Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. (головуючий),

Вовк І.В. (доповідач),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року у справі № 903/948/14 за позовом відкритого акціонерного товариства "Корпорація "Аверс" до публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії про зобов'язання укласти договір,

У вересні 2014 року позивач звернувся до господарського суду Волинської області з позовною заявою до відповідача про зобов'язання укласти договір про надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку від 04.08.2014 року № 44/400/21-400, яка належить йому на праві власності, в запропонованій ним редакції та просив вважати укладеним зазначений договір з моменту набрання законної сили рішенням суду.

Позов обгрунтовано наявністю прямої вказівки закону на обов'язковість укладення договору про надання в користування кабельної каналізації та відсутністю між сторонами згоди щодо змісту його умов.

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.11.2014 року (суддя Кравчук А.М.) позов задоволено та постановлено вважати укладеним між ВАТ "Корпорація "Аверс" та ПАТ "Укртелеком" в особі Волинської філії договір про надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку ВАТ "Корпорація "Аверс" від 04.08.2014 року № 44/400/21-400 з дня набрання рішенням законної сили в редакції, запропонованій позивачем.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року (судді Гудак А.В., Сініцина Л.М., Олексюк Г.Є.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, та в позові відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, та просить залишити його без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що позивачем направлено на адресу відповідача проект підписаного договору від 04.08.2014 року № 44/400/21-400 "Про надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку ВАТ "Корпорація"Аверс" з додатками до нього у двох примірниках.

10.09.2014 року відповідач направив позивачу підписаний зазначений договір з протоколом розбіжностей.

Однак, підписавши в редакції ВАТ "Корпорація Аверс" договір з протоколом розбіжностей відповідач не підписав додані до нього додатки, своїх підписаних додатків до протоколу розбіжностей не надав. Умови проекту договору щодо додатків змінив, мотивувавши необхідністю укладення додаткових угод до договору.

Предметом даного судового розгляду є вимоги особи, яка вважає себе власником кабельної каналізації електрозв'язку, до замовника про зобов'язання укласти договір про надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку у зв'язку з наявністю прямої вказівки закону на обов'язковість укладення такого договору з власником кабельної каналізації.

Висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позову мотивовано наявністю правових підстав для зобов'язання відповідача укласти договір про надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку в редакції позивача у зв'язку з доведеністю належності спірної ділянки кабельної каналізації позивачу на праві власності та існуванням прямої вказівки закону щодо обов'язковості укладення такого договору.

Частиною 3 статті 179 ГК України визначено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

За ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Згідно з ч. 7 ст. 31 Закону України "Про телекомунікації" порядок та умови використання діючих трубопроводів, кабельних каналів, колекторів, веж, антен та інших пристроїв особами, яким вони не належать, встановлюються договором з їх власником.

У той же час, дійшовши висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача як замовника укласти договір про надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку за позовом особи, яка вважає себе власником такої каналізації, суди обох інстанцій не навели правового обгрунтування наявності прямої вказівки закону щодо обов'язковості укладення такого договору та не надали правової оцінки змісту відносин, що виникли між сторонами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про телекомунікації" власник (володілець) кабельної каналізації електрозв'язку (ККЕ) - суб'єкт господарювання, у власності (володінні) якого перебувають уся інфраструктура кабельної каналізації електрозв'язку або окремі її елементи, набуті на належній правовій підставі, призначені для забезпечення доступу до телекомунікаційної мережі загального користування.

Проте, задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання укласти договір про надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку з одночасним визнанням права власності на неї за ВАТ "Корпорація "Аверс", суди попередніх інстанцій наявності належної правової підстави набуття позивачем права власності на спірну ділянку ККЕ не з'ясували та не встановили, натомість вирішуючи спір про зобов'язання укласти такий договір зробили висновки про доведеність позивачем права власності на спірну ділянку кабельної каналізації та недоведеність відповідачем права власності на це майно, тим самим вийшовши за межі предмету судового розгляду, в якому не розглядаються вимоги про право власності на об'єкти, що є предметом спірного договору.

Водночас, судам слід було мати на увазі, що розгляд вимог про визнання права власності можливий лише за умови, коли особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють його, не перебувають з особою, яка вважає себе власником у зобов'язальних відносинах.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1 та 4 ст. 10 Закону України "Про телекомунікації" до земель телекомунікацій як складової частини земель зв'язку належать земельні ділянки, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташування лінійних, станційних споруд, антен, веж, інших технічних засобів телекомунікацій.

Розміри земельних ділянок, у тому числі охоронних зон та просік, що надаються особам, зазначеним у частині першій цієї статті, визначаються відповідно до норм відведення земель для цього виду діяльності та проектно-кошторисною документацією, затверджених в установленому порядку.

Однак, зобов'язавши укласти договір про надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку за позовом ВАТ "Корпорація "Аверс", яке вважає себе власником такої каналізації, суди жодним чином не з'ясували обставин щодо фактичного місця розташування спірного технічного об'єкту телекомунікацій та наявності правових умов для такого розташування.

Разом цим, суди обох інстанцій не дослідили обставин укладення між сторонами інших договорів про надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку, в тому числі і в судовому порядку, зокрема, договору від 29.03.2010 року № 351/21-325, за яким власником (постачальником) ККЕ зазначено ПАТ "Укртелеком", а замовником - ВАТ "Корпорація "Аверс", та оцінки зазначеним обставинам не навели, обмежившись поясненням позивача про неналежний облік у товаристві.

До того ж, за ст. 1 Закону України "Про телекомунікації" кабельна каналізація електрозв'язку - обладнання та споруди, призначені для прокладання, монтажу та експлуатаційного обслуговування кабелів телекомунікацій, що включають трубопроводи (канали кабельної каналізації), закладні та оглядові пристрої в колодязях, кабельних шафах, шахтах, колекторах, мостах, естакадах, тунелях, будівлях, а також приміщення для вводу кабелів і розміщення лінійного обладнання.

Розділом ІІІ Правил надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку, затверджених рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації від 23.08.2012 року № 428 (z1571-12) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 12.09.2012 року за № 1571/21883 (z1571-12) , (далі - Правила) встановлені вимоги до договорів про надання в користування ККЕ.

Відповідно до п. 3.1. цих Правил договір про надання в користування ККЕ повинен відповідати нормам чинного законодавства та містити, зокрема, технічні характеристики (інформацію про кількість, діаметр та довжину кабелю, кількість каналів тощо), умови та строк бронювання місця в ККЕ, технічного нагляду власником ККЕ, надання місця в ККЕ та використання ККЕ.

Втім, суди двох інстанцій зобов'язавши укласти договір у редакції позивача, не звернули увагу, що в поданому ним проекті, зокрема в додатку № 1 до договору, не зазначено та матеріали справи не містять відомостей і технічної документації щодо технічних характеристик, які б дозволяли ідентифікувати спірний об'єкт телекомунікацій.

Разом з тим, суди дійшовши висновку про те, що спірна ділянка кабельної каналізації електрозв'язку належить на праві власності позивачу, а тому є всі правові підстави для укладення договору про надання в користування кабельної каналізації електрозв'язку в редакції позивача, взагалі не навели оцінки умовам договору на предмет їх відповідності вимогам законодавства, з урахуванням розділу ІІІ Правил.

Таким чином, висновки судів обох інстанцій про задоволення позову є передчасними, необґрунтованими і зробленими в порушення ст. 43 ГПК України без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, та без врахування норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року та рішення господарського суду Волинської області від 27.11.2014 року скасувати, і справу № 903/948/14 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.