Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: Полянського А.Г., Коробенка Г.П., Мачульського Г.М. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Злагода-В" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 у справі № 921/365/13-г/9 Господарського суду Тернопільської області за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Злагода-В" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Добробуд" 2. Тернопільської міської радитретя особа Відділ Держземагенства у місті Тернополі про визнання недійсним рішення,

Звернувшись у суд з даним позовом, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Злагода-В" (далі - позивач) просило визнати недійсним рішення Тернопільської міської ради (далі - відповідач-2) від 05.01.2012 № 6/18/16 "Про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту за адресою просп. С. Бандери, 81а виробничому кооперативу "Товариство індивідуальних забудовників "Добробуд" (далі - відповідач-1), з моменту його прийняття. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачами права позивача на користування земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 05.05.2014 (суддя Гевка В.Л.), позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бойко С.М., судді Михалюк О.В., Новосад Д.Ф.) це рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування і порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови.

Відповідач-1 також у письмовому клопотанні просив відкласти розгляд касаційної скарги посилаючись на неможливість своєї участі при її розгляді, а також послався на зайнятість свого представника в іншому судовому процесі. Крім того, у клопотанні відповідач-1 просить провести наступне судове засідання в режимі відеоконференції.

Дане клопотання датоване відповідачем-1 27.02.2015 та надійшло до суду касаційної інстанції 02.03.2015.

Відповідно до приписів статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника, а представниками, згідно цієї норми, є як керівники, так і інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Розглянувши вказане клопотання не вбачається, що відповідач-1, як юридична особа, припиняв свою діяльність у зв'язку із наведеними у клопотанні обставинами.

Згідно ж приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду касаційної скарги здійснюється лише у разі, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, а оскільки таких обставин не вбачається, з урахуванням наведеного та тієї обставини, що ухвалою Вищого господарського суду України від 23.02.2015 учасники процесу попереджались що неявка їх уповноважених представників не перешкоджає розгляду касаційної скарги, враховуючи процесуальну заборону на вчинення у суді касаційної інстанції процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, що визначено статтею 1115 наведеного кодексу, в задоволенні клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги належить відмовити.

Відповідно до приписів статті 741 вказаного кодексу господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Частиною дев'ятою вказаної статті визначено, що участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції згідно з правилами цієї статті може відбуватися під час вирішення господарських спорів у судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій та перегляду справ Верховним Судом України.

Враховуючи наведене, та виходячи з відсутності правових підстав для відкладення розгляду касаційної скарги, також відсутні і правові підстави для проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції, а відповідач-1 не був позбавлений права на проведення судового засідання 11.03.2015 в режимі відеоконференції.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 183 від 12.02.2010 № 183 "Про розгляд звернення ТІЗ "Добробуд" з питань будівництва за адресою пр. Степана Бандери" надано ТІЗ "Добробуд" містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки площею 223 кв.м за адресою просп. С.Бандери,81-а для будівництва 6-квартирного житлового будинку з вбудовано - прибудованими приміщеннями торгово-офісного центру.

17.10.2011 між відповідачем-2 в особі заступника міського голови Остапчук В.О. та Виробничим кооперативом "Товариство індивідуальних забудовників "Добробуд" в особі голови кооперативу Смакоуз В.Г. укладено договір на встановлення земельного сервітуту (обмеження). Об'єктом сервітуту за даним договором є земельна ділянка площею 0,0170 га за адресою м. Тернопіль просп. Ст. Бандери, 81а.

Рішенням відповідача-2 від 05.01.2012 № 6/18/16 "Про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту за адресою просп. Ст. Бандери, 81а виробничому кооперативу "Товариство індивідуальних забудовників "Добробуд" надано дозвіл на укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку терміном на п'ять років для проїзду та проходу, з подальшим використанням земельної ділянки згідно погодженої містобудівної документації за адресою просп. С. Бандери, 81а.

