Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Акулової Н.В., Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Магазин "Виктория" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 22.09.2014 Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 у справі № 910/11254/14 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства "Магазин "Виктория" до 1. Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІС Фінанс" третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Восход" про визнання договору недійсним за участю представників:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-1: Коваленко С.В., дов. від 12.05.2014;

відповідача-2: Вабіщевич Т.В., дов. від 20.06.2014;

третьої особи: Стасюк І.В., дов. від 14.11.2014;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2014 у справі № 910/11254/14 (суддя Мудрий С.М.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Синиця О.Ф., судді - Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.) рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2014 у справі № 910/11254/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ПП "Магазин "Виктория" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі 1, 2 та третя особа надали відзиви на касаційну скаргу, в яких заперечують проти її задоволення, просять прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ТОВ "Восход" (Позичальник) та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (Банк) 22.12.2009 укладений кредитний договір № 20-1327/2-1, за умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит в сумі 446300000 грн на умовах, передбачених цим договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

В забезпечення виконання кредитного договору між ПП "Магазин Виктория" (Іпотекодавець) та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (Іпотекодержатель) 22.12.2009 укладений іпотечний договір № 20-1329/3-1 із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя.

03.04.2014 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (Первісний іпотекодержатель) та ТОВ "АВІС Фінанс" (Новий іпотекодержатель) укладений договір про відступлення права вимоги № 39/248-2, за умовами якого Первісний іпотекодержатель відступив Новому іпотекодержателю своє право вимоги за іпотечним договором із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя від 22.12.2009 № 20-1327/2-1, укладеним між Первісним іпотекодержателем та ПП "Магазин Виктория", який забезпечує виконання ТОВ "Восход" (Боржник) умов кредитного договору від 22.12.2009 № 20-1327/2-1, разом із договорами про внесення змін до кредитного договору, який укладений між Первісним іпотекодержателем та Боржником.

Пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги визначено, що цей договір укладено на підставі ст. 24 Закону України "Про іпотеку" у зв'язку з тим, що між Новим іпотекодержателем та Первісним іпотекодержателем укладений договір відступлення права вимоги від 03.04.2014 № 39/248 за основним (кредитним) договором та в наслідок укладання цього договору до Нового іпотекодержателя переходять всі права Первісного іпотекодержателя за іпотечним договором, який забезпечує вимоги за основним договором.

Суди встановили, що ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" листом від 03.04.2014 № 181-08-01-3/39-3 повідомило позивача про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22.12.2009 № 20-1329/3-1.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як вірно зазначили суди, просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 03.04.2014 № 39/248-2 за іпотечним договором від 22.12.2009 № 20-1329/3-1 з тих підстав, що договір відступлення права вимоги від 03.04.2014 № 39/248 за кредитним договором та договір відступлення права вимоги від 03.04.2014 № 39/248-2 за іпотечним договором за своєю правовою природою є договорами факторингу. Також позивач послався на те, що ТОВ "АВІС Фінанс" не має статусу банківської та/або фінансової установи та, відповідно, не має права здійснювати права та обов'язки кредитодавця без отримання відповідної ліцензії.

Крім того, позивач зазначає, що крім повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором від відповідача-1 до відповідача-2, позивач не отримав інших доказів про виконання договору, а тому в силу вимог частин 1, 2 ст. 548 ЦК України недійсність договору відступлення права вимоги від 03.04.2014 № 39/248 за кредитним договором автоматично спричиняє недійсність договору відступлення права вимоги від 03.04.2014 № 39/248-2 за іпотечним договором.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України (435-15) , Закону України "Про іпотеку" (898-15) та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За наведеним визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.07.2007 у справі № 26/347-06-6531).

Виходячи із наведеного, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що спірний договір про відступлення права вимоги від 03.04.2014 № 39/248-2 не є договором факторингу, оскільки за спірним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому і відсутніми є підстави вважати, що метою укладення між відповідачами договору відступлення права вимоги є отримання прибутку.

Частинами 1, 2 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" визначено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Господарські суди встановили наявність факту повідомлення ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" позивача про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22.12.2009 № 20-1329/3-1 (лист від 03.04.2014 № 181-08-01-3/39-3).

Крім того, як місцевий так і апеляційний господарські суди обґрунтовано спростували посилання позивача, що ТОВ "АВІС Фінанс" не має статусу банківської та/або фінансової установи та, відповідно, не має права здійснювати права та обов'язки кредитодавця без отримання відповідної ліцензії, оскільки згідно з додатком до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи (ФК № 352) ТОВ "АВІС Фінанс" має право здійснювати такі види фінансових послуг без отримання ліцензії та/або дозволів: надання гарантій; надання позик; надання поручительств; залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; факторинг; надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; фінансовий лізинг.

Щодо недійсності похідного зобов'язання у випадку визнання недійсним основного зобов'язання, суди правомірно виходили з положень ст. 1 Закону України "Про іпотеку" та ч.1 ст. 575 ЦК України, якими унормовано, що іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, тобто є похідним від основного зобов'язанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Як з'ясували господарські суди, договір відступлення права вимоги від 03.04.2014 № 39/248-2 за іпотечним договором укладався у відповідності зі ст. 24 Закону України "Про іпотеку" у зв'язку з тим, що відповідач-1 відступив відповідачу-2 свої права вимоги і за кредитним договором на підставі договору відступлення права вимоги від 03.04.2014 № 39/248.

Водночас, судами не встановлено недійсність договору про відступлення права вимоги від 03.04.2014 № 39/248, а тому посилання позивача на ст. 548 ЦК України, як вірно зауважили суди, є необґрунтованими.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що підставою для визнання договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором недійсним є недодержання стороною чи сторонами вимог закону в момент укладення договору, проте суди зазначеного не встановили.

Враховуючи вищезазначені положення законодавства, судова колегія касаційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, з яким цілком слушно погодився суд апеляційної інстанції суди дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 03.04.2014 № 39/248-2 за іпотечним договором від 22.12.2009 № 20-1329/3-1, оскільки позивачем не доведено існування обставин, з якими положення ст. 203, 215 ЦК України пов'язують можливість визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

При цьому, вищезазначені висновки судів попередніх інстанцій, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України (1798-12) щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж розгляду справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Доводи ПП "Магазин "Виктория", викладені у касаційній скарзі, зводяться до вільного тлумачення правових норм, переоцінки наявних у справі доказів, не містять конкретних підстав для визнання недійсним саме договору відступлення права вимоги, який є предметом розгляду даної справи, а лише дають оцінку загальним правовідносинам, які склались між сторонами, і не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Магазин "Виктория" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 у справі № 910/11254/14 - без змін.