Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого: Кузьменка М.В., суддів: Васищака І.М., Студенця В.І., за участю представників сторін позивача 1 - Загуменний В.В.; позивача 2 - Фещенко І.В.; відповідача - не з'явився; третьої особи 1 - не з'явився; третьої особи 2 - не з'явився; прокурор - Коркішко В.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 та на рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2014 у справі № 914/3484/13 за позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України Концерну "Військторгсерівс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області Фонд державного майна України про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути нерухоме майно

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсерівс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" (далі - ТОВ "Дует-СК") про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 39 кв.м., розташованого по вул. Стрийській, 36 у м. Львові від 10.04.2009, укладеного між Концерном "Військторгсерівс" в особі філії "Управління Західного оперативного командування" та ТОВ "Дует-СК"; зобов'язання ТОВ "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсерівс" приміщення магазину загальною площею 39 кв.м., розташованого по вул. Стрийській, 36 у м. Львові.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.11.2013 відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2013 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2014 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 та рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2013 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області (суддя Яворський Б.І.) від 20.10.2014 позовні вимоги заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері було задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10.04.2009 нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36, укладений між ТОВ "Дует-СК" та Концерном "Військторгсервіс". Витребувано у ТОВ "Дует-СК" нежитлове приміщення, загальною площею 39 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36, та повернуто його до державної власності в особі Міністерства оборони України у господарське відання Концерну "Військторгсервіс".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мирутенко О.Л., судді Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) від 22.12.2014 рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2014 скасовано в частині витребування у ТОВ "Дует-СК" нежитлового приміщення, загальною площею 39, 0 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36. В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 та рішенням Господарського суду Львівської області від 20.10.2014, ТОВ "Дует-СК" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, і прийняти нове, яким в задоволенні позову про визнання правочину недійсним відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема господарські суди в порушення ст. 203 ЦК України дійшли помилкового висновку щодо наявності правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, судами з порушенням ст.ст. 261, 267 ЦК України безпідставно відмовлено у застосуванні наслідків спливу позовної давності. Окрім того, в частині розгляду іншої позовної вимоги про зобов'язання повернути майно, судами попередніх інстанцій порушено норми ст.ст. 216 та 388 ЦК України.

Відповідно до розпорядження Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 16.02.2015 № 05-05/115 для вирішення питання про прийняття до провадження або повернення касаційної скарги ТОВ "Дует-СК" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014, сформовано колегію суддів у такому складі: суддя Студенець В.І. - головуючий, судді Васищак І.М., Грек Б.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.02.2015 касаційну скаргу ТОВ "Дует-СК" прийнято до провадження та призначено на 11.03.2015.

Відповідно до розпорядження Секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 10.03.2015 № 05-05/218 для розгляду касаційної скарги ТОВ "Дует-СК" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014, сформовано колегію суддів у такому складі: суддя Кузьменко М.В. - головуючий, судді Васищак І.М., Студенець В.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.03.2015 розгляд касаційної скарги у даній справі відкладено на 18.03.2015.

Від Концерну "Військторгсерівс" на адресу суду надійшли письмові пояснення, в яких він просив касаційну скаргу ТОВ "Дует-СК" залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, Концерн зазначив, що, на його думку, оскільки майно вибуло з володіння власника (держави Україна в особі Міністерства оборони України) не з його волі, є всі підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право власнику витребувати майно у ТОВ "Дует-СК", яке в розумінні ст. 330 ЦК України є добросовісним набувачем.

Міністерством оборони України було подано письмові пояснення, в яких воно просило касаційну скаргу ТОВ "Дует-СК" залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У своїх поясненнях Міністерство стверджує, що у спірних речово-правових відносинах захист прав Міністерства оборони України, до сфери управління якого входить Концерн і яке, відповідно до ст. 73 ГК України є представником власника (держави Україна), можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Генеральною прокуратурою України також було подано пояснення, в яких прокурор просив касаційну скаргу ТОВ "Дует-СК" задовольнити частково, скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2014.

Прокурор у своїх поясненнях вказує на те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. Господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників позивачів та прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами Начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України видано дозвіл Начальнику Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" від 12.11.2004 № 140/6/1466/27 на відчуження нежитлового приміщення площею 39, 0 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36. Дозвіл П.Н. Пукіром видано на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.2004 № 220/2071.

Окремим дорученням Міністра оборони України від 12.02.2005 відкликано довіреності на право укладення договорів (угод, контрактів), надання від імені Міністерства оборони України здійснювати інші правочини, термін дії яких не закінчився (в тому числі довіреність, видана Пукіру П.Н.). Супровідним листом від 14.02.2005 № 1235/з на виконання окремого доручення Міністра оборони України повернуто перший примірник довіреності Міністерства оборони України від 04.10.2004 № 220/2071.

Наказом Міністра оборони України від 31.01.2006 № 47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до Державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

Наказом Міністра оборони України 05.04.2007 № 135 про реорганізацію Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", припинено діяльність Державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" реорганізувавши його шляхом приєднання до Концерну "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (п.п.1, 2 наказу).

