства України кандидата у депутати; 4) вибуття особи, висунутої кандидатом у депутати, за межі України для проживання чи з метою отримання політичного притулку; 5) визнання особи, висунутої кандидатом у депутати, недієздатною; 6) набрання щодо особи, висунутої кандидатом у депутати, законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину; 7) виявлення обставин, які позбавляють особу, висунуту кандидатом у депутати, права бути обраною депутатом відповідно до статті 9 цього Закону.

Частиною третьою статті 60 Закону №4061-VI передбачено, що помилки і неточності, виявлені в поданих кандидатами на реєстрацію документах, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата в депутати.

За приписами частини 1 статті 59 Закону №4061-VI кандидати у депутати в одномандатних округах реєструються Центральною виборчою комісією за умови подання їй документів, передбачених статтею 55 цього Закону.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Верховний Суд, заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги в межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), дійшов наступних висновків.

Як було встановлено судом першої інстанції та визнано учасниками справи, автобіографія позивача, подана у складі комплекту документів для реєстрації кандидатом у народні депутати України, не містила відомостей щодо його громадянства із зазначенням часу проживання на території України.

Суд наголошує, що дотримання вимог Закону є беззаперечно важливим для принципу правової визначеності, проте таке дотримання повинно відповідати меті, установленої Законом, а перевірка дотримання цих норм не повинна зводитися до виключно формальних дій з боку органу, уповноваженого здійснювати контроль за дотриманням Закону, та позбавляти особу права бути обраним.

Оцінюючи вказані недоліки з точки зору їх істотності для цілей реєстрації кандидата у народні депутати, колегія суддів виходить з такого.

Інформацію щодо громадянства та періоду проживання в Україні слід віднести до суттєвих відомостей, які кандидат в народні депутати зобов`язаний внести до автобіографії.

Ця інформація стосується цензів, запроваджених законодавцем для набуття пасивного виборчого права, та підпадає під обов`язкову перевірку Центральною виборчою комісією, у зв`язку з чим відомості про проживання в Україні набувають правового значення лише після їх перевірки.

При цьому така перевірка є обов`язковою незалежно від поданого кандидатом у народні депутати пакету документів. Виявлення обставин, які позбавляють особу, висунуту кандидатом у депутати, права бути обраною депутатом відповідно до статті 9 Закону №4061-VI (як то громадянство, проживання в Україні протягом останніх п`яти років ), є самостійною підставою для відмови у реєстрації кандидата у депутати за пунктом 7 частини 1 статті 60 Закону №4061-VI.

Оскаржуване рішення ЦВК не містить викладу фактів, підтверджених належними та допустимими доказами, які б доводили, що позивач приховав ці відомості та не є громадянином України чи не проживав протягом п`яти років на території України.

В судовому засіданні представник Комісії підтвердила, що інших підстав для відмови у реєстрації позивача кандидатом у депутати, визначених статтею 60 Закону №4061-VI, ЦВК не встановлено.

За змістом довідки ЦВК, виданої на виконання вимог частини 4 статті 55 Закону №4061-VI, ОСОБА_1 18 червня 2019 року о 16 год. 21 хв. для реєстрації кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 91 відповідно до частини 2 статті 55 цього ж Закону особисто пред`явив паспорт громадянина України та надав визначений законодавством пакет документів (а.с. 20). У складі цього пакету документів позивачем подано ксерокопії першої та другої сторінок паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, а також автобіографія кандидата у народні депутати України.

Отже, комісія на момент прийняття оспорюваної постанови мала достовірні відомості щодо наявності у позивача громадянства України.

Оцінюючи недоліки і неточності в автобіографії позивача з точки зору наявності чи відсутності визначених у Законі №4061-VI (4061-17) підстав для відмови в реєстрації кандидатом у народні депутати, Суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 28 червня 2019 року у справі № 855/157/19 уже висловлював правову позицію, що зміст частини третьої статті 60 Закону №4061-VI у взаємозв`язку з частиною першою вказаної статті дає підстави стверджувати, що законом установлено імперативну заборону відмовляти в реєстрації кандидатом в народні депутати України через помилки чи неточності, виявлені в поданому комплекті документів.

З аналізу частини третьої статті 60 Закону №4061-V у поєднанні зі змістом завдань і функцій ЦВК випливає, що ЦВК як орган державної влади, що забезпечує реалізацію і захист виборчих прав громадян України, виявивши помилку в документі, що перешкоджає реєстрації кандидатом у народні депутати, зобов`язана повідомити заявника про суть недоліків і надати час, необхідний для їх усунення.

У спірних правовідносинах ЦВК, виявивши недолік, що полягав у невідповідності автобіографії позивача переліку відомостей, що визначені у пункті 2 частини 2 статті 55 Закону №4061-VI, надані їй повноваження не реалізувала, натомість прийняла постанову, якою фактично усунула позивача від участі у виборах.

