916/2608/14 Про визнання недійсними договорів поставки - 25.02.2015 Прийняття

головуючого судді: суддів: Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 у справі № 916/2608/14 Господарського суду Одеської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергопостач" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Еверест-Сервіс" 3. Публічного акціонерного товариства Банку "Контракт" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Амікор" про визнання договорів недійсними за участю представників сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: не з'явилися

відповідача-3: Брагінський П.О., дов. від 05.01.2015 № 02/2015

Глухенька Я.В., дов. від 23.05.2014 б/н

третьої особи, яка не заявляє самостійних

вимог на предмет спору, на стороні позивача: не з'явилися

Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергопостач", Товариства з обмеженою відповідальністю "Еверест-Сервіс", Публічного акціонерного товариства Банку "Контракт" про визнання недійсним договору поставки № 426-09 від 10.11.2009, договору купівлі - продажу від 01.02.2010 та договору фінансового лізингу № 03/2010 від 01.02.2010.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.08.2014 у справі № 916/2608/14 (суддя Цісельський О.В.) позов Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" задоволено повністю; визнано недійсним договір поставки № 426-06 від 10.11.2009, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еверест-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Променергопостач"; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 01.02.2010, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еверест-Сервіс" та Публічним акціонерним товариством Банком "Контракт" ; визнано недійсним на майбутнє договір фінансового лізингу № 03/2010 від 01.02.2010, укладений між укладений між Публічним акціонерним товариством Банком "Контракт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еверест-Сервіс"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Променергопостач" на користь Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" 609,00 грн. витрат на оплату судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еверест-Сервіс" на користь Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" 1827,00 грн. витрат на оплату судового збору; стягнуто з Публічного акціонерного товариства Банку "Контракт" на користь Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" 1218,00 грн. витрат на оплату судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 у справі № 916/2608/14 (колегія суддів у складі: головуючого Воронюка О.Л., суддів Лашина В.В., Таран С.В.) рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2014 скасовано, у позові ПАТ "Імексбанк" відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 у справі № 916/2608/14, рішення Господарського суду Одеської області від 07.08.2014 у цій справі - залиши в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що апеляційний господарський суд порушив норми ст.ст. 215, 586 Цивільного кодексу України, ст.ст. 9, 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і дійшов помилкового висновку про те, що укладенням оспорюваних договорів не порушені права банку.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" на касаційну скаргу, в якому відповідач-3 просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.10.2014 у справі № 916/2608/14 залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач, відповідачі-1, 2 та третя особа не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.07.2008 між Акціонерним комерційним банком "Імексбанк", найменування якого в подальшому змінено на Публічне акціонерне товариство "Імексбанк", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Променергопостач" було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 40-08 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття не відновлювальної кредитної лінії з наданням кредиту окремими частинами: в сумі 1783144,00 євро для оплати за Контрактом № 6-21 від 21.06.2007, укладеного між ТОВ "Променергопостач" та фірмою Kuhne Gmbh (Німеччина); в сумі 1160000,00 євро для оплати за Контрактом № АВ20015661-0 від 21.06.2007, укладеного між ТОВ "Променергопостач" та фірмою Kiefel Gmbh (Німеччина); в сумі 840000,00 євро для оплати за Контрактом № АВ20015622-0 від 21.06.2007 укладеного між ТОВ "Променергопостач" та фірмою Kiefel Gmbh (Німеччина).

07.08.2008 між Акціонерним комерційним банком "Імексбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Променергопостач" було укладено договір застави майнових прав, згідно із яким відповідач-1 передав в заставу позивачу майнові права на обладнання, що випливають з наступних договорів: АВ20015661-0 від 21.06.2007, укладеного з компанією Kiefel Gmbh (Німеччина); АВ200156620 від 21.06.2007, укладеного з компанією Kiefel Gmbh (Німеччина); № 6-21 від 21.06.2007, укладеного з компанією Kuhne Gmbh (Німеччина).

Відповідно до п. 1.2 договору застави зазначені майнові права відповідач-1 передає в заставу позивачу з метою забезпечення своєчасного та повного виконання своїх зобов'язань по кредитному договору про відкриття кредитної лінії № 40-08 від 07.07.2008, згідно із яким позивач надає відповідачу-1 кредит окремими частинами: в сумі 1783144,00 євро для оплати за Контрактом № 6-21 від 21.06.2007; в сумі 1160000,00 євро для оплати за Контрактом № АВ20015661-0 від 21.06.2007; в сумі 840000,00 євро для оплати за контрактом № АВ2001562-0 від 21.06.2007 в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 3783144,00 євро, зі сплатою 11% річних та кінцевим терміном повернення заборгованості до 05.07.2013.

Як передбачено п. 2.3 договору застави, до повного виконання зобов'язань по кредитному договору відповідач-1 зобов'язався не здійснювати поступки заставленого права, без згоди заставодержателя.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що заставодержатель має право звернути стягнення на заставлені майнові права, якщо на момент терміну виконання забезпечених заставою зобов'язань по кредитному договору, вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений кредитним договором строк суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором сум відсотків, комісій; неустойки (пені, штрафних санкцій).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 12.06.2009 між Акціонерним комерційним банком "Імексбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Променергопостач" було також укладено договір про внесення змін та доповнень до договору застави майнових прав від 07.07.2008, згідно із п. 1 якого сторони домовилися назву договору змінити на "Договір застави" та керуючись п. 2.9 договору застави виклали текст договору в новій редакції.

Так, відповідно до п.п. 1.1, 1.1.1 договору застави (в редакції договору від 12.06.2009 про внесення змін та доповнень до договору застави майнових прав від 07.07.2008) заставодавець (боржник) передає в заставу заставодержателю:

- майнові права на обладнання, що випливають з контракту № 6-21 від 21.06.2007, укладеного з компанію Kuhne Gmbh (Німеччина) та

- майно, а саме: пресоформофочну машину "KIEFEL" тип KTR - 6 для виробництва виробів із полімерних плівок, серійний номер 262-005, в кількості 1 (одна) штука; автоматичні пресоформовочні машини "KIEFