Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В., розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 910/15211/14 Господарського суду міста Києва за позовом Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України

про стягнення 539273,24 грн. за участю представників сторін від позивача:Рєзнік М.О. (довіреність № б/н від 09.09.2014), від відповідача:Платова Ю.П. (довіреність № 01-10/2014 від 01.10.2014),

Приватне акціонерне товариство "Інститут розвитку передових технологій" у липні 2014 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України про стягнення 426885,78 грн. заборгованості з орендної плати приміщення, 48860,49 грн. пені, 9688,51 грн. 3% річних та 53838,46 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 у справі № 910/15211/14 (суддя Князьков В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 910/15211/14 (у складі колегії суддів: Дідиченко М.А. - головуючого, Руденко М.А., Пономаренка Є.Ю.) позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" основного боргу у розмірі 426885,78 грн., 3% річних у розмірі 9688,51 грн., пені у розмірі 48860,49 грн., інфляційних втрат у розмірі 53838,46 грн., судового збору у розмірі 10785,46 грн.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києві від 01.10.2014 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 910/15211/14 Господарського суду міста Києва, Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України звернулось до Вищого господарського суду України, з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києві від 01.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 910/15211/14 в частині стягнення 31396,34 грн. інфляційних втрат, 6706,16 грн. 3% річних, 29551,20 грн. пені, і прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 31395,34 грн. інфляційних втрат, 6706,16 грн. 3 % річних та 29551, 20 грн. пені, в іншій частині рішення та постанову залишити без змін.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Приватним акціонерним товариством "Інститут розвитку передових технологій" (орендодавець) та Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (орендар) 05.10.2011 укладено договір оренди приміщення № 50-10/11 (договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в користування нежилі приміщення, розташовані у двоповерховій будівлі за адресою: місто Київ, вул. Ливарська, 1, літера "А", загальною площею 1008,4 кв.м, що належить орендодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 27.09.2001, зареєстрованого в реєстрі Першої Київської державної нотаріальної контори за № 2-2876.

Пунктом 2.1. договору сторонами погоджено, що передача приміщення та його прийняття орендарем у строкове платне користування відбудеться 05.10.2011.

Відповідно до пункту 2.2. договору, передача приміщення здійснюється шляхом підписання акта приймання-передачі, який засвідчується підписами та скріплюється печатками сторін.

Згідно з пунктом 2.4. договору, сторонами погоджено, що приміщення 05.09.2014 повертається орендодавцю орендарем за актом приймання-передачі приміщення, а у випадку дострокового розірвання або відмови від договору - не пізніше дати зазначеної в угоді про розірвання чи повідомленні про відмову від договору.

Пунктом 1 додаткової угоди № 2 від 17.12.2012 сторонами внесено зміни до пункту 2.4. договору, яким передбачено, що приміщення 31.08.2014 повертається орендодавцю орендарем за актом приймання-передачі приміщення, а у випадку дострокового розірвання або відмови від договору - не пізніше дати зазначеної в угоді про розірвання чи повідомленні про відмову від договору.

Орендна плата за договором встановлюється в національній валюті України, а розмір орендної плати за повний календарний місяць визначається у протоколі узгодження договірної ціни, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до протоколу узгодження договірної ціни від 17.12.2012, сторонами погоджено, що розмір договірної плати за оренду 1 кв.м за один календарний місяць становить 247,61 грн. у тому числі з ПДВ, а загальна вартість оренди орендованих за договором приміщень становить 249687,91 грн., у тому числі з ПДВ.

Орендна плата вноситься орендарем щомісячно авансовими платежами, але не пізніше 5-го числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця встановленої грошової суми, згідно з протоколом узгодження договірної ціни (додаток № 2) на підставі виставлених орендодавцем рахунків (пункт 3.3 договору).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 8.3 договору, договір може бути розірвано на вимогу орендодавця, надану орендарю у письмовій формі за 1(один) місяць до розірвання, якщо орендар систематично порушує зобов'язання встановлені договором, в тому числі більше одного разу порушив строк здійснення будь-яких платежів за договором.

Орендарем прийнято в строкове платне користування нежилі приміщення, що розташовані у двоповерховій будівлі за адресою: м. Київ, вул. Ливарська, 1, літ. "А", загальною площею 1008,4 кв.м, що підтверджується актом приймання-передачі від 05.10.2011.