Відповідальність за достовірність та точність відомостей у документах, поданих до Комісії для реєстрації кандидатів у депутати, несуть відповідні суб`єкти виборчого процесу.

Суд не може погодитися з тим, що ЦВК відмовляє позивачеві у реєстрації кандидатом у народні депутати на тій підставі, що ним не було подано у необхідному пакеті документів автобіографію. Судовим розглядом встановлено, що Комісією досліджено автобіографію позивача, однак через вищевказані недоліки цей документ був визнаний не поданим, що надало можливість ЦВК застосувати до спірних правовідносин норми пункту 2 частини 1 статті 60 Закону №4061-V як підставу для відмови в реєстрації кандидатом у депутати - у разі відсутності документів, зазначених у частин 2 статті 55 цього Закону.

Однак висновок, що наявний документ із певними недоліками може бути визнаний Комісією не поданим, не слідує із норм Закону №4061-V.

Верховний Суд в своєму рішенні від 28 червня 2019 року у справі №855/157/19 вже вказував, що висновки ЦВК щодо визнання неподаним документа, який не містить певних реквізитів чи відомостей, засновані на довільному тлумаченні Закону №4061-VI (4061-17) .

Під неподаннями документів для цілей застосування пункту 2 частини другої статті 60 Закону №4061-VI, якою визначені підстави для відмови в реєстрації кандидата в депутати, слід розуміти виключно фізичну відсутність будь-якого з документів, передбаченого у частині другій статті 55 цього ж Закону.

У цьому ж рішенні Верховний Суд зазначив, що відповідно до параграфа 24 Документа Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру ОБСЄ від 29 червня 1990 року наведене право особи може бути обмеженим, якщо це передбачено законом і таке обмеження є розумним і співрозмірним цілям й завданням закону.

Проте відповідно до пункту 7.5 названого Документа Копенгагенської наради ОБСЄ процедури реєстрації кандидатів не повинні бути дискримінаційними. Отож підстави для відмови в реєстрації мають бути засновані на об`єктивних критеріях і чітко визначені в законі.

У звітах Місії зі спостереження за виборами ОБСЄ/БДІПЛ на виборах до Верховної Ради України 28 жовтня 2012 року; на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ вказало на системну проблему під час проведення указаних виборів, яка полягала в тому, що, незважаючи на свої повноваження забезпечувати виборчі права громадян, ЦВК уважала будь-яке подання, що не містило всі дані, передбачені законом, таким, що не подавалося, та відмовляла у реєстрації кандидатів з підстав відсутності відповідних документів. На думку Бюро, можна було б запровадити ефективні механізми повідомлення, щоб потенційні кандидати отримували інформацію від органів управління виборчим процесом про виявлені пропуски та помилки у їхніх поданнях, що дозволить їм виправити відповідні помилки.

Подібна практика не була сумісною з пунктом 24 Копенгагенського документа ОБСЄ, відповідно до якого обмеження прав і свобод у демократичному суспільстві повинно бути пов`язане з однією з цілей відповідного закону та бути суворо співрозмірним меті цього закону.

Суд зазначає, що з моменту публікації указаних звітів ЦВК так і не запровадила єдиний і передбачуваний підхід до оцінки документів кандидатів у депутати та правових наслідків у разі виявлення недоліків і продовжує здійснювати практику, несумісну з її завданнями.

Доводи ЦВК, що зміст помилок і неточностей в автобіографії позивача виключав можливість їх усунення шляхом внесення до неї виправлень, є безпідставними.

Ефективних механізмів щодо практичної реалізації норм частини 3 статті 60 Закону №4061-VI стосовно можливості потенційними кандидатами виправити недоліки чи неточності у поданих ними на реєстрацію документах до цього часу Комісією не розроблено, а відтак ця норма залишається недіючою.

Очевидно, що шляхи усунення неточностей і помилок мають узгоджуватися з їхнім змістом і забезпечувати приведення документа у відповідність до вимог, установлених Законом №4061-VI (4061-17) .

З урахуванням того, що Закон №4061-VI (4061-17) не містить застережень щодо шляхів подолання недоліків у поданих документах, помилки і неточності, які не можуть бути усунуті шляхом унесення виправлень до цього документа, повинні усуватись шляхом повторного складання документа (заяви, автобіографії) з урахуванням зауважень ЦВК.

Верховний Суд наголошує, що під неподаннями документів для цілей застосування пункту 2 частини другої статті 60 Закону №4061-VI, якою визначені підстави для відмови в реєстрації кандидата в депутати, слід розуміти виключно фізичну відсутність будь-якого з документів, передбаченого у частині другій статті 55 цього ж Закону.

Таким чином, підставою для відмови в реєстрації позивача кандидатом у депутати міг бути саме факт неподання автобіографії, а не її оформлення з недоліками, об`єктивних перешкод для усунення яких у спірних правовідносинах не існувало.

