826/3144/16 Про визнання протиправною бездіяльність Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків щодо неподання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету Товариству податку на додану вартість - 02.07.2019 Прийняття

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, з урахуванням заяви про зміну та збільшення позовних вимог від 04 грудня 2017 року, з урахуванням уточнень до (після уточнення) Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління ДФС у м. Києві, Державної фіскальної служби України, в якому просило (з урахуванням уточнень) пунктом першим уточнених позовних вимог визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (правонаступник - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби) щодо неподання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету Товариству податку на додану вартість у розмірі 600 041 388 грн за січень 2013 року.

Пунктом другим уточнених позовних вимог позивач просив визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо невнесення до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету та до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування усіх необхідних даних щодо відшкодування Товариству з Державного бюджету податку на додану вартість за січень 2013 року.

Пунктом третім уточнених позовних вимог позивач просив зобов'язати Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві внести до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету та до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування усіх необхідних даних щодо відшкодування Товариству з Державного бюджету податку на додану вартість за січень 2013 року.

Звертаючись до суду із позовом позивач одночасно просив зобов'язати Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві надати звіт про виконання рішення протягом одного місяця, з дня ухвалення судового рішення суду апеляційної інстанції на користь позивача (том 2 арк. 1- 9).

Позовні вимоги мотивовані позивачем правом Товариства на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за січень 2013 року, яке серед іншого підтверджене наявністю обставин, які не потребують доказування.

Розгляд справи здійснювався судами різних інстанцій неодноразово, судові рішення, які є предметом цього касаційного перегляду прийняті в порядку нового розгляду на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 серпня 2017 року (том 1 арк. справи 245-250).

11 вересня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва, адміністративний позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (правонаступник - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби) щодо неподання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету Публічному акціонерному товариству "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" податку на додану вартість, за декларацією за січень 2013 року. Також, визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Державної фіскальної служби України щодо не внесення до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету та до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування усіх необхідних даних щодо відшкодування ДАТ "Чорноморнафтогаз" з Державного бюджету податку на додану вартість, за декларацією за січень 2013 року.

Цим же судовим рішенням зобов'язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Державну фіскальну службу України внести до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету та до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування усіх необхідних даних щодо відшкодування ДАТ "Чорноморнафтогаз" з Державного бюджету податку на додану вартість за декларацією за січень 2013 року та зобов'язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Державну фіскальну службу України надати звіт про виконання рішення протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням (том 4 арк. справи 71-81).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головним управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Державною фіскальною службою України порушено встановлений Податковим кодексом України (2755-17) обов'язок щодо внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість відомостей щодо суми бюджетного відшкодування за заявою поданою Товариством одночасно із поданням податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2013 року та дату її узгодження за наслідками оскарження в судовому порядку податкового повідомлення - рішення, яким податковим органом зменшено суму бюджетного відшкодування за цей звітний податковий період.

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи наявні матеріали, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачі діяли поза межами наданої їм чинним законодавством компетенції, що суперечить вимогам частини другої статті 19 Конституції України та Податкового кодексу України (2755-17) та є підставою для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві та Державною фіскальною службою України.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції змінив шляхом виключення з його резолютивної частини: - у абзацах 3 і 4 словосполучень "Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та" і "та до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування"; - у абзацах 5 і 6 словосполучень "Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (том 5 арк. справи 208-219).

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що належним способом захисту права Товариства на повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, окрім визнання протиправною бездіяльності Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників щодо не подання висновку до органу державної казначейської служби, є також визнання протиправною бездіяльності ДФС щодо не внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування усіх необхідних даних щодо відшкодування Товариству з Державного бюджету податку на додану вартість, за декларацією за січень 2013 року та зобов'язання ДФС вчинити відповідні дії.