Також, рішенням відповідача-2 від 17.08.2012 № 6/23/102 "Про розгляд звернення ТОВ "Компанія Добробуд" дозволено товариству змінити конфігурацію сервітутної земельної ділянки без зміни площі та цільового призначення, та зобов'язано товариство в місячний термін оформити додаток до сервітутної угоди від 17.10.2011, зареєстрованої в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за № 128 від 26.10.2011.

Крім того судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 31.07.2012 у справі № 4/48/5022-411/2012: визнано за позивачем право на користування земельною ділянкою площею 4300,00 кв.м, відведеною рішенням Тернопільської міської ради від 27.12.2002 № 4/5/103 під будівництво 35-ти квартирного житлового будинку по проспекту С. Бандери; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.10.2003 в редакції змін, внесених договором про внесення змін до договору оренди від 03.04.2007; в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 09.10.2003 в редакції змін, внесених угодою від 06.02.2004, в позові відмовлено; визнано недійсним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 12.02.2010 № 183 "Про розгляд звернення ТІЗ "Добробуд" з питань будівництва за адресою просп. Степана Бандери" з моменту його прийняття.

04.10.2012 Львівський апеляційний господарський суд скасував зазначене рішення і у позові ОСББ "Злагода-В": в частині визнання за останнім права користування земельною ділянкою площею 4300,00 кв.м, відведеною рішенням Тернопільської міської ради від 27.12.2002 № 4/5/103 під будівництво 35-ти квартирного житлового будинку по проспекту С. Бандери; в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 09.10.2003 між відповідачем-2 і ТІЗ "Добробуд" та додаткових угод до нього від 17.03.2004, від 03.04.2007 відмовив, а в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 12.02.2010 № 183 "Про розгляд звернення ТІЗ "Добробуд" з питань будівництва за адресою просп. Степана Бандери", провадження в справі припинив.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2012 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2012 скасовано, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.07.2012 у справі № 4/48/5022-411/2012 залишено без змін.

В подальшому ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.07.2013 у справі № 4/48/5022-411/2012 в задоволенні заяви ТОВ "Компанія "Добробуд" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.07.2012 у справі № 4/48/5022-411/2012, відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 вказану ухвалу місцевого господарського суду скасовано, заяву ТОВ "Компанія "Добробуд" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.07.2012 задоволено, рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.07.2012 скасовано, в позові відмовлено.

Згідно Постанови Вищого господарського суду України від 11.03.2014 у справі № 4/48/5022-411/2012 касаційну скаргу ОСББ "Злагода-В" задоволено, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 у справі № 4/48/5022-411/2012 скасовано, а ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 25.07.2013 у справі № 4/48/5022-411/2012 залишено без змін.

В подальшому, постанова Вищого господарського суду України від 11.03.2014 у справі № 4/48/5022-411/2012 скасована постановою Верховного суду України від 30.09.2014, справу направлено на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

При новому розгляді постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2014, касаційну скаргу ОСББ "Злагода-В" залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 у справі № 4/48/5022-411/2012, залишено без змін.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Вищий господарський суд у своїй постанові зазначив, що за результатами перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно реєстраційної справи ОСББ "Злагода-В" не є правонаступником СК "Злагода", оскільки реорганізації СК "Злагода" в ОСББ не відбулось, а відтак і прав на землекористування земельною ділянкою площею 4 300 кв.м, що була предметом спірного договору оренди та передана від ТІЗ "Добробуд" саме СК "Злагода", позивач не набув, вказана земельна ділянка перебуває в оренді у іншої особи.

Приймаючи рішення про задоволення позову місцевий господарський суд мотивував його тим, що у відповідача-1 відсутнє право власності чи користування сусідньою земельною ділянкою, а відповідно і право на отримання від відповідача-2 дозволу на укладення договору земельного сервітуту за адресою проспект С.Бандери, 81-а. Також цей суд виходив з того, що на підставі висновків та встановлених фактів рішенням господарського суду від 31.07.2012 у справі № 4/48/5022-411/2012 саме за позивачем, а не відповідачем-1 визнано право користування на сусідню земельну ділянку, суміжну з тією ділянкою, на яку надано дозвіл щодо укладення сервітуту рішенням відповідача-2, що оскаржується.

