Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губенко Н.М., суддів: Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 та на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.04.2014 за заявою Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" про заміну сторони у виконавчому провадженні Товариства з обмеженою відповідальністю "Домашній птах" на Свято-Ніколо-Тихвінський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церквиу справі № 4/662 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" до 1. Приватного підприємства "Валмар"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Домашній птах"; про стягнення 9 931731,57 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Ауксутіс Е.С.,

- відповідача -1 повідомлений, але не з'явився;

- відповідача -2 Боін К.Ю.,

- Свято-Ніколо-Тихнівського жіночого монастиря повідомлений, але не з'явився;

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.04.2014 у справі № 4/662 (суддя Борисенко І.І.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 (судді: Тищенко О.В., Іоннікова І.А., Ільєнок Т.В.), відмовлено Публічному акціонерному товариству "Банк Камбіо" (надалі ПАТ "Банк Камбіо"/скаржник) у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні.

ПАТ "Банк Камбіо", не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу та постанову скасувати, заяву банку про заміну сторони у виконавчому провадженні задовольнити.

У судовому засіданні 04.03.2015 було оголошено перерву у розгляді даної справи на 05.03.2015.

03.03.2015 та 05.03.2015 від ТОВ "Домашній птах" та Свято-Ніколо-Тихвінський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церкви подали відзиви на касаційну скаргу, в яких заперечують проти задоволення касаційної скарги.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2009 у даній справі позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з ПП "Валмар" та ТОВ "Домашній птах" солідарно на користь ПАТ "Банк Камбіо" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження, 7 600 000,00 грн. кредиту, 1 937 481,26 грн. коштів за користування кредитом, 124 779,80 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 269 470,51 грн. пені за непогашені в строк відсотки за кредитом, 25 500 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Вирішено погашення заборгованості здійснити шляхом звернення стягнення на: - майно згідно з іпотечним договором від 15.07.2008, а саме: нерухоме майно загальною площею 21449,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Стави, вул. Першотравнева, 1; - майно згідно з договором застави № 11-2008/1 від 27.03.2008, укладеного між Публічним акціонерного товариства "Банк Камбіо" та Приватним підприємством "Валмар" і розташованого за адресою: Київська область, Макарівський район, м. Калинівка.

02.02.2010 на виконання рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2009 видано наказ. 21.01.2014 видано дублікат наказу по справі № 4/662.

18.11.2013 позивач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні. Обґрунтовуючи вказану заяву, банк посилається на те, що постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень виконавчої служби ГУЮ у Київській області від 03.11.2010 відкрито виконавче провадження з виконання вказаного наказу суду; боржником визначено ТОВ "Домашній птах". Під час здійснення виконавчого провадження, боржник відчужив належне йому майно, шляхом укладення договору купівлі-продажу з Прокопцем О.П., а саме: будівлі майнового комплексу загальною площею 21449,3 кв.м., що знаходяться за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Стави, вул. Першотравнева, 1. В подальшому, Прокопець О.П. продала вказане нерухоме майно Свято-Ніколо-Тихвінському жіночому монастирю Київської єпархії Української православної церкви. Тобто, вказаний монастир набув право власності на вказане майно, що, також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи, що вказане майно знаходилось у іпотеці банку, то, відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку", у разі переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Навівши наведені обставини, банк просив суд замінити боржника (ТОВ "Домашній птах") у виконавчому провадженні з виконання наказу № 4/662 на Свято-Ніколо-Тихвінський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церкви.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, виходили з того, що: 16.10.2012 - станом на момент укладання договору купівлі-продажу спірного майна між ТОВ "Домашній птах" та Прокопець О.П., спірний майновий комплекс не перебував в іпотеці, оскільки рішенням господарського суду міста Києва у справі № 35/444 був визнаний недійсним договір іпотеки, укладений між банком та ТОВ "Домашній птах". В той же час, постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2013 у справі № 35/444 скасовані судові рішення судів попередніх інстанцій у вказаній справі, а саму справу передано на новий розгляд. 10.07.2013 Прокопець О.П. продала Свято-Ніколо-Тихвінському жіночому монастирю Київської єпархії Української православної церкви спірне нерухоме майно.

