Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Губенко Н.М. суддів Барицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" на рішення від та на постанову від Господарського суду міста Києва 05.11.2014 Київського апеляційного господарського суду 18.12.2014 у справі Господарського суду № 910/19535/14 міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елізіум Пласт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" про стягнення заборгованості у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача повідомлений, але не з'явився;

15.09.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Елізіум Пласт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу (національний) від 27.07.2011 № 084111 у розмірі 82 780, 83 грн., 3% річних у розмірі 2 174, 29 грн., інфляційних втрат у розмірі 11 190, 06 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 у справі № 910/19535/14 (суддя Шкурдова Л.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 (колегія суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді Коротун О.М., Сулім В.В.), позов задоволено частково; стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елізіум Пласт" заборгованість у розмірі 82 780, 83 грн., інфляційні втрати у розмірі 11 190, 06 грн. та 3% річних у розмірі 2 162, 10 грн.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 у справі № 910/19535/14, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 82 780, 83 грн. за поставлений товар згідно із договором купівлі-продажу (національний) від 27.07.2011 № 084111, 3% річних та інфляційні втрати.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу.

Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Здійснивши розгляд справи, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 27.07.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Елізіум Пласт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" укладено договір купівлі-продажу (національний) № 084111; 08.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Елізіум Пласт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" укладено договір про умови від 08.02.2013 № 084122, який є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу (національний) від 27.07.2011 № 084111; на виконання умов договору № 084111 позивачем було поставлено відповідачу товар (підвіконня пластикові ПВХ, заглушки двосторонні) на суму 82 780, 83 грн., що підтверджується видатковими накладними від 12.06.2013 № РН-0000111, від 12.06.2013 № РН-0000112, від 12.06.2013 № РН-0000113, від 14.08.2013 № РН-0000227, від 11.10.2013 № РН-0000269, від 25.10.2013 № РН-0000284, від 25.10.2013 № РН-0000285, від 25.10.2013 № РН-0000286, від 25.10.2013 № РН-0000287; відповідно до п. 4 договору про умови № 084122 оплата поставленого товару з 01.01.2013 здійснюється протягом 70 днів з дня поставки товару/ рахунку; натомість, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної оплати за поставлений товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість на загальну суму 82 780, 83 грн.; відтак, враховуючи встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій керуючись зокрема, ст. ст. 525, 526, 530, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 174, 193, 265 ГК України, дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 82 780, 83 грн.

Крім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, яка правомірно були задоволена судами, з огляду на таке.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Отже, як встановлено судами, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, у межах, зазначених в судових рішеннях у даній справі, в силу наведених норм, є обґрунтованою.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неналежне оформлення видаткових накладних (в реквізитах накладних не зазначено осіб, які їх підписали, відсутні прізвище, ім'я та по-батькові та посади цих осіб, та на накладних стоїть штамп гіпермаркетів, а не печатка ТОВ "Практікер Україна") не приймаються колегією суддів суду касаційної інстанції до уваги, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Практікер Україна" направило ТОВ "Елізіум Пласт" повідомлення № 354-701-084111, № 354-702-084111, № 354-716-084111 від 01.01.2013 за підписом генерального директора Міхаеля Траппа та фінансового і адміністративного директора Матіаша Яноші, в яких зазначило зразки штампів, за якими матеріально відповідальні особи уповноважені приймати цінності, та якими завіряють супровідні документи про одержання цих цінностей. До того ж, відповідач оспорює лише правильність оформлення видаткових накладних, але не заперечує факт отримання товару за ними.

Не приймаються також до уваги посилання скаржника у касаційній скарзі на неналежне його повідомлення судом першої інстанції про відкладення розгляду даної справи на 05.11.2014, оскільки як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду міста Києва від 21.10.2014 у справі № 910/19535/14 про відкладення розгляду справи на 05.11.2014 була отримана відповідачем 28.10.2014, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 91).

Всі інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у судових рішеннях, що оскаржуються. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Отже, рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 у справі № 910/19535/14 залишити без змін.