Недотримання певних вимог щодо оформлення документу є підставою для внесення до нього виправлень відповідно до частини третьої статті 60 Закону України "Про вибори народних депутатів України", а не підставою для прийняття рішення про відсутність такого документу взагалі відповідно до правового висновку, викладеного в рішенні Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі №855/150/19.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що спірне рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає критеріям правомірності, визначених частиною другою статті 2 КАС України та вимог частини другої статті 19 Конституції України.

Беручи до уваги, що за наслідками обробки комплекту документів позивача, поданих для реєстрації народним депутатом України, ЦВК не було виявлено їх відсутності, а інших перешкод для реєстрації ОСОБА_1 кандидатом у народні депутати України не встановила, суд дійшов висновку про незаконність постанови від 22 червня 2019 року № 1167 у частині, яка стосується ОСОБА_1 .

Отже, спірна постанова Центральної виборчої комісії від 22 червня 2019 року № 1167 є протиправною та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд погоджується із доводами апеляційної скарги в частині неправильного застосування Шостим апеляційним адміністративним судом норм матеріального права

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача Верховний Суд виходить із критерію ефективності.

Ураховуючи, що визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання ЦВК повторно розглянути подані позивачем документи не призведе до повного захисту прав позивача, оскільки етап реєстрації кандидатів у народні депутати України закінчився, а також ні відповідач, ні суд не встановив інших підстав, передбачених частиною першою статті 60 Закону України "Про вибори народних депутатів України", Суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати ЦВК зареєструвати ОСОБА_1 кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 91 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року.

Наведене кореспондує із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях від 30.01.2013 N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004, відповідно до якої правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що ЦВК в жодному випадку не звільняється від обов`язку здійснити перевірку позивача як кандидата в народні депутати на предмет відсутності обставин, які позбавляють особу, висунуту кандидатом у депутати, права бути обраною депутатом відповідно до статті 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 8 частини 5 статті 61 Закону №4061-VI Центральна виборча комісія має повноваження приймати рішення про скасування реєстрації кандидата у депутати в разі виявлення виборчою комісією обставин, які позбавляють особу, висунуту кандидатом у депутати, права бути обраною депутатом відповідно до статті 9 цього Закону, і після реєстрації особи кандидатом у депутати.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За вказаних обставин, зважаючи на неправильне застосування Шостим апеляційним адміністративним судом норм матеріального права, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та постановлення нового рішення про задоволення позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у сумі 771,40 грн. згідно платіжного доручення №Р24А629723940А50292 від 27.06.2019 та 771,40 грн. згідно платіжного доручення №Р24А629723939А07192 від 27.06.2019.

За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у сумі 1157,10 грн. згідно квитанції №0.0.1396633196.1 від 01.07.2019 та 1157,10 грн. згідно квитанції №0.0.1396628278.1 від 01.07.2019.

Загалом за звернення до суду як першої так і апеляційної інстанції позивачем сплачено 3 857 грн.

В той же час Верховний Суд зауважує, що позивачем у даному провадженні фактично заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру, оскільки вимога про встановлення способу усунення порушеного права є похідною від основної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Комісії.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлена ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року у розмірі 1921 гривня.

Отже, позивач, звернувшись до адміністративного суду із однією вимогою немайнового характеру мав сплатити 768,40 грн. (1921 грн. х 0,4).

На підставі підпункту 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Отже, за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі позивач мав сплатити 1152,60 грн. (768,40 *150%).

Враховуючи результати апеляційного перегляду судові витрати в розмірі 1921 грн. (768,40 грн. + 1152,60 грн.) понесені позивачем у даному провадженні при зверненні до суду в порядку розподілу судових витрат покладається на суб`єкта владних повноважень відповідно до частини першої статті 139 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Решта суми судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 1936 грн. є надміру сплаченою, та підлягає поверненню позивачу згідно вищевказаної норми у випадку подання ним відповідного клопотання.

З огляду на положення статей 139, 273 КАС України, беручи до уваги результати апеляційного розгляду, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат зі сплати судового збору в розмірі 1921 грн.

Керуючись статтями 272, 273, 278, 292, 293, 308, 315, 317, 321, 322 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2019 року у справі № 855/212/19 скасувати.

3. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії про скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову Центральної виборчої комісії від 22 червня 2019 року № 1167 "Про відмову в реєстрації кандидата в народні депутати України ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, висунутих у порядку самоусування в одномандатних виборчих округах на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року" в частині відмови в реєстрації ОСОБА_1 в кандидати у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 91.

5. Зобов`язати Центральну виборчу комісію зареєструвати ОСОБА_1 кандидатом в народні депутати України, висунутого в порядку самовисування в одномандатному виборчому окрузі № 91 на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року.

6. Стягнути з Центральної виборчої комісії (адреса: 01196, пл. Лесі Українки,1, код ЕДРПО 21661450) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збіру за подання позову та за подання апеляційної скарги в розмірі 1921 грн. (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) гривну.