Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Дерепи В.І., суддів: Грека Б.М., Кривди Д.С., за участю повноважних представників: позивача: Чижова В.А. відповідача: розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на постанову від 2 липня 2014 року Донецького апеляційного господарського суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про стягнення заборгованості в сумі 1 631 944, 94 грн.,

Позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 1631944, 94 грн., з яких сума основного боргу становить 1444643, 41 грн., пеня - 21418,66 грн., штраф - 144464, 23 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами - 16475,88 грн., 3% річних - 4942, 76 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором поставки від 1 лютого 2012 року № 12-166/КАМ-Ю, зазначивши при цьому, що факт отримання товару відповідачем підтверджується видатковими накладними, підписаними особами відповідальними за прийняття товарно матеріальних цінностей, діючих на підставі довіреностей.

24.02.2014 року позивачем була подана до суду заява про збільшення розміру позовних вимог (а.с.133).

Рішенням господарського суду Донецької області від 25 березня 2014 року (суддя Кучерява О.О.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 800649,89 грн., пеню - 47241,58 грн., штраф - 156402, 59 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 36339, 68 грн. В задоволені решти частини позовних вимог - відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 2 липня 2014 року рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 800649,89 грн., пені - 47241,58 грн., штрафу - 156402, 59 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 36339, 68 грн. скасоване. Прийняте в цій частині нове рішення про відмову позивачеві в задоволенні його позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 800649,89 грн., пені - 47241,58 грн., штрафу - 156402, 59 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 36339, 68 грн. В решті частині - залишене без змін.

У касаційній скарзі скаржник просить вказану постанову апеляційної інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарськими судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 лютого 2012 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС АГРОМАРС" (філія "Гаврилівський птахівничий комплекс") (постачальник) був укладений договір поставки № 12-166/КМ-Ю, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату.

Предметом даного договору є м'ясо птиці, що поставляється у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у товарно-транспортних або видаткових накладних, що виписуються на кожну окрему партію товару. Під партією товару розуміється та кількість й асортимент товару, що поставляється покупцю згідно його заявки (п.п.1.2, 1.3 договору).

Згідно п.10.1 укладеного договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2012 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Відповідно до п.10.9 цього договору, у випадку, якщо за десять календарних днів до закінчення строку дії договору, жодна зі сторін не заявить про намір його розірвання, договір вважається пролонгованим на той самий строк і на тих самих умовах.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, за період з 1 лютого 2012 року по 11 грудня 2013 року позивачем був поставлений

відповідачеві товар на загальну суму 53141917, 60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Так, відповідно до видаткових накладних: № КА-00082944 від 29 жовтня 2013 року відповідачу був поставлений товар на суму 602990, 89 грн., № КА-00083556 від 30 жовтня 2013 року - на суму 189247, 56 грн., № КА-00083837 від 31 жовтня 2013 року - на суму 494220, 74 грн., № КА-00083963 від 31 жовтня 2013 року - на суму 148575, 79 грн., № КА-00087886 від 12 листопада 2013 року - на суму 141202, 15 грн.

При прийнятті товару сторонами, також, були складені та підписані акти прийому-передачі продукції (т.1, а.с.45,47, 49, 51, 53).

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приймаючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що господарський суд неправомірно задовольнив позивачеві його позовні вимоги.

Розглядаючи справу, апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту виникнення у відповідача заборгованості за отриманий товар за спірними накладними, саме за укладеним договором поставки, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов цього договору.

Апеляційний господарський суд, також, вважав хибним висновок місцевого господарського суду щодо того, що поставка товару за неоплаченими накладними підтверджується підписаними видатковими накладними та актами прийому-передачі продукції, копії яких містяться в матеріалах справи, в яких як підстава поставки товару зазначений саме укладений між сторонами у справі договір поставки № 12-166/КМ-Ю від 01.02.2012 року, тобто всі поставки товару здійснювались виключно на підставі цього договору.

Проте, з вказаними висновками апеляційного господарського суду погодитись не можна, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Розглядаючи даний спір та приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд дав належну правову оцінку тим обставинам, що відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, в даному випадку, видаткова накладна є первинним

документом в розумінні вказаного Закону та підписання покупцем

видаткової накладної підтверджує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, а тому є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (том 1, а.с.54-55, 97-114).

Відповідно до пункту 4.8 укладеного договору, постачальник має право в односторонньому порядку зарахувати перераховані покупцем грошові кошти в рахунок оплати найбільш ранньої (дата поставки якої найбільш близька до дати укладення договору), неоплаченої покупцем партії товару.

Судом правильно було встановлено, що позивач, незалежно від призначення платежу, вказаних в платіжних дорученнях, здійснював зарахування грошових коштів в рахунок оплати найбільш ранньої поставки товару, що не суперечить умовам укладеного договору.

Таким чином, з урахуванням часткової оплати відповідачем за отриманий ним товар, сума заборгованості становить 800649, 89 грн.

Також, правильно місцевим господарським судом був встановлений той факт, що пунктом 7.2.1 договору передбачено, що за порушення строків оплати визначених пунктом 4.5 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до пункту 7.2.3 укладеного договору, покупець за даним договором за порушення строків оплати товару, визначених пунктом 4.5 договору, понад 5 (п'ять) календарних днів, додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені за періоди, заявлені позивачем, з урахуванням узгодження сторонами терміну протягом якого пеня нараховується, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в розмірі 47241, 58 грн.

Перевіривши розрахунок штрафу, нарахованого відповідно до пункту 7.2.3 договору, суд вважає обгрунтованим стягнення з відповідача штрафу в розмірі 10% від вартості неоплаченого товару в сумі 156402, 59 грн.

Відповідно до пункту 7.3 договору за весь час прострочення оплати товару, покупець понад суми пені, штрафів, збитків також сплачує відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 10% річних.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 10 процентів річних за періоди, заявлені позивачем, судова колегія вважає, що сума в розмірі 36339, 68 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Тому, обгрунтовано судом першої інстанції відмовлено позивачеві в задоволенні його позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 10901, 90 грн., оскільки договором сторони встановили інший розмір процентів.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги позивача, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність доказів підтверджуючих факт існування підстав щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості саме на підставі невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами у справі договору поставки.

За таких обставин, суд вважає, що постанова апеляційної інстанції, як прийнята без врахування всіх фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального права не може залишитись без змін і підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 2 липня 2014 року скасувати, задовольнивши касаційну скаргу.

Рішення господарського суду Донецької області від 25 березня 2014 року залишити без змін.