Скасовуючи це рішення та відмовляючи у позові суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що позивач не є користувачем чи власником земельної ділянки що обтяжувалась земельним сервітутом за оскаржуваним рішенням Тернопільської міської ради від 05.01.2013 № 6/18/6, відтак, дана земельна ділянка належить до земельних ділянок комунальної власності розпорядником яких є відповідач-2, а отже встановлення земельного сервітуту не порушує будь яких прав позивача, які би підлягали захисту у суді.

Підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи з наступного.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що за результатами нового розгляду справи постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2014 залишено без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 у справі № 4/48/5022-411/2012, якою ухвалу місцевого господарського суду від 25.07.2013 скасовано, заяву відповівдача-1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.07.2012 задоволено, рішення Господарського суду Тернопільської області від 31.07.2012 скасовано, в позові ОСББ "Злагода-В" відмовлено.

Отже за встановлених судами обставин справи у позивача не виникло право на користування земельною ділянкою площею 4300,00 кв.м, відведеною рішенням Тернопільської міської ради від 27.12.2002 № 4/5/103 під будівництво 35-ти квартирного житлового будинку по проспекту С. Бандери, а за чинним договором оренди земельної ділянки від 09.10.2003 відповівдач-1 є користувачем суміжної земельної ділянки, щодо якої оспореним рішенням відповідача-2 надано дозвіл відповівдачу-1 на укладення договору земельного сервітуту.

Відповідно до приписів статті 401 Земельного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ч.1).

Згідно статті 402 цього кодексу земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ч.2).

Статтею 404 вказаного кодексу визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч.1). Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ч.2).

За змістом статей 98, 99 Земельного кодексу України, статей 401 - 402 Цивільного кодексу України земельний сервітут може бути встановлений між особою, яка є власником або користувачем сусідньої земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної земельної ділянки, та власником (володільцем) земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут

Як встановлено судом апеляційної інстанції позивач не є користувачем чи власником земельної ділянки, або її частини, що обтяжується у разі укладення договору земельного сервітуту на підставі оскаржуваного рішенням Тернопільської міської ради від 05.01.2013 року № 6/18/6, сама земельна ділянка належить до земель комунальної власності розпорядником яких є відповідач-2, та не включає в себе спірну ділянку площею 223 кв.м, про яку зазначав позивач.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що з метою забудови наданої для цих цілей відповідачу-1 в оренду земельної ділянки, оспореним рішенням відповідача-2 надано дозвіл на укладення договору земельного сервітуту суміжної земельної ділянки.

Позивач у касаційній скарзі вказаних висновків суду у встановленому Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) порядку не спростував, постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на наведених вище нормах права.

Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі, про скасування судом апеляційної інстанції рішення Господарського суду Львівської області, замість Господарського суду Тернопільської області, як підстави для скасування оскарженої постанови суду, суд касаційної інстанції зазначає що ухвалою від 21.05.2015 суд апеляційної інстанції цю опису виправив.

Згідно присів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, сама лише необхідність додатково дослідити докази, які вже були досліджені судами, не є підставою, яка б була передбачена процесуальним законом для скасування судового рішення.

Відповідно ж до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна доводити ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції, оскільки, з урахуванням приписів статті 111 ч.2, статті 1117 цього кодексу, у касаційної інстанції відсутні повноваження вирішувати питання щодо доведеності обставин справи та їх встановлення, які не були встановлені у рішенні або постанові, чи відхилені судами.

Оскільки висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи, підстави для скасування прийнятої ним постанови, відсутні.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п.1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України,

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Злагода-В" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 у справі Господарського суду Тернопільської області № 921/365/13-г/9, залишити без змін.