Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року у справі № 911/2736/14 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті" до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 99600,00 грн.,

за участю представників:

Позивача: Мазепа Н.М. дов. № 2 від 19.06.2014 року

Відповідача: Сидорчук Р.Д. дов. № 01 від 05.01.2015 року

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті" (далі - ТОВ "Трініті", Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 99600,00 грн. за договором поставки № 21 від 04.02.2014 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.07.2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року, позов ТОВ "Трініті" задоволено.

У поданій касаційній скарзі, ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз", посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і, зокрема ст.ст. 8, 263, 614, 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст.ст. 4-3, 43, 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), просить скасувати прийняті у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 04.02.2014 року між ТОВ "Трініті" (Постачальник) і ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" (Покупець) було укладено договір поставки № 21 (далі - Договір поставки), відповідно до умов якого (п.п. 1.1., 1.2.), Постачальник зобов'язався передати (поставити) у певний термін у власність Покупця товар згідно Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором. Об'єм товару, що закупляється, може бути зменшеним, в залежності від реального фінансування витрат.

Згідно п.п. 2.2., 2.3. Договору, поставка товару здійснюється на протязі 13 днів з моменту отримання Постачальником письмової заявки від Покупця. Поставка товару може здійснюватись партіями у відповідності із заявкою та потребами Покупця. Право власності на товар переходить з моменту отримання товару Покупцем та підписання сторонами накладної і акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 4.2. Договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника з відстрочкою платежу на протязі 120 календарних днів після поставки товару та підписання акту приймання-передачі.

При цьому, умовами Договору (п.п. 9.1.-9.4.) передбачалось, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по Договору, у випадку виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час підписання Договору і виникли незалежно від Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна та інше). Сторона, яка не може виконати зобов'язання по Договору внаслідок дій обставин непереборної сили, зобов'язана не пізніше 3 робочих днів, з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили і строком їх дій є відповідні документи, які видаються Торгово-Промисловою Палатою України, із зазначенням характеру обставин і строку їх продовження. У випадку, коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 днів, кожна із Сторін в установленому порядку має право розірвати даний Договір.

В Додатку № 1 (Специфікація № 1 від 04.02.2014 року) до Договору зазначено перелік та назва товару, який являється предметом поставки за вказаним договором.

Також, як було встановлено судами, на виконання умов Договору, у лютому 2014 року Позивачем було здійснено поставку Відповідачу товару на загальну суму 99600,00 грн., який було отримано останнім, що підтверджується підписаним представниками сторін актом приймання-передачі від 28.02.2014 року.

Вимогами Позивача у даній справі є стягнення з Відповідача 99600,00 грн. боргу за поставлений на підставі договору поставки № 21 від 04.02.2014 року у лютому 2014 року товар на вказану суму, з посиланням на положення ст.ст. 11, 509, 526, 530, 612, 625, 629, 712 ЦК України, ст.ст. 174, 188, 193, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та невиконання Відповідачем умов Договору щодо оплати поставленого йому товару.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст.ст. 11, 15, 202, 509, 525, 526, 530, 629 ЦК України, ст.ст. 193, 221 ГК України, умов договору поставки № 21 від 04.02.2014 року, та встановлених обставин справи і, зокрема, про наявність боргу Відповідача перед Позивачем за поставлений товар за вказаним Договором у розмірі 99600,00 грн., дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і їх задоволення.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, вказаним вимогам постанова суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції, у повній мірі вказаним вимогам не відповідає, у зв'язку з наступним.

Згідно ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст.ст. 188, 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Також, відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, що згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Так, ст. 611 ЦК України передбачає настання в разі порушення зобов'язання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При чому, частиною 1 ст. 230 ГК України також передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Щодо окремого виду зобов'язань і, зокрема, тих, що виникають з договорів поставки, то відповідно до частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Також, статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В даному випадку, як зазначалося вище, на підставі укладеного між сторонами 04.02.2014 року договору поставки № 21, ТОВ "Трініті" у лютому 2014 року здійснило поставку ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" товару на загальну суму 99600,00 грн. Місце поставки товару на умовах DDP, як зазначалось в п. 2.1. Договору - база ПТОіК, АК Крим, Сакський район, селище Каменоломня, вул. Київська, 7. Проте, останнє отриманий 28.02.2014 року (згідно акту приймання-передачі) товар, не оплатило.

Разом з тим, згідно умов Договору, визначених в його п. 4.2., оплата товару повинна здійснюватись шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника з відстрочкою платежу на протязі 120 календарних днів після поставки товару та підписання акту приймання-передачі.

Водночас, умовами Договору (п.п. 9.1.-9.4.) передбачалось, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по Договору у випадку виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час підписання Договору і виникли незалежно від Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна та інше). Сторона, яка не може виконати зобов'язання по Договору внаслідок дій обставин непереборної сили, зобов'язана не пізніше 3 робочих днів, з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили і строком їх дій є відповідні документи, які видаються Торгово-Промисловою Палатою України, із зазначенням характеру обставин і строку їх продовження. У випадку, коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 днів, кожна із Сторін в установленому порядку має право розірвати даний Договір.

Крім того, Верховною Радою України 15.04.2014 року було прийнято Закон України № 1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) , який набув чинності з 27.04.2014 року, яким визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації та встановлено особливий правовий режим на цій території, а також визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції, встановивши обставини справи, у тому числі - про наявність визначеної Позивачем суми боргу, разом з тим, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не врахував у повній мірі вказаних умов укладеного між сторонами договору поставки № 21 від 04.02.2014 року та вимог Закону, в контексті правильного вирішення даного спору і, зокрема, щодо можливості вирішення питання про звільнення сторони від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за вказаною угодою, у зв'язку з виникненням в період її виконання на території України форс-мажорних обставин, наявність яких, хоч і не потребувало доказування, в силу приписів ч. 2 ст. 35 ГПК України, проте було підтверджено також документально і самим Відповідачем, як це передбачалось умовами укладеного Договору (п. 9.3.), у зв'язку з чим, дійшов передчасних та неправильних висновків про обґрунтованість позовних вимог і їх задоволення.

Суд апеляційної інстанції, який відповідно до положень ст.ст. 99, 101 ГПК України під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, як обґрунтованого, всупереч ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи, не приділив у повній мірі уваги вищезазначеним обставинам справи та вимогам норм матеріального права, і помилково вважав, що п. 9.1. Договору хоч і передбачав підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, проте тільки від певного додаткового невигідного зобов'язання, як відшкодування збитків, сплата неустойки тощо, тоді як можливість звільнення від головного обов'язку (передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо), аж до розірвання договору, не передбачалось.

При цьому, судом апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки і представленому Відповідачем в якості доказу Сертифікату Торгово-Промислової Палати України про наявність форс-мажорних обставин, надання якого передбачалось умовами Договору (п. 9.3.).

Між тим, згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права і обов'язки сторін у даній справі, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 року та рішення господарського суду Київської області від 30.07.2014 року у справі № 911/2736/14 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області в іншому складі суду.