У травні 2019 року позивачем подано касаційну скаргу, якою Товариство доводить, що постанова суду апеляційної інстанції в частині зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відзив податкових органів (відповідачів у справі) на касаційну скаргу Товариства до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

У травні 2019 року Головне управління ДФС у м. Києві подало касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Відповідач не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій та вважає їх прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначає, зокрема не задоволення судом апеляційної інстанції клопотання про витребування доказів від 11 квітня 2019 року, а саме інформації у Генеральної прокуратури України про стан та результати розслідування п'яти кримінальних проваджень (том 5 арк. справи 191-192).

Заявник касаційної скарги просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві, наводить доводи, аналогічні викладеним у рішеннях судів, зазначає, що вирок Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/43004/17 від 22 червня 2018 року не має преюдиційного значення для розгляду справи та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України в травні 2019 року надав касаційну скаргу, в якій не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій та вважає, що є всі підстави для їх скасування, оскільки судами порушено норми матеріального права, зокрема положення пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України. Звертає увагу Суду на наявність вироку у кримінальній справі, який не взято до уваги судами першої та апеляційної інстанцій, просить скасувати рішення цих судів та прийняте нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзив позивача на касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України аналогічний відзиву на касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві.

Касаційний розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні відповідно до статті 344 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційних скарг.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 2 листопада 2011 року між ДАТ "Чорноморнафтогаз" та JSK RIGAS KUGU BUVETAVA укладено контракт № 1219 на поставку Самопідіймальної плавучої бурової установки В-319 (далі - СПБУ В-319). Загальна вартість поставки СПБУ В-319 згідно контракту - 3 091 757 667,12 грн, в т.ч. ПДВ - 618 351 533,42 грн. (том 3 арк. арк. справи 17.). В матеріалах справи відсутні докази оплати придбаного позивачем СПБУ В-319.

Посилаючись на акт прийому-передачі від 21 грудня 2012 року, світлокопія якого долучена до матеріалів справи не є оригіналом або засвідченою належним чином копією первинного документа відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року та була чинною на час нового розгляду справи судами попередніх інстанцій), позивач доводить повне виконання сторонами зобов'язань за контрактом № 1219 (том 3 арк. справи 110, 170-171).

Також позивач вказує на те, що платіжними дорученнями від 29 грудня 2012 року доведено перерахування на користь Державного бюджету України сум податку на додану вартість за імпортною операцією, а платіжними дорученнями №25 та № 26 від 28 грудня 2012 року підтверджено сплату за таможне оформлення (том 3, арк. справи 120-124).

До матеріалів справи долучені світлокопії платіжних доручень, які не утримують в собі призначення платежу щодо сплати податку на додану вартість, разом із тим за кодами бюджетної класифікації ця обставина є доведеною, однак відсутність відбитку печатки банку про проведення платежу саме стосовно сплати податку на додану вартість, не засвідчення долучених світлокопій платіжних доручень судами попередніх інстанцій під час первісного розгляду та позивачем під час нового розгляду унеможливлює вважати цей факт доведеним, навіть за умови листа Кримської митниці від 29 травня 2013 року №05-13/3471, який також не відповідає встановленим вимогам письмового доказу в адміністративному процесі.

Суд визнає, що питання здійснення імпортної операції, отримання устаткування, його оплати, сплати до Державного бюджету податку на додану вартість за імпортною операцією, обумовлені неякісним проведенням перевірки податковим органом правомірності формування позивачем бюджетного відшкодування за січень 2013 року внаслідок формування податкового кредиту грудня 2012 року. Результати можливого фінансового моніторингу податковим органом належним чином не здійснені та судам попередніх інстанцій з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, не надані.

СПБУ В-319 пройшла процедуру митного оформлення на Кримській митниці у відповідності з вимогами чинного законодавства згідно вантажно-митної декларації № 600020000/2012/003346 від 29 грудня 2012 року, оформленою Кримською митницею (том. 3 арк. справи 71-73).