За наслідками нового розгляду справи № 35/444 господарським судом міста Києва від 05.09.2013 винесено рішення, яким відмовлено ТОВ "Домашній птах" про визнання іпотечного договору, укладеного з банком, недійсним.

06.11.2013 державним реєстратором реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції Київської області зареєстровано запис про іпотеку на спірне нерухоме майно, що належить Свято-Ніколо-Тихвінському жіночому монастирю Київської єпархії Української православної церкви, зазначивши монастир в якості заставодавця.

В той же час, як зазначили суди, в будь-якому випадку, на момент відчуження спірного майна ТОВ "Домашній птах" Прокопець О.П., вказане спірне майно не перебувало в іпотеці, а тому, застосування у даному випадку ст. 23 Закону України "Про іпотеку" щодо переходу до нового власника - Свято-Ніколо-Тихвінського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви, спірного майна прав іпотекодавця, не може бути застосована, оскільки, банком не доведено порушення його прав іпотекодержателя при відчуженні цього майна. Відмовляючи у задоволенні заяви, суди попередніх інстанцій, на підставі встановлених обставин, керувалися, зокрема, ст.ст. 8, 11 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 25 ГПК України, ст.ст. 510, 575, 583, 655 ЦК України.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 4 Закону України "Про іпотеку" визначено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з приписами ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України (1798-12) та Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною п'ятою статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 19.08.2014, № 923/945/13|3-56гс14).

Частиною 1 ст. 25 ГПК України встановлено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Згідно з ч. 3 п. 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.11.2011 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" статтею 25 ГПК передбачено процесуальне правонаступництво у зв'язку не лише зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі заміни кредитора або боржника у зобов'язанні (статті відповідно 512 і 520 Цивільного кодексу України (435-15) ). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 25 ГПК допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Отже, процесуальні норми надають право заінтересованій особі звернутися з відповідною заявою до господарського суду, який на будь-якій стадії судового процесу може здійснити процесуальне правонаступництво.

Відповідно до приписів п.п. 1, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Відповідно до частини першої статті 47, статті 43 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи шляхом всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Проте, відмовляючи у задоволенні скарги банку про заміну сторони у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не дотрималися вказаних положень щодо прийняття рішення за результатами дослідження усіх матеріалів справи та достеменного встановлення обставин справи, що полягає у наступному.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, судами попередніх інстанцій не враховано, що на момент звернення банку до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, договір іпотеки, укладений між банком та ТОВ "Домашній птах" був та є дійсним, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 35/444, якими ТОВ "Домашній птах" відмовлено у позові про визнання договору іпотеки недійсним, а тому новий власник майна, яке є предметом такого договору іпотеки, в силу положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку" набуває прав та обов'язків іпотекодавця цього майна.

Дійсно, на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна між ТОВ "Домашній птах" та Прокопець О.П., як зазначили суди, договір іпотеки, предметом якого було це майно, був визнаний недійсним згідно з рішеннями судів у справі № 35/444, проте в подальшому, як вказувалося вище, за результатами нового розгляду справи № 35/444, дійсність вказаного договору іпотеки була підтверджена рішенням суду у вказаній справі. Із чого слідує, що такий договір не міг бути недійсним, тобто таким, що не породжував жодних зобов'язань для його сторін, якийсь проміжок часу, а потім знову стати дійсним, це суперечило б положенням щодо презумпції правомірності правочину.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В той же час, судами попередніх інстанцій не надано оцінки та не наведено мотивів неврахування наявної в матеріалах справи постанови Київського апеляційного господарського суду у справі № 810/2194/144, в якій встановлені певні обставини, що мають значення для правильного вирішення даної справи.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано не у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, в силу обмеження меж перегляду справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення, а заяву Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" про заміну сторони у виконавчому провадженні передати на розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 та ухвалу господарського суду міста Києва від 10.04.2014 у справі № 4/662 скасувати. Заяву Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.