Відповідно до положення пункту 4.4 Статуту Концерну "Військторгсервіс" (затвердженого Міністром оборони України 27.12.2006 та зареєстрованого 28.04.2007) генеральний директор Концерну з урахуванням вимог щодо конфіденційності інформації погоджує укладення договорів (правочинів) учасниками, відповідно до переліку питань і правочинів, визначених правлінням.

Згідно з довіреністю від 12.09.2007 Концерн "Військторгсервіс" в особі генерального директора концерну Пукіра П.Н., який діє на підставі статуту концерну, на підставі попередньої усної домовленості уповноважив начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М. укладати від імені Концерну "Віськторгсервіс" будь-які договори щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна, а також договори оренди з дозволу управління майном Концерну - Міністерством оборони України.

Як вбачається з протоколу № 1102-н про хід публічних торгів від 21.11.2008 переможцем стало ТОВ "Дует-СК" із правом укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 39,0 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36.

Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 22297548 від 27.03.2009 свідчить, що нежитлове приміщення площею 39,0 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36, було власністю держави та знаходилося на праві господарського відання Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування".

Між Концерном "Військторгсервіс" (в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., який діє на підставі довіреності, посвідченої 12.09.2007 за реєстровим № 4165 Ганчуком Ю.Я. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу) (продавець) та ТОВ "Дует-СК" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.04.2009.

За умовами цього договору продавець передає у власність, а покупець приймає у власність відповідно до чинного законодавства України наступне майно - нежитлове приміщення, яке знаходиться у м. Львові, по вулиці Стрийська, буд. № 36 (надалі - нерухомість), загальною площею 39, 0 кв.м. Договір підписано та скріплено печатками сторін. Укладення договору посвідчив приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тимків І.М. за реєстровим № 1009.

За актом прийому-передачі від 17.04.2009 (затвердженим начальником філії "УТ ЗахОК" Концерну "Військторгсервіс" Г.М. Свідерським) нежитлове приміщення у м. Львові, по вулиці Стрийська, буд. № 36, загальною площею 39,0 кв.м., передано відповідачу.

Фонд державного майна України 20.03.2013 повідомив прокуратуру Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері щодо дотримання порядку відчуження майна Концерном "Військторгсервіс" (в тому числі і того, яке є предметом спору). Зокрема, Фонд вказав, що розпорядчі акти (рішення) Міністерства оборони України щодо надання згоди на відчуження майна відсутні, а Фонд у встановленому порядку погодження на відчуження спірного майна не надав і відомостей щодо погодження такого продажу немає.

Предметом позову є матеріально-правова вимога заявлена Заступником прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсерівс" до ТОВ "Дует-СК" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та зобов'язання ТОВ "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсерівс" спірне приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 (v0011600-13) зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 (v0011600-13) ).

Відповідно до п. 1.1 Статуту Концерну "Військторгсервіс", Концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Концерн здійснює господарську діяльність, реалізовуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), має відокремлене майно, закріплене за ним на праві господарського відання (п. 3.4 Статуту).

У п. 4.4 Статуту передбачено, що Генеральний директор Концерну, зокрема розпоряджається майном Концерну в межах, передбачених чинним законодавством України та цим Статутом; без довіреності діє від імені Концерну, представляє його як в Україні, так і за її межами; укладає угоди, договори (контракти); має право надавати доручення (довіреності) на здійснення окремих своїх повноважень.

Майно Концерну перебуває в державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання (п. 7.3 Статуту).

Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п. 7.5 Статуту).

Згідно із ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання (ч. 2 ст. 74 ГК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГК України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

У ч. 1 ст. 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" зазначено, що об'єктами управління державної власності, зокрема є майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям.

Суб'єктами управління об'єктами державної власності є в тому числі міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління) (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Згідно з чинними в період 1997-2011 рр. Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997 (888/97) , Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1080 від 03.08.2006 (1080-2006-п) , Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.

На момент укладення оспорюваного договору механізм та способи відчуження об'єктів державної власності визначалися Порядком відчуження об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803 (803-2007-п) .

Відповідно до п. 6 Порядку відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління).

Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Пункт 7 Порядку передбачає подання відповідного переліку документів разом із зверненням щодо відчуження майна.

У п. 8 Порядку зазначено, що рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

У рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (v001p710-99) викладено правову позицію, згідно з якою за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

З врахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки спірний договір був укладений 10.04.2009, то при оцінці його на предмет дійсності чи недійсності повинно застосовуватися законодавство, яке діяло на момент його вчинення. Тому на момент укладення спірного правочину, відповідно до наведених вимог Порядку, повинні були бути, по-перше, рішення Міністерства оборони України про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а, по-друге, таке рішення мало бути погоджене Фондом державного майна України. З врахуванням викладеного, встановивши, що при укладенні спірного договору Концерн не мав достатніх повноважень щодо відчуження майна, що перебувало у державній власності, оскільки лист № 140/6/1466/27 від 12.11.2004, на який посилається відповідач, не є рішенням у розумінні п.8 Порядку, а погодження ФДМ України взагалі відсутнє, то господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що правочин було вчинено особою, яка не мала необхідного обсягу дієздатності, що в свою чергу є порушенням ч. 2 ст. 203 ЦК України і підставою для визнання його недійсним у порядку ст. 215 ЦК України.

