460/1019/16-а Про визнання незаконним та скасування рішення районної ради Про обрання заступників голови районної ради - 01.07.2019 Прийняття

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року (колегія суддів у складі головуючого судді Дяковича В.П., Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.)

у справі №460/1019/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Яворівської районної ради,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

про визнання незаконним та скасування рішення районної ради.

I. ПРОЦЕДУРА

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Яворівської районної ради, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати рішення №10 Яворівської районної ради Львівської області 1 сесії 7 скликання від 25 листопада 2015 року "Про обрання заступників голови Яворівської районної ради".

2. Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 5 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням №10 Яворівської районної ради Львівської області 1 сесії 7 скликання від 25 листопада 2015 року "Про обрання заступників голови Яворівської районної ради" вирішено:

- затвердити протоколи тимчасової лічильної комісії районної ради про результати голосування по виборах заступників голови Яворівської районної ради;

- вважати обраними заступниками голови Яворівської районної ради депутатів районної ради ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

5. Вважаючи незаконним зазначене рішення відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

6. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне рішення відповідача прийнято в межах його повноважень та у спосіб, передбачений законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) та відповідно до Регламенту Яворівської районної ради Львівської області, затвердженого рішенням Яворівської районної ради 6 скликання від 03 грудня 2010 року № 11.

7. Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне рішення відповідача є правовим актом індивідуальної дії, не стосується прав, свобод чи інтересів позивача, відтак не може їх порушити. Отже, не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із позовом до суду, наслідком чого є відмова в його задоволенні.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8. Позивач у своїй касаційній скарзі наголошує на тому, що законодавство України не передбачає права районної ради обирати декількох заступників голови цієї ради, а зазначає про можливість обрання лише одного заступника, відтак спірне рішення відповідача не відповідає закону. Позивач також зазначає, що воно порушує його соціальні, економічні та політичні права.

9. Обґрунтовуючи незаконність спірного рішення відповідача, позивач посилається на судову практику Львівського апеляційного адміністративного суду, де суд дійшов інших висновків у схожих спірних правовідносинах, а також на лист Комітету з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Верховної Ради України № 04-14/16-1207 від 12 червня 2017 року, в якому йдеться про можливість обрання лише одного заступника голови районної ради.

10. В запереченнях на касаційну скаргу відповідач не погоджується з її доводами, вважає касаційну скаргу необґрунтованою. Натомість вважає законними та обґрунтованими оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та погоджується з мотивами ухвалення цих рішень, що зазначені в пунктах 6, 7 цієї постанови.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), вважає за необхідне зазначити наступне.

12. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

13. Водночас згідно з частиною другою статті 171 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

14. Отже, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним, зокрема, у випадку оскарження нормативно-правового акту. Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.

15. Частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

16. Частиною 1 статті 6 КАС України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

17. Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

18. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

19. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

20. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

21. Тобто обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

22. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

23. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

24. Як встановлено судом апеляційної інстанції, спірне рішення Яворівської районної ради Львівської області від 25 листопада 2015 року "Про обрання заступників голови Яворівської районної ради" жодним чином не порушує права, свободи чи інтереси позивача. В той же час позивач не довів, які ж його права чи охоронювані законом інтереси порушені внаслідок прийняття вказаного рішення.

25. Доводи позивача, що зазначеним рішенням порушуються його соціальні, економічні та політичні права є безпідставними, оскільки спірне рішення є актом індивідуальної дії, стосується прав, свобод та інтересів виключно осіб, щодо яких його застосовано ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), а відтак не може порушувати права, свободи чи інтереси позивача, який не є учасником правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

26. За таких обставин, відсутність порушеного права позивача, як зазначалось, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

27. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

28. Відповідно до статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

29. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 356 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, поданої адвокатом Домашовцем Віталієм Степановичем, залишити без задоволення, а постанову Яворівського районного суду Львівської області від 5 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року у справі №460/1019/16-а - без змін.