Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач), суддів: Акулової Н.В., Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перше травня Комбікормовий Завод" на рішення та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 у справі № 904/7744/13 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перше травня Комбікормовий Завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" про стягнення 229 072,00 грн за участю представників:

позивача: Котьол О.В., дов. від 16.12.2014;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням Заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 17.03.2015 № 02-05/130 для розгляду касаційної скарги у справі № 904/7744/13, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 18.03.2015, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гольцова Л.А., судді - Акулова Н.В., Козир Т.П.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2013 у справі № 904/7744/13 (суддя Кеся Н.Б.) позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М., судді - Бахмат Р.М., Євстигнеєв О.С.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2013 у справі № 904/7744/13 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.06.2014 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2013 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2014 у справі № 904/7744/13 скасовано, а справу 904/7744/13 направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

За наслідками повторного розгляду справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2014 у справі № 904/7744/13 (суддя Новікова Р.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сизько І.А., судді - Герасименко І.М., Кузнецова І.Л.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2014 у справі № 904/7744/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, ТОВ "Перше травня Комбікормовий Завод" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ТОВ "Перше Травня комбікормовий завод" (Покупець) та ТОВ "Дніпроолія" (Продавець) 23.08.2012 укладений договір купівлі-продажу № 230812, за умовами якого Продавець зобов'язався поставити і передати у власність (повне господарське відання) Покупцю "Олія соняшникова" (товар), а Покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити оплату.

Ціна на товар розуміється на базисних умовах поставки, визначених цим договором, на кожну партію товару і визначається сторонами в додатках до даного договору, що є невід'ємними частинами цього договору (п. 2.1 договору). Загальна сума договору визначається як загальна сума всіх партій товару визначених в додатках до договору (п. 2.2 договору).

Поставка товару здійснюється партіями. Умови поставки товару, а також строки поставки обумовлюються сторонами в додатках до даного договору, що є невід'ємними частинами цього договору. Під партією товару розуміється кількість товару визначеного в додатках до даного договору (п. 3.1 Договору).

Пунктом 11.2 договору визначено, що договір діє з момента підписання до 31.12.2012, а в частині взаєморозрахунків - до їх остаточного завершення.

23.08.2012 між сторонами укладено додаток № 1 до зазначеного договору, яким встановлено, що Продавець зобов'язується здійснити поставку товару у кількості 26 тон +/- 10% до 25.08.2012 включно. Загальна вартість товару по даному додатку складає 270400,00 грн, в тому числі ПДВ 45 066,66 грн. Оплата за Товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця протягом двох банківських днів з дати отримання рахунка на оплату партії Товару визначеної в Специфікації або з дати поставки Товару.

Суди зазначили, що на виконання умов договору, Покупцем перераховано на поточний рахунок Продавця попередню оплату вартості товару в сумі 270 400,00 грн, що підтверджується банківською випискою від 23.08.2012.

Продавець, в свою чергу, 24.08.2012 здійснив поставку Покупцеві товару в кількості 25,76 т. на загальну суму 267 904,00 грн, про що свідчить видаткова накладна від 24.08.2012 № 206, в якій зроблено посилання на договір від 23.08.2012.

В подальшому позивачем перераховано на поточний рахунок відповідача ще 490000,00 грн за поставку товару (24.10.2012 - в сумі 245 000,00 грн та 02.11.2012 - в сумі 245 000,00 грн).

Як встановили попередні судові інстанції, 25.10.2012 відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар в кількості 26,88 т. на суму 263 424,00 грн, про що свідчить видаткова накладна від 25.10.2012 № 340.

Тобто, позивачем всього перераховано відповідачу 760 400,00 грн., а відповідачем, в свою чергу, поставлено товар на суму лише 531 328,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з листом від 02.09.2013 № 199, в якому у відповідності до ст. 1212 ЦК України вимагав повернути безпідставно отриманні кошти в сумі 229 072,00 грн (різниця коштів між перерахованими на рахунок відповідача та коштами, на суму яких поставлено останнім товар), однак відповідач залишив вимогу позивача без належного реагування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, як зазначають суди попередніх інстанцій, позивач пояснив, що спірна сума - 229 072,00 грн перерахована ним поза договором і підлягає поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки на вказану суму сторонами додатків до договору від 23.08.2012 № 230812 не укладалось, тобто умови поставки товару на цю суму не узгоджувались.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України (435-15) та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності, дослідивши, що надані сторонами спору документи свідчать про здійснення дій на поставку і оплату товару в рамках укладеного між позивачем та відповідачем договору від 23.08.2012 № 230812, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 111-5 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій на виконання вказівок Вищого господарського суду України було надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам у їх сукупності та забезпечено сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Суди встановили, що перерахування коштів позивачем за платіжними дорученнями (в рамках даного позову) з урахуванням рахунків та видаткових накладних, а також враховуючи положення п. 11.2 договору від 23.08.2012 № 230812, були здійснені на виконання зазначеного договору, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів в сумі 229 072,00 грн на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно отриманих.

При цьому, суди правильно звернули увагу, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин, неналежне виконання відповідачем умов договору може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для повернення коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів попередніх інстанцій, зроблені з дотриманням вимог ст. 43, 47, 43 ГПК України (1798-12) щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж розгляду справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перше травня Комбікормовий Завод" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 у справі № 904/7744/13 - без змін.