Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                Кривенка В.В.,

суддів:                    Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

                           Панталієнка П.В., Самсіна І.Л.,

                           Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі – ДПІ) за позовом Дочірнього підприємства "Синтез-Транс" (далі – ДП) до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У вересні 2005 року ДП звернулося в суд із позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 19 серпня 2005 року № 84231/2 та 85231/2, прийнятих на підставі акту перевірки від 11 травня 2005 року №28/3-23-1/25398736 про результати планової комплексної документальної перевірки дотримання ним вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 жовтня 2001 року по 1 жовтня 2004 року, якими йому визначено, відповідно, 529 224 грн податкового зобов’язання з податку на додану вартість (352 816 грн основного платежу і 176 408 грн штрафних санкцій) та 1 202 грн податкового зобов’язання з податку на прибуток (801 грн основного платежу та 401 грн штрафних санкій).

У акті перевірки зазначено про порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого донараховано податок на прибуток за IV квартал 2001 року у сумі 1332 грн, за І квартал 2002 року – 1106 грн., за ІІ квартал 2002 року – 801 грн.; порушення підпунктів 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, пункту 4.7 статті 4, пунктів 6.1.1 пункту 6.1. статті 6 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) та заниження податку на додану вартість за 2001 рік у сумі 888 грн, за 2002 рік 1272 грн, за 2004 рік у сумі 352282 грн.

Перевіркою встановлено, що 9 березня 2004 року між позивачем (Комітент) і Приватним підприємством "Металлопром" (Комісіонер) укладено договір комісії, відповідно до якого Комісіонер зобов’язався за дорученням Комітента за винагороду здійснити від свого імені та за рахунок останнього реалізацію продукції (труб) нерезидентам України. На виконання договору комісії Приватним підприємством "Металлопром" було укладено контракт від 26 березня 2004 року з Компанією "R.S.N. F. LLC" WYOMING, USA (далі - Компанія) на поставку труб. Відповідно до вантажної митної декларації від 19 квітня 2004 року №70301/4/101779 на адресу Компанії було експортовано труби загальною вартістю 1 761 408 грн 36 коп.

На обґрунтування донарахування податкових зобов’язань відповідач посилався на "безтоварність" експортних операцій, а також на безпідставність включення до податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат сум, сплачених за послуги телефонного зв’язку на підставі рахунків відкритого акціонерного товариства "Березинський комбінат хлібопродуктів" та Відкритого акціонерного товариства "Саратський комбінат хлібопродуктів", у зв’язку з тим, що договір з оператором телефонного зв’язку безпосередньо позивачем не укладався.

Господарський суд м. Києва постановою від 26 грудня 2005 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22 березня 2006 року, позов задовольнив частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 19 серпня 2005 року № 0000532316/2 у частині визначення ДП податкового зобов’язання по податку на додану вартість на загальну суму 528423,00 грн., у тому числі 352282,00 грн. основного платежу та 176141,00 грн. штрафних санкцій. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2007 року змінено пункт 2 резолютивної частини постанови суду першої інстанції та викладено його в такій редакції: "Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 19 серпня 2005 року №84231/2 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 528423,00 грн., у тому числі 352282,00 грн. основного платежу та 176141,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій." В іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У скарзі про перегляд зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами скаржник, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення й прийняти нове рішення про відмову в позові. Зокрема зазначає, що Вищий господарський суд України при вирішенні справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інстраком" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, Відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним розпорядження ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та стягнення бюджетної заборгованості по іншому застосував підпункт 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону №168/97.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про судоустрій України", Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя та забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Згідно з частиною 1 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права.

Виконуючи завдання по здійсненню правосуддя та забезпеченню однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, перевіривши за матеріалами справи доводи скарги, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не виявила неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права.

Частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердились.

Керуючись статтями 241– 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2007 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.