У подальшому позивачем подано до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС Декларацію з податку на додану вартість за січень 2013 року з додатками, в якій у рядку 23.1 "сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку" зазначено суму в розмірі 600 041 388,00 грн (сформовано за рахунок залишку від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, нарахованих за попередні звітні (податкові) періоди, а саме грудень 2012), (том 3 арк. справи 43-52). У справі відсутня декларація з податку на додану вартість за грудень 2012 року, на підставі якої сформовано від'ємне значення січня 2013 року. До декларації, додатком №4 Товариство направило податковому органу заяву про повернення суми бюджетного відшкодування на вказану суму.

Окружною державною податковою службою - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків ДПС проведена документальна виїзна позапланова перевірка Товариства стосовно правомірності нарахування Товариством бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2013 року та складено акт № 438/41-20/23-20/00153117 від 19 квітня 2013 року, яким встановлено позивачем, як платником податку на додану вартість порушення вимог пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з тим, що під час митного оформлення товару не підтверджено сплату податку на додану вартість у розмірі 600 041 388,00 грн, (далі - акт перевірки, том 3 арк. справи 131).

18 травня 2013 року на підставі висновків акта перевірки від 19 квітня 2013 року, керівником податкового органу прийнято податкове повідомлення-рішення №0000272310, яким Товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2013 року на суму 600 041 388 грн та застосовано штрафну санкцію у розмірі 300 020 694,00 грн. (том 3, арк. справи 162).

Товариство звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС № 0000272310 від 18 травня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 5 серпня 2013 року у справі № 801/5561/13-а позовні вимоги ДАТ "Чорноморнафтогаз" до Центрального офісу, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кримської митниці Міндоходів, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000272310 від 18 травня 2013 року задоволено повністю. Вказане рішення залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2015 року (том 2 арк. справи 36-44, 48-50, 51-55).

Ухвалою Верховного Суду України від 12 вересня 2016 року відмовлено у допуску до провадження справи за заявою Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2015 року (том 2 арк. справи 56).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідних органів державної податкової служби з вимогою здійснити відшкодування податку на додану вартість, що підтверджується листами, копії яких наявні в матеріалах справи, зазначені обставини не є спірними між сторонами.

У відповідь на звернення наведені в цих листах, позивачем отримано відмову від податкових органів різних рівнів, зокрема відповідачів у справі з наступним обґрунтуванням: "Відповідно до системного аналізу приписів законодавства вважаємо, що остаточним рішенням у процедурі судового оскарження є рішення Вищого адміністративного суду України, яке переглянуто Верховним Судом України, у порядку передбаченому статтею 237, статтею 239 Кодексу адміністративного судочинства України" (копії листів Державної фіскальної служби України від 16 липня 2015 року, Центрального офісу від 9 лютого 2016 року, ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 2 березня 2016 року № 7126/10/26-59-07-02-28 наявні в матеріалах справи).

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний був подати до органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету, однак не вчинив таких дій.

Суд визнає, що для оцінки спірних правовідносин між Товариством та відповідачами мають значення й інші рішення судів, які набрали законної сили, зокрема вироки Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2018 року у справі №761/43004/17 та від 10 березня 2017 року у справі № 761/7184/17.

На необхідність врахування вироку у справі звернув увагу Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 16 серпня 2017 року, якою справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції (том 3 арк. справи 249).

В процесі нового розгляду судами попередніх інстанцій здійснений аналіз виключно вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2018 року у справі №761/43004/17, без дослідження рішень в інших кримінальних провадженнях, які стосуються спірних правовідносин, а саме здійснення господарських операцій за результатами яких сформований податковий кредит по імпортною операцією (том 4 арк. справи 170-230).

За приписами частини п'ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою вказівку Вищого адміністративного суду України, а саме не виконали її у повному обсязі, оскільки вона стосувалася встановлення та дослідження наявності обставин, які не потребують доказування у співвідношенні рішень адміністративного та кримінальних проваджень.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2018 року у справі № 761/43004/17 та поясненнями представників сторін у рамках кримінального провадження встановлено порушення вимог закону під час проведення процедури здійснення державних закупівель (тендеру) та визначення ціни на товар, що був предметом поставки.

Обставини щодо фактичної поставки самопідіймальної плавучої бурової установки В-319 "UKRAINE" не були предметом дослідження та у зазначеному вироку не відображені.

