Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. (головуючий), Вовк І.В. (доповідач), Харченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 року у справі № 904/5271/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" до приватного підприємства "Віконт" про визнання права власності на нерухоме майно та стягнення заборгованості,

У липні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача про визнання права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Апостолівський район, м. Зеленодольськ, вул. Енергетична, буд. 17-В, яка складається з будинку побуту "Б-2" (площа 608 м, висота - 7,4 м, об'єм - 4499 м), прибудови "б" (площа 10,1 м, висота - 4 м, об'єм - 32 м); входу в підвал "б2" (площа - 8,8 м); замощення І (площа - 880 м); всього - 1130,4 кв.м; стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.1997 року № 01 в сумі 11 000 грн. та неустойки в розмірі 46 000 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано невизнанням відповідачем права власності на орендоване приміщення за позивачем у зв'язку з відмовою повернути зазначене приміщення, та порушенням зобов'язання зі сплати орендної плати за період з 1 січня 2008 року по 1 листопада 2009 року та неповерненням об'єкта оренди після припинення договору оренди.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2014 року (суддя Євстгнеєва Н.М.) в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 року (судді Чимбар Л.О., Подобєд І.М., Іванов О.Г.) зазначене рішення першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач за вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 01.01.1997 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Олімп" (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Віконт" (орендар) укладено договір № 01 оренди приміщення, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду приміщення площею 89,89 м2 за адресою: м. Зеленодольськ, вул. Енергетична,15.

Орендар вступає в строкове платне користування приміщенням з моменту підписання сторонами договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору передача приміщень здійснюється протягом 10 (десяти днів) після підписання договору по акту приймання-передачі його в оренду. Акт приймання-передачі є невід'ємною частиною договору (Додаток № 2). Обов'язок орендодавця передати орендарю за актом приймання-передачі орендовані приміщення передбачений і підпунктом а) пункту 3.2. договору.

01.01.1997 року сторони підписали акт приймання-передачі приміщення міського Будинку побуту площею 89,9 м2 для розміщення виробничої ділянки у відповідності до договору оренди.

01.01.1998 року між сторонами укладена додаткова угода до договору оренди від 01.01.1997 року № 01, за якою відповідачу було додатково передано в оренду приміщення площею 25 м2, у зв'язку з чим загальна площа орендованих приміщень складає 114,89 м2 .

Орендар не є власником орендованих приміщень, не має права продажу, відчуження, застави, передачі третім особам (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору орендна плата встановлюється у відповідності з угодою про договірну ціну (Додаток № 3), яка є невід'ємною частиною договору.

Протоколом узгодження орендної плати від 01.01.1997 року плата за користування приміщенням встановлена у розмірі 120 грн.

Додатковою угодою від 01.01.1998 року орендна плата встановлена в розмірі 160 грн., додатковою угодою від 01.11.2004 року орендна плата встановлена в розмірі 500 грн.

Пунктами 4.2. - 4.4. договору передбачено, що нарахування і виплата належних орендодавцю сум проводиться на підставі виставленого орендодавцем рахунку за кожні наступні три місяці, якщо інше не погоджено в письмовій формі. Оплата може бути проведена послугами, товаром або в іншій погодженій формі.

Кінцевий розрахунок за всіма платежами проводиться сторонами після закінчення трьох місяців на підставі акту звірки між сторонами.

У випадку закінчення дії договору орендна плата сплачується орендарем по день фактичної передачі орендованих приміщень.

Пунктом 5.1. договору передбачена відповідальність орендаря за порушення строків платежу за оренду у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки (включаючи день плати).

Відповідно до п. 7.1. договору договір діє з 01.01.1997 року по 31.12.1997 року. Договір вступає в силу з моменту його підписання.

Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження. За відсутності заяви однієї із сторін за три місяці до закінчення строку дії договору договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, які були передбачені договором до моменту закінчення строку його дії (п. 7.4. договору оренди).

В подальшому строк дії договору оренди було продовжено додатковими угодами від 01.01.1998 року - на період з 01.01.1997 року по 31.12.2000 року, від 01.01.2001 року - на період з 01.01.2001року по 31.12.2002 року, від 03.01.2003 року - на період з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року, від 03.01.2004 року - на період з 03.01.2004 року по 31.12.2004 року, від 01.11.2004 року - на період з 01.11.2004 року по 01.11.2005 року.

