904/9358/14 Про визнання недійсним договору про надання охоронних послуг - 25.05.2015 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства птахофабрика "ЛОЗУВАТСЬКА" Приватної акціонерної компанії "АВАНГАРДКО ІНВЕСТМЕНТС ПАБЛІК ЛІМІТЕД" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 р. (суддя Мілєва І. В.) та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р. (судді: Герасименко І.М., Кузнецова І.Л., Березкіна О.В.) у справі № 904/9358/14 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Дочірнього підприємства птахофабрика "ЛОЗУВАТСЬКА" Приватної акціонерної компанії "АВАНГАРДКО ІНВЕСТМЕНТС ПАБЛІК ЛІМІТЕД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КР-ЛЕГІОН" про визнання договору недійсним за участю представників: від позивача не з'явились від відповідача не з'явились

У листопаді 2014 року Дочірнє підприємство птахофабрика "ЛОЗУВАТСЬКА" Приватної акціонерної компанії "АВАНГАРДКО ІНВЕСТМЕНТС ПАБЛІК ЛІМІТЕД" (далі - ДП птахофабрика "ЛОЗУВАТСЬКА" ПрАТ "АВАНГАРДКО ІНВЕСТМЕНТС ПАБЛІК ЛІМІТЕД") звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КР-ЛЕГІОН" (далі - ТОВ "КР-ЛЕГІОН") про визнання недійсним договору про надання охоронних послуг № 2758 від 04.06.2013 р.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що вищевказаний договір суперечить приписам ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 207 Господарського кодексу України, а саме:

- договір про надання охоронних послуг не відповідає вимогам закону та його вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

- даний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто є фіктивним договором.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 р. у справі № 904/9358/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р., в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Підставою прийняття вказаних судових актів стала недоведеність позивачем обставин, з якими приписи ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 203 Цивільного кодексу України пов'язують недійсність договору.

Не погоджуючись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими рішеннями, ДП птпхофабрика "ЛОЗУВАТСЬКА" ПрАТ "АВАНГАРДКО ІНВЕСТМЕНТС ПАБЛІК ЛІМІТЕД" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р. у справі № 904/9358/14 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи звернення з вказаною касаційною скаргою, позивач посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, на думку заявника, оскаржувані судові акти винесено за відсутності повного та всебічного встановлення всіх обставин справи.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.04.2015 р., колегією суддів у складі: головуючого судді Карабаня В.Я., суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі) та Ковтонюк Л.В., касаційну скаргу ДП птахофабрика "ЛОЗУВАТСЬКА" ПрАТ "АВАНГАРДКО ІНВЕСТМЕНТС ПАБЛІК ЛІМІТЕД" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 27.04.2015 р.

До початку судового розгляду представник відповідача скористався правом, наданим йому ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

Одночасно, ТОВ "КР-ЛЕГІОН" було подано клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

Розгляд справи 27.04.2015 р. не відбувся, у зв'язку з перебуванням судді-доповідача на лікарняному

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.05.2015 р. розгляд касаційної скарги ДП "ЛОЗУВАТСЬКА" ПрАТ "АВАНГАРДКО ІНВЕСТМЕНТС ПАБЛІК ЛІМІТЕД" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 р. та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р. у справі № 904/9358/14 призначено на 25.05.2015 р.

Розпорядженням В. о. секретаря четвертої судової палати № 05-05/628 від 25.05.2015 р., у зв'язку з відпусткою судді Ковтонюк Л.В., для розгляду касаційної скарги ДП "ЛОЗУВАТСЬКА" ПрАТ "АВАНГАРДКО ІНВЕСТМЕНТС ПАБЛІК ЛІМІТЕД" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2015 р. та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р. у справі № 904/9358/14 сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в наступному складі: суддя Карабань В.Я. - головуючий, судді Дерепа В.І., Ємельянов А.С.

В судове засідання 25.05.2015 р. представники сторін не з'явились.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача та відповідача.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В процесі судового розгляду справи № 904/9358/14 господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.06.2013 р. між ТОВ "КР-ЛЕГІОН" (охоронне агентство або охорона) та ДП птахофабрика "Лозуватське" ПрАТ "АВАНГАРДКО ІНВЕСТМЕНТС ПАБЛІК ЛІМІТЕД" (замовник) укладено договір про надання охоронних послу № 2758.

Відповідно до п. 2.1 даного договору, охоронне агентство зобов'язується забезпечити не проникнення на об'єкт охорони, що передається замовником під охорону згідно акту прийняття об'єкту під охорону (додаток № 4 до договору), а замовник зобов'язується щомісячно сплачувати охоронному агентству плату, згідно протоколу погодження договірної ціни, що є додатком № 3 до договору.