Щодо доводів ТОВ "Дует-СК" про пропуск позовної давності та про порушення судами попередніх інстанцій ст.ст. 261, 267 ЦК України у зв'язку з безпідставно відмовою у застосуванні наслідків спливу позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 № 3-18гс13 викладено правову позицію, згідно з якою у випадку коли прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини, а про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише зі звернення позивача, то початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт відсутності у представника необхідного обсягу дієздатності.

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Про факт допущення порушень, як встановлено господарськими судами, Міністерство та органи прокуратури, дізналися після проведення Фондом державного майна України перевірки щодо дотримання порядку відчуження майна Концерном "Військторгсервіс" та складання відповідного висновку від 20.03.2013 № 10-24-3491.

З огляду на те, що прокурор та міністерство не були сторонами спірного правочину та не знали про незаконність відчуження майна, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовну давність щодо них слід обчислювати з моменту, коли саме вони дізналися про порушення закону при укладенні такого договору.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що строк позовної давності для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України не сплив.

Предметом позову, як зазначалось вище, окрім вимоги про визнання недійсним договору є також вимога про зобов'язання ТОВ "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсерівс" приміщення магазину загальною площею 39 кв.м., розташованого по вул. Стрийській, 36 у м. Львові.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення з цієї вимоги, зазначив, що звертаючись до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс", прокурор просив захистити порушене право власності держави в особі Міністерства, при цьому у позовній заяві послався на положення ст. 216 ЦК України. Однак, право Міністерства як власника уповноваженого від імені держави може бути захищено у порядку ст. 388 ЦК України шляхом витребування майна від добросовісного набувача. Встановивши, що спірне нерухоме майно з володіння Міністерства оборони України, уповноваженого власником - Державою Україна - здійснювати управління майном, вибуло без його згоди на підставі недійсного договору купівлі-продажу, де продавцем виступив Концерн "Військторгсервіс", не маючи для цього необхідного обсягу цивільної дієздатності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї позовної вимоги шляхом витребування майна від ТОВ "Дует-СК", керуючись ст. 388 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду в цій частині скасував, пославшись на те, що суд першої інстанції, застосувавши ст. 388 ЦК України, вийшов за межі позовних вимог, і що вимогу про зобов'язання повернути до державної власності спірне майно через недійсність правочину у порядку ст. 216 ЦК України вправі пред'явити лише сторона правочину - у даному випадку - Концерн "Військторгсервіс".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

У абзаці 7 підпункту 3.12. пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) зазначено, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Разом з тим, спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

У разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Таким чином, зобов'язально-правові та речово-правові способи захисту реалізуються в межах різних господарських справ, з різними предметами та підставами позовів, і відповідно вирішуються господарськими судами із застосуванням різних норм матеріального права. Тому, застосувавши в даному випадку у справі, в якій предметом позову є визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності (тобто позивачем обрано зобов'язально-правовий спосіб захисту), норму ст. 388 ЦК України, яка передбачає речово-правовий спосіб захисту, місцевий господарський суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, порушивши процесуальні норми. Тобто судом було не лише застосовано іншу норму матеріального права, але й інший спосіб захисту.

У п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 (v0011600-13) зазначено, що якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України (435-15) , зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (п. 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 (v0011600-13) ).

У Листі Верховного Суду України "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України" від 01.04.2014 зазначено, що за змістом ст. ст. 215, 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Однак норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК.

Позов подано Заступником прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" та заявлено вимоги про визнання недійсним договору із застосуванням наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК України, шляхом повернення майна від ТОВ "Дует-СК" до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс".

Отже, вимога про повернення майна заявлена до сторони договору - ТОВ Дует-СК" і прокурор просив повернути майно у повне господарське відання саме Концерну "Військторгсервіс", який також є стороною договору.

З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 388 ЦК України.

Разом з тим, з огляду на вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вимогу про зобов'язання ТОВ "Дует-СК" повернути до державної власності спірне майно через недійсність правочину в порядку ст. 216 ЦК України може заявити лише сторона правочину - Концерн "Військторгсервіс", і оскільки такий висновок призвів до неправильного застосування судом норм матеріального права, то це є підставою для скасування оскаржуваної постанови в цій частині.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі (п. 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України" від 24.10.2011 № 11 (v0011600-11) ).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 111-10 ГПК України).

Таким чином, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору, прийняті на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають встановленим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень в цій частині.

Щодо іншої позовної вимоги про повернення майна, оскільки місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, то справа в цій частині підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2014 у справі № 914/3484/13 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.04.2009 нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, буд. 36, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" та Концерном "Військторгсервіс", залишити без змін.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2014 у справі № 914/3484/13 в частині позовної вимоги про зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Дует-СК" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсерівс" приміщення магазину загальною площею 39 кв.м., розташованого по вул. Стрийській, 36 у м. Львові, скасувати, а справу № 914/3484/13 в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.