Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників від: позивача Задорожна Д.Ю., представник, відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 у справі № 922/3911/14 Господарського суду Харківської області за позовом Корпорації "Трансекспо Систем Менеджмент Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" про стягнення суми,

Корпорація "Трансекспо Систем Менеджмент Груп" звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" 42224,20 грн основного боргу, 3084,10 грн пені, 5307,58 грн інфляційних втрат, 1058,50 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.10.2014 (суддя Светлічний Ю.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 (судді: Горбачова Л.П. - головуючий, Істоміна О.А., Тарасова І.В.), позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" на користь Корпорації "ТСМ Груп" суму у розмірі 51674,38 грн, з яких: 42224,20 грн основна заборгованість, 3084,10 грн пеня, 5307,58 грн інфляційні втрати, 1058,50 грн 3% річних та судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.ст. 526, ч.3 ст. 549, ч.2 ст. 625, ст.ст. 629, 530, 253 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-3, 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач спростовує її доводи і просить постанову залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 06.06.2011 між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду №11-7, за умовами якого підрядник зобов'язується своїми силами і засобами, або за допомогою третіх осіб, на замовлення замовника виконати будівельно-монтажні роботи по заповненню прорізів технічних приміщень дверима металевими на будівництві Торгівельно-офісного центру з адміністративними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: м.Харків, вул.Тринклера, кут пр. Правди, у строк, що складає 85 днів з моменту складання договору та виконання замовником п.2.2.1 цього договору.

Згідно з п.п.2.2.1. протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання договору замовник перераховує підряднику передоплату у сумі 80% (вісімдесят відсотків) від вартості договору, вказаної в п.2.1. договору, що складає 138579,35 грн з урахуванням ПДВ 20% з метою закупівлі матеріалів.

Пунктом 2.2.2. договору встановлено, що подальші розрахунки проводяться замовником шляхом переказу підрядникові коштів протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня підписання сторонами актів здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до п.2.3. договору гарантійний фонд встановлюється у розмірі 5% від ціни договору та оформлюється шляхом щомісячного утримання замовником 5% вартості фактично виконаних робіт з урахуванням ПДВ.

Замовник перераховує підряднику 50% (п'ятдесят відсотків) гарантійного фонду після підписання актів приймання-передачі виконаних робіт та отримання замовником відповідного рахунку-фактури від підрядника (п.2.4 договору).

Умовами п.2.6. договору сторони передбачили, що перерахування замовником на рахунок підрядника решти коштів гарантійного фонду в розмірі 50% суми гарантійного фонду здійснюється: а) протягом 30 календарних днів з моменту закінчення гарантійного строку експлуатації, вказаного у статті 5 договору, та отримання замовником від підрядника відповідного рахунку; або б) протягом 30 календарних днів після надання підрядником замовнику банківської гарантії та суму решти коштів гарантійного фонду від банку, акцептованого замовником, з текстом та у формі, погодженій із замовником.

Згідно з п.4.1. договору сторони погодили, що протягом 3-х діб з моменту завершення робіт підрядник готує два примірники акту виконаних робіт, підписує їх і передає замовникові.

Замовник протягом 10 робочих днів після отримання від підрядника акту передбачених п.4.1. цього договору, зобов'язаний прийняти виконані належним чином роботи, підписати акт і повернути підрядникові один примірник підписаного акту або надати підрядникові мотивовану відмову від прийняття та підписання акту (п.4.2 договору).

Відповідно до п.4.2.1. договору у випадку, коли протягом 10-ти робочих днів замовник не підпише Акт та не надасть мотивованої відмови, роботи вважаються виконаними підрядником належним чином.

Згідно з п.5.1. договору підрядник гарантує якість виконаних робіт протягом 12 місяців з дня підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідно до п.6.2. договору при порушенні строків проведення розрахунків за договором, замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше ніж 3% від ціни робіт.

Як встановив суд першої інстанції та підтвердив апеляційний господарський суд, сторонами у встановленому договором порядку 30.12.2011 підписано акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року на загальну суму 173224,20 грн, і факт виконаних робіт не спростовується відповідачем. Підписано також і довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2011 року.

При цьому відповідач прийняв виконані позивачем роботи без зауважень щодо якості виконання робіт або мотивованої відмови від підписання даного акту. Також відповідач підтвердив, що об'єкт будівництва - Торгівельно-офісного центру з адміністративними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: м. Харків, вул.Тринклера, кут пр.Правди, введено в експлуатацію та використовується за призначенням.

Однак, відповідач оплатив роботи лише частково у розмірі 131000 грн, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка складає 42224,20 грн (з яких - 8661,21 грн гарантійний фонд та 33562,99 грн сума заборгованості за виконані будівельні роботи).

За таких обставин позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення основної заборгованості в сумі 42224,20 грн, пені в сумі 3084,10 грн, інфляційних втрат в сумі 5307,58 грн та 3% річних в сумі 1058,50 грн.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено вище, зобов'язання за даним договором підряду позивачем виконані на загальну суму 173224,20 грн, приймання-передачу робіт оформлено без будь-яких зауважень і претензій відповідним актом, підписаним сторонами.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов'язання з оплати виконаних робіт, допустивши заборгованість у розмірі 42224,20 грн, ним зроблено правильний висновок про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості в зазначеному розмірі.

Згідно п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафні санкції визначаються як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що при порушенні строків проведення розрахунків за договором замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше ніж 3% від ціни робіт.

З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені обставини, за яких відповідач належним чином не виконав умови договору щодо вчасної оплати за виконані роботи, а також перевіривши розрахунок пені, місцевий господарський суд дійшов висновку, що сума пені у даному випадку складає 3084,10 грн.

Що стосується заявлених на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України вимог про стягнення 3% річних та інфляційних, суд, здійснивши арифметичну перевірку правильності розрахунку, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 1058,50 грн та інфляційних втрат в розмірі 5307,58 грн.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, про те, що відповідачем не отримувався рахунок-фактура на сплату гарантійного фонду за договором, не приймаються до уваги, оскільки вони були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій, а в силу положень ст. 111-7 ГПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями з переоцінки доказів та обставин справи.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими, такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами.

За таких обставин, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 у справі № 922/3911/14 залишити без змін.