Пунктом 3.1 договору № 2758 від 04.06.2013 р. передбачено обов'язок охорони організувати та забезпечити цілодобову охорону об'єкту охорони, згідно даного договору та Інструкції по охороні об'єкта замовника від розкрадань.

Сторони погодили умову про те, що дія договору може бути припинена достроково. Сторона-ініціатор припинення (розірвання) договору інформує про це іншу сторону у письмовій формі не менше ніж за 10 днів (п. 8.2 оспорюваного договору).

Разом з цим, договір про надання охоронних послуг набирає чинності з 04.06.2013 р. і діє до 04.06.2014 р., що закріплено в п. 10.1 даного договору.

В подальшому, сторонами було підписано додаткову угоду, за умовами якої договір про надання охоронних послу № 2758 від 04.06.2013 р. припинив свою дію з 19.12.2013 р.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору про надання охоронних послуг № 2758 від 04.06.2013 р.

Так, позивач стверджує, що відповідач систематично порушував умови вказаного договору, що свідчить про небажання відповідача досягти правових наслідків, що породжуються цим правочином.

Крім того, на думку позивача, укладаючи спірний договір про надання охоронних послуг ТОВ "КР-ЛЕГІОН" мало на меті отримати доступ до майна ДП птахофабрика "ЛОЗУВАТСЬКА" ПрАТ "АВАНГАРДКО ІНВЕСТМЕНТС ПАБЛІК ЛІМІТЕД", що могло призвести до загрози загибелі поголів'я птиці та створити екологічну небезпеку. У зв'язку з цим, позивач вважає, що оспорюваний договір суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідач заперечує проти наведених доводів та зазначає, що ним надано відповідні послуги за договором №2758 від 04.06.2013 р. З оплати даних послуг у позивача виникла заборгованість перед відповідачем.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як закріплено в ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути визнано судом недійсним.

При цьому, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. (v0009700-09) роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Цивільного кодексу України (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (ст.ст. 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, з наведеного вбачається, що для визнання правочину недійсним з підстав передбачених ст. 207 Господарського кодексу України позивач має довести належними та допустимими доказами факт того, що оспорюваний договір не відповідає вимогам закону, або його укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Проте, як правильно встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, позивачем не визначено яким саме вимогам закону не відповідає оспорюваний договір та не надано жодних доказів існування відповідних обставин.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з вказаним висновком місцевого та апеляційного господарських судів, вважає його законним та обґрунтованим.

Одночасно, розглянувши доводи заявника касаційної скарги про те, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, судова колегія Вищого господарського суду України вбачає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. (v0011600-13) фіктивний правочин (ст. 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Однак, позивачем у даній судовій справі не спростовано, що при укладенні договору про надання охоронних послуг він мав реальний намір отримати від відповідача відповідні охоронні послуги.

В свою чергу, місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на виконання умов договору, відповідач надавав позивачу послуги з охорони, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання виконаних робіт, а саме:

- акт здачі-приймання виконаних робіт від 31.08.2013 р. на суму 112 728 грн. 00 коп.;

- акт здачі-приймання виконаних робіт від 30.09.2013 р. на суму 112 728 грн. 00 коп. ;

- акт здачі-приймання виконаних робіт від 31.10.2013 р. на суму 112 728 грн. 00 коп.;

- акт здачі-приймання виконаних робіт від 30.11.2013 р. на суму 112 728 грн. 00 коп.

При цьому, згідно з випискою по рахунку позивач частково оплатив надані відповідачем послуги.

З огляду на наведені обставини, правомірним є висновок господарського судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач та відповідач здійснювали юридично значимі дії, спрямовані на виконання умов укладеного договору, а, отже, спрямовані на досягнення відповідної мети - реалізації своїх прав та виконання своїх обов'язків, що виникли на підставі оспорюваного договору.

Одночасно, колегія суддів Вищого господарського суду України, як і господарські суди попередніх інстанцій, звертає увагу позивача на наступне.

Згідно з п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. (v0011600-13) за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Таким чином, посилання скаржника на неналежне виконання ТОВ "КР-ЛЕГІОН" своїх зобов'язань за оспорюваним договором не є підставою для визнання цього договору недійсним. У разі порушення відповідачем умов договору про надання охоронних послуг № 2758 від 04.06.2013 р., позивач може захистити свої права іншими встановленими діючим законодавством способами, зокрема, шляхом стягнення штрафу, відшкодування збитків, присудження до виконання обов'язку в натурі, тощо.

Крім того, нормами ст. 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Як зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. (v0011600-13) , вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновків про те, що позивачем не доведено існування на момент укладення оспорюваного договору обставин, з якими в ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язується недійсність правочину, з чим погоджується судова колегія Вищого господарського суду України.

Враховуючи, що місцевим та апеляційним господарськими судами у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування прийнятих ними судових рішень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.