Після закінчення строку дії договору, встановленого додатковою угодою від 01.11.2004 року до договору оренди, відповідач продовжував користуватися орендованим майном, проти чого позивач не заперечував.

Листом від 05.11.2009 року № 15 позивачем було повідомлено відповідача про відмову від продовження дії договору оренди на новий термін та обов'язок звільнити приміщення в строк до 05.02.2010 року. Лист-відмову від договору отримано відповідачем 12.11.2009 року.

Листом від 16.02.2011 року № 12/2011 наймодавець повторно направив наймачу вимогу про звільнення та повернення орендованого приміщення. Листом від 19.02.2011 року відповідач повідомив позивача, що для виконання його вимог просить направити на його адресу копію документа про право власності на нерухомість, що знаходиться за адресою: м. Зеленодольск, вул. Енергетична, буд. 17-В та копію договору оренди, який ПП "Віконт" укладав з ТОВ "Олімп".

Предметом даного судового розгляду є вимоги орендодавця до орендаря про визнання права власності на нежитлову будівлю і стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки у зв'язку з невиконанням зобов'язання з внесення орендної плати за спірним договором оренди за період з 1 січня 2008 року по 1 листопада 2009 року і неповернення орендованого майна після припинення договору найму.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові про визнання права власності на нежитлову будівлю обгрунтовано відсутністю підстав для його задоволення, оскільки не доведено порушення або оспорення права власності на зазначене майно з боку відповідача, та висновок про відмову в позові про стягнення заборгованості з орендної плати і неустойки обгрунтовано безпідставністю таких вимог у зв'язку з відсутністю заборгованості за спірний період та переплатою орендної плати, а також спливом строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.

Права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що спір щодо права власності на нежитлову будівлю виник між позивачем та відповідачем як сторонами договору оренди.

Таким чином, висновок судів обох інстанцій про відмову в позові про визнання права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Апостолівський район, м. Зеленодольськ, вул. Енергетична, буд. 17-В, обгрунтований матеріалами справи та вимогами закону.

Разом з тим, дійшовши висновку про відсутність в орендаря заборгованості з орендної плати за спірний період у зв'язку з переплатою, оскільки умовами додаткової угоди від 01.11.2004 року сторони встановили періодичність внесення орендної плати - 500 грн. в рік, а в 2008 році відповідач сплатив 6500 грн., суди не обгрунтували такий висновок та не повно дослідили обставини справи, умови договору оренди щодо встановлення періодичності внесення орендної плати і не застосували норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, суди не звернули увагу на доводи позивача про те, що ні договором, ні додатковими угодами прямо не визначено періодичності внесення орендної плати та не спростували таких доводів.

До того ж, суди не дослідили умов п.п. 4.2., 4.3. договору оренди щодо проведення нарахування і виплати належних орендодавцю сум на підставі виставленого орендодавцем рахунку за кожні наступні три місяці, якщо інше не погоджено в письмовій формі, та щодо кінцевого розрахунку з усіх платежів зі спливом кожних трьох місяців на підставі актів звірки між сторонами, і не навели цим умовам договору правової оцінки.

В той же час, суди обох інстанцій не звернули уваги на обставини внесення орендарем орендної плати щомісячно в сумі 500 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача та не навели цим обставинам правової оцінки.

Отже, суди дійшли передчасного висновку про узгодження сторонами внесення плати за користування майном щорічно, не з'ясувавши чи встановлена така умова в договорі оренди.

Водночас, відмовивши в позові про стягнення заборгованості з орендної плати як за недоведеністю, так і за пропуском строку позовної давності, суди залишили поза увагою те, що у разі встановлення пропуску строку позовної давності без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Крім того, за вимогами ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Проте, відмовивши в позові про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у зв'язку з переплатою орендної плати за спірний період, суди не розглянули наведених вимог по суті та не встановили наявності чи відсутності правових підстав для стягнення визначеної законом неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

За таких обставин, висновок судів обох інстанцій про відмову в позові про стягнення заборгованості та неустойки не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому в вони зазначеній частині та в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір в зазначеній частині з дотриманням вимог закону.

Разом з тим, оскаржені судові рішення в частині відмови в позові про визнання права власності ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону, і тому прийняті судові рішення в цій частині підлягають залишенню без змін.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2014 року в частині відмови в позові про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 11 000 грн., неустойки в сумі 46 000 грн. та розподілу судових витрат скасувати, і справу № 904/5271/13 в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

В решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 року залишити без змін.