Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Могил С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року у справі № 910/26665/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" до комунального підприємства "Київпастранс" в особі Куренівського тролейбусного ремонтно-експлуатаційного депо, про стягнення страхового відшкодування,

У листопаді 2014 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення страхового відшкодування в сумі 6 228,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виплативши страхувальнику відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту від 10.01.2013 року № 23/ТЗ0009896 страхове відшкодування в сумі 6 228,95 грн., позивач набув права зворотної вимоги до відповідача про відшкодування шкоди, завданої його працівником під час виконання своїх трудових обов'язків, страхувальнику позивача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2015 року (суддя Підченко Ю.О.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача страхове відшкодування в сумі 4 911,69 грн., а в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року (судді Калатай Н.Ф., Рябуха В.І., Ропій Л.М.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати та позов задовольнити повністю.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 10.01.2013 року між ПАТ "СК "Країна" (страховик) та Левковським В.П. (страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту № 23/ТЗ0009896, предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем "Geely", державний номерний знак АА7013КН.

17.12.2013 року о 05 год. 45 хв. в місті Києві по проспекту Ватутіна сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля "Geely" під керуванням Мазітова Олександра Фідельовича та тролейбуса ЛАЗ Е301Д1, бортовий номер 4636, під керуванням Лисенка Євгена Івановича.

В результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем автомобіль "Geely".

Особою, винною у вчинені дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено автомобіль "Geely", визнано Лисенка Євгена Івановича, що підтверджується постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 24.01.2014 року у справі № 755/204/14-п, провадження № 3/755/115/14.

За замовленням позивача спеціалістом ТОВ "Естімейт Плюс" Тюрменко Д.В. проведено оцінку визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Geely" внаслідок спірної ДТП, за результатами якої 28.04.2014 року складено Звіт № 1926 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, яким встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 6 438,95 грн., а вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля - 5 121,69 грн., як сума вартості відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

Калькуляцією страховика, складеною за допомогою програми Audatex, визначено вартість ремонту застрахованого автомобіля в сумі 6 438,95 грн.

Згідно зі складеним позивачем Страховим актом від 19.06.2014 року № 23/31160/2.1.5.1, з урахуванням розрахунку страхового відшкодування та того, що франшиза за договором добровільного страхування щодо збитків, завданих ДТП, становить 0,5 % від страхової суми (42 000 грн.), тобто 210 грн., до виплати в якості страхового відшкодування призначено 6 228,95 грн.

Страховиком виплачено Левковському В.П. страхове відшкодування в сумі 6 228,95 грн. згідно з платіжним дорученням від 19.06.2014 року № 2635.

Предметом даного судового розгляду є зворотна вимога страховика до особи, відповідальної за завдану шкоду, про стягнення компенсації страхового відшкодування, виплаченого страхувальнику за договором добровільного страхування.

Судами попередніх інстанцій висновок про часткове задоволення позову обгрунтовано доведеністю правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації страхового відшкодування, здійсненого страховиком потерпілої особи, в сумі вартості відновлювального ремонту транспортного засобу за вирахуванням коефіцієнту фізичного зносу, зазначеного у Звіті про незалежну оцінку, і суми франшизи.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і особа, відповідальна за останнього.

За ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Частиною 1 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Отже, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за завдані збитки - у межах фактичних затрат.

З урахуванням наведених положень законодавства та встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідальність за шкоду, заподіяну застрахованому транспортному засобу "Geely", має нести відповідач як юридична особа, з винних дій водія якої сталася ДТП, внаслідок чого автомобіль "Geely" зазнав технічних ушкоджень.

Проте, суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до правовідносин, які виникли між сторонами, положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) , оскільки цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тоді як відповідальність власника транспортного засобу "Geely" застрахована на підставі договору добровільного страхування, а відповідач не є суб'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, на якого поширюються положення зазначеного Закону.

Разом з тим, згідно з ч.ч. 4, 16, 17, 18 ст. 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

При цьому, зазначеним Законом не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 року у справі № 910/7163/14.

Підпунктами 18.10.1 та 18.10.2 пункту 18.10 договору сторони узгодили, що визначення розміру страхового відшкодування здійснюється страховиком виходячи з цін, що діють в період врегулювання страхового випадку на підставі:

- висновку (акту) або звіту автотоварознавчого дослідження щодо визначення вартості відновлювального ремонту та/або матеріального збитку, заподіяного власнику застрахованого ТЗ, підготовленого спеціалізованою та вповноваженою експертною організацією, експертом, оцінювачем або калькуляції працівника страховика, складеної за допомогою програмного продукту Audatex;

- рахунків, виставлених СТО, враховуючи умову визначену в частині 1 цього договору.

У той же час, дійшовши висновку про зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу сплачені ним витрати в сумі 4 911,69 грн., які встановлені на підставі Звіту про незалежну оцінку від 28.04.2014 року № 1926 за вирахуванням франшизи, та визнавши необгрунтованими вимоги в частині стягнення страхового відшкодування в сумі 1 317,26 грн., суди обох інстанцій не з'ясували, якими фактичними даними підтверджуються фактичні затрати необхідні для відновлення транспортного засобу страхувальника, помилково визнавши єдиним допустимим доказом для підтвердження розміру завданої шкоди згаданий Звіт про незалежну оцінку, змісту якого не дослідили, та правової оцінки якому не навели на предмет визначення розміру фактичних затрат необхідних для відновлення транспортного засобу.

До того ж, суди обох інстанцій не навели оцінки калькуляції страховика, складеної за допомогою програмного продукту Audatex, яка міститься в матеріалах справи, щодо обгрунтування вартості відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2015 року скасувати, і справу № 910/26665/14 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.