Сторонами 22.01.2014 підписано додаткову угоду про розірвання договору оренди нежилого приміщення № 05/10/11 від 05.10.2011, відповідно до якої дійшли згоди достроково розірвати договір оренди, з 22.01.2014.

Сторонами 22.01.2014 підписано акт приймання-передачі (повернення) приміщення, відповідно до якого орендарем передано (повернуто), а орендодавцем прийнято приміщення, які розташовані у двоповерховій будівлі за адресою: м. Київ, вул. Ливарська, 1, літ. "А", у зв'язку із розірванням договору оренди нежилих приміщень, з 22.01.2014.

Звертаючись до суду першої інстанції, позивачем зазначено, що за користування орендним майном у період з жовтня 2013 року по 22 січня 2014 року відповідачем орендних платежів не здійснено, у зв'язку з чим у останнього наявна заборгованість у сумі 998751, 64 грн.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений між сторонами договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України (435-15) , Глави 30 Господарського кодексу України (436-15) .

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 765 Цивільного кодексу України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Суди дійшли до правильного висновку, що за наведений період заборгованість відповідача становить 426885,78 грн., оскільки орендна плата з урахуванням ПДВ за період з грудня 2013 року по січень 2014 року - 249687,91 грн. Проте внаслідок розірвання 22.01.2014 договору оренди, відповідачем відкориговано розмір орендної плати та повторно надіслано рахунок з орендної плати на суму 177197,87 грн. за період з 01.01.2014 по 22.01.2014. Крім цього, позивачем відкоригована сума з орендної плати на суму сплаченого відповідачем 22.12.2012 авансу у сумі 499375, 82 грн.

Заперечуючи щодо позовних вимог відповідачем зазначено, що відповідно до пункту 3.4 договору, факт використання приміщення у поточному місяці підтверджується актом надання послуг, який підписується сторонами, орендна плата вноситься орендарем щомісячно авансовими платежами, але не пізніше 5-го числа поточного місяця, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця встановленої грошової суми, згідно з протоколом узгодження ціни на підставі виставлених орендодавцем рахунків.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що ненадання рахунку-фактури позивачем не звільняє відповідача від обов'язку сплатити орендну плату, оскільки умовами договору передбачено розмір орендної плати (додаток № 2 до договору), строк її сплати (пункт 3.3 договору) та банківські реквізити орендодавця. Крім цього, судами взято до уваги листи позивача від 10.10.2013 за № 179-10, від 02.12.2013 за № 260-12, від 26.12.2013 за № 289-12 та від 11.02.2014 за № 26-02 орендодавець звертався до орендаря з вимогою про сплату заборгованості. Відповідачем надані послуги не оплачено, тому з жовтня 2013 року по 22 січня 2014 року включно, орендна плата за користування спірним приміщенням становить 426885,78 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9688,51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 53838,46 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суди дійшли до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 9688,51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 53838,46 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 48860,49 грн. пені.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Судами встановлено, що пунктом 6.3 договору передбачено, що за несвоєчасне внесення платежів з орендної плати, у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Факт наявності прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань встановлено, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суди дійшли до правильного висновку, що він є арифметично правильним, тому обґрунтовано задоволено позовні вимоги щодо стягнення 48860,49 грн. пені.

Заперечуючи щодо обґрунтованості рішення суду першої інстанції, відповідачем зазначено, що судами безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України визначено право господарського суду, приймаючи рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (пункт 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) ).

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на скрутне фінансове становище.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судами встановлено, що відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу (зокрема, бухгалтерську звітність) свого скрутного фінансового становища та доказів невиконання третіми особами зобов`язань перед відповідачем. Статут відповідача, договір № 24-10-2013 про закупівлю послуг укладений відповідачем з Міністерством юстиції України, листи відповідача № 01-05/733 від 24.02.2014 та № 01-03/522 від 11.02.2014, довідка відповідача № 01-01/4746 від 09.09.2014 не є належними доказами скрутного фінансового становища відповідача.

Суд апеляційної інстанції, погодившись з судом першої інстанції, дійшов до правильного висновку, що відповідачем не доведено скрутного фінансового становища, тому обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 910/15211/14 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 910/15211/14 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 910/15211/14 Господарського суду міста Києва залишити без змін.