Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гончарука П.А. суддів Кондратової І.Д. Стратієнко Л.В. (доповідач) за участі представників: позивача: відповідача: Данилевський О.М. Дяченко В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на рішення та постанову Господарського суду Миколаївської області від 21 жовтня 2014 року Одеського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2014 року у справі № 915/1476/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" про стягнення 456 633, 31 грн

У вересні 2014 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 371 713,46 грн пені, 79 093,90 грн 3 % річних та 5 825,95 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2014 (суддя - Семенчук Н.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 (головуючий - Ліпчанська Н.В., судді - Лисенко В.А., Савицький Я.Ф.), позов задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 78 869,29 грн 3 % річних, 185 856,73 грн пені та судові витрати.

В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови у стягненні 185 856,73 грн пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги. В іншій частині рішення залишити без змін.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині стягнення 3 % річних та пені та передати справу в цій частині на новий розгляд.

Ухвалою суду від 04.03.2015 за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено на 18.03.2015.

Відповідачем було подано відзив на касаційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 28.12.2012 між ПАТ НАК "Нафтогаз Україна" (продавець) і ПАТ "Миколаївська теплоелектроцентраль" (покупець) було укладено договір купівлі - продажу природного газу № 13/2481-БО-22, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 6.3. договору в платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди за цим договором, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

У п. 11.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачеві імпортований природний газ на загальну суму 30 955 298,44 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу (а.с. 21-27).

Однак, відповідач розрахувався за спожитий природний газ несвоєчасно.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати, господарські суди, здійснивши перерахунок 3 % річних, прийшли до правильного висновку про часткове їх задоволення та стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 78 869,29 грн.

Також, у зв'язку з відсутністю підстав для стягнення інфляційних витрат суди відмовили у їх задоволенні і правильність висновків господарських судів в цій частині ніким не оскаржується.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, відповідач просив зменшити розмір пені.

Статтями 193, 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) .

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено ч. 1 ст. 546 ЦК України.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами п. 7.2. договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Отже, надавши належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи документам та доводам сторін, взявши до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, а також відсутність доказів настання для позивача негативних наслідків та відсутність доказів спричинення іншим учасникам господарських відносин збитків, відповідним простроченням, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, застосувавши ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, обґрунтовано зменшив пеню до 185 856, 73 грн.

Інші доводи касаційних скарг також не можуть бути підставою для скасування судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами ст. 111-7 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, підстав для скасування в оскаржуваній частині судових рішень, постановлених відповідно до вимог закону та встановлених у справі обставин, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", публічного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 21 жовтня 2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2014 року у справі за № 915/1476/14 - без змін.