Разом із цим, рішення в інших судових справах не досліджені, не зважаючи на неодноразові посилання податкових органів на їх наявність із зазначенням номерів кримінальних проваджень, так представник Головного управління ДФС у м. Києві в клопотанні від 11 квітня 2019 року про витребування доказів повідомляв суд апеляційної інстанції про існування декількох кримінальних проваджень, які мають значення для вирішення спору, зазначав про труднощі в отриманні доказів та просив суд витребувати інформацію щодо стану розслідування та ухвалених вироків (том 5 арк. с. 191-192).

У додаткових поясненнях представник Головного управління ДФС у м. Києві наголошує на існуванні інших вироків, ніж у справі № 761/43004/17, та зазначає, що не може самостійно надати докази, оскільки правоохоронні органи обмежують доказову базу (том 5 арк. с. 194-197)

Вищезазначене клопотання усною ухвалою залишено судом апеляційної інстанції без задоволення, що підтверджується протоколом судового засідання від 11 квітня 2019 року, номер запису 14 (том 5 арк. справи 204).

Оцінюючи спірні правовідносини суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що право Товариства на отримання бюджетного відшкодування у розмірі 600 041 388 грн 00 коп. підтверджене судовим рішенням у справі № 801/5561/13-а, яке набрало законної сили, при цьому суди попередніх інстанцій вказують на сам факт існування судового рішення не визначаючи обставин встановленнях рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, стосовно тих самих осіб, відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, впродовж усіх судових розглядів цієї справи судами не встановлено, сплата податку на додану вартість за імпортною операцією до бюджету, платіжними дорученнями від 28 грудня 2012 року № 25 та № 26, якими за висновками судів попередніх інстанцій підтверджено повне виконання сторонами зобов'язань за контрактом № 1219 за призначенням платежу "Передплата за митне оформлення" відповідно у сумах 37 700 000 грн та 582 300 000 грн. (том 3 арк. справи 120). При цьому факт сплати податку на додану вартість до бюджету не встановлений, як не встановлений факт формування податкового кредиту у декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року за операціями придбання СПБУ-В319, яка до матеріалів справи, як встановлено під час касаційного провадження, не долучена. Також відсутні докази оплати всієї вартості товару та судами попередніх інстанцій ці обставини не встановлені.

Долучені до матеріалів справи світлокопії первинних документів належним чином у відповідності до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства не завіренні, що вказує на їх невідповідність критеріям належності та допустимості доказів.

Відтак, судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів та необґрунтованого відхилення клопотання про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд зауважує, що захисту підлягає виключно законні права юридичних осіб. Відповідачі неодноразово зазначали, що правовідносинам, на підставі яких виникло право на бюджетне відшкодування, надано оцінку в рамках кримінального провадження. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ухвалення вироків не тягне за собою автоматичного позбавлення права на бюджетне відшкодування, але, на думку Суду, суди попередніх інстанцій повинні переконатись, що враховано всі наслідки ухвалення вироків. Зокрема, з'ясувати на підставі належних доказів, що відповідачі здійснили всі дії для підтвердження протиправності нарахування підприємством бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій не встановили на підставі належних та допустимих доказів, чи звертались відповідачі у справі до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду про скасування податкового повідомлення-рішення, чи звертались до суду із позовом про визнання нікчемним договору, за яким здійснено перерахування коштів. Відповідачі у справі повинні надати суду докази, що ними зроблено все можливе, щоб стверджувати, що позивач не має права на бюджетне відшкодування. Лише посилання на вирок недостатньо для підтвердження (чи спростування) позиції податкового органу.

Також поза увагою судів попередніх інстанцій та сторін залишена та обставина, що придбання аналогічного устаткування за контрактом між тими ж сторонами було предметом судового розгляду у справі №801/5561/13-а, який закінчено ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2015 року. Аналіз судових рішень у цій справі є корисним з огляду на оцінку доказів за аналогічними правовідносинами.

Пунктами 3, 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.