Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача), за участю представників від: позивача Ткаченко Я.В., представник, відповідача Чернишева А.О., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 у справі № 916/3834/14 Господарського суду Одеської області за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення суми,

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Адміністрація) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі - Порт) 110788,66 грн заборгованості.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.11.2014 (суддя Горячук Н.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 (судді: Шевченко В.В. - головуючий, Головей В.М., Колоколов С.І.), позов задоволено у повному обсязі; стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 110788,66 грн заборгованості за надані послуги, 2215,77 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Скаргу мотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", ч.2 ст. 527 Цивільного кодексу України.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 07.03.2014 між сторонами у справі був укладений договір № 42-П-ІЛФ-14 про надання послуг суднам, за умовами якого Адміністрація за заявками Порту за підписом директора останнього або особи, яка має право (довіреність) на підписання документів подібного роду, за наявності відповідного плавзасобу, надавати послуги забезпечення суден питною водою із судна - водолія Адміністрації, код ДК 016-2010-36.00.1; зняття забруднених та нафтовмисних вод, фекальних вод, сміття, код ДК 016-2010-38.11.2; бонування суден при бункерувальних операціях код ДК 016-2010-50.40.1; використання плавкрану вантажопідйомністю до 300т, код ДК 016-2010-50.20.1; послуги буксирів, потужністю 4000к.с., 150-225к.с., код ДК 016-2010-50.40.2; пасажирські перевезення, код ДК 016-2010-50.30.1.

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, але відповідно до ст. 631 ЦК України регулює правовідносини між сторонами з 01.01.2014, та діє до 31.12.2014, а в частині розрахунків до повного виконання (п.10.1 Договору.).

Відповідно до п.п.3.1.-3.4. договору позивач зобов'язаний надавати відповідачеві послуги, згідно п.1.2. договору. Виконувати усі вказівки Порту із приводу надання послуг та умов договору. Здавати порту послуги за актом (нарядом), підписаним обома сторонами. Вчасно виставляти порту рахунки до оплати та оформляти документи, що підтверджують надання послуг.

Позивач на виконання умов п.5.6. договору 05.06.2014 направив на адресу відповідача акт виконаних робіт від 29.05.2014 на суму 110788,66 грн та рахунок № Пр/12273 від 29.05.2014 на суму 110788,66 грн, які отримано відповідачем 06.06.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно з п.4.1 договору після надання послуг Адміністрацією формується акт здачі-приймання наданих послуг. Сторони погодились, що акт надання послуг підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт надання послуг. Прийом-передача акту надання послуг для підпису та оформлення здійснюється сторонами шляхом передачі уповноваженим представникам під особистий підпис. Порт зобов'язаний не пізніше другого дня після отримання екземплярів акту наданих послуг повернути Адміністрації підписаний та засвідчений власною печаткою належний екземпляр. У разі невиконання Портом зазначених зобов'язань акт наданих послуг вважається прийнятим ним без зауважень і має силу документу, підписаного Портом.

Проаналізувавши умови договору, суди встановили, що Порт у разі його не згоди щодо якості, вартості та кількості виконаних позивачем робіт зобов'язаний був надати зауваження Адміністрації у дводенний термін з моменту отримання акту виконаних робіт, тобто не пізніше 08.06.2014.

Однак, відповідач, в порушення умов договору своєчасно не надав своїх заперечень щодо акту виконаних робіт, а тому суди дійшли висновку, що цей акт вважається прийнятим відповідачем без будь-яких зауважень та має силу документу, підписаного відповідачем.

За умовами п.5.6 договору оплата за надані послуги здійснюється Портом за фактом надання послуг, згідно актів приймання-передачі протягом 15 банківських днів на підставі рахунків Адміністрації з додатком акту наданих послуг.

Відповідач свої зобов'язання за договором щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги з використання плавкрану не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення боргу у розмірі 110788,66 грн.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати наданих послуг, допустивши заборгованість у розмірі 110788,66 грн, ним зроблено правильний висновок про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості в зазначеному розмірі.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, про те, що час роботи плавкрану, зафіксований в акті здачі-прийняття робіт № Пр/12273 від 29.05.2014, не відповідає дійсним обставинам, не приймаються до уваги, оскільки вони були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій та обґрунтовано ними відхилені.

Так, суди встановили, що відповідно до заявки відповідача позивач повинен був надати послуги з підйому та установки на кільблоки т/х "Зеніт", підйому та швартування з частковим виходом корпусів на берег м/б "Дружний" і т/х "Інгур" із застосуванням плавкрану "Богатир".

Відповідно до п.2.3. договору загальна сума вартості робіт визначається із фактичного часу використання крану.

Згідно п.п.5.1., 5.2. договору загальна вартість послуг за договором не повинна дорівнювати та перевищувати 5000000 грн. з урахуванням ПДВ. Вартість послуг за даним договором визначається згідно чинних вільних тарифів Адміністрації. Час використання плавзасобів включає строк підготовки до переходу (з моменту пуску головних двигунів), перехід до місця виконання робіт та повернення назад на місце стоянки (до моменту зупинки головних двигунів). Робота плавзасобу від 01 до 30 хвилин вважається за 0,5години, робота плавзасобу від 31 до 60 хвилин вважається за 1,0 годину. Витрати паливно-мастильних матеріалів оплачуються портом окремо, за фактичними витратами.

Суди встановили, що при визначенні суми по оплаті послуг позивач керувався даними суднового журналу плавкрану "Богатир", відповідно до яких 24.05.2014 запуск головних двигунів відбувся о 08 год. 20 хв., а зупинка о 18 год. 30 хв., а відтак загальна кількість роботи плавкрану "Богатир" склала 10,5 год.

Також суди спростували твердження відповідача про те, що судновий журнал не є належним доказом по справі.

Так, відповідно до п.1.1. чинних Правил ведення суднового журналу, затверджених наказом Міністерства морського флоту СРСР від 28.12.1988 № 173 (v0173400-88) та Постанови Верховної Ради України № 1545-ХІІ від 12.09.1991 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" (1545-12) , судновий журнал є основним офіційним судновим документом, в якому відображається безперервне життя судна.

Доводи скаржника про те, що акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № Пр/12273 від 29.05.2014 підписаний неуповноваженим представником позивача, не заслуговують на увагу, оскільки це питання досліджувалося судами, і ними встановлено протилежне. А в силу ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями з переоцінки доказів та обставин справи. Так, відповідно до цієї норми, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.01.2015 у справі № 916/3834/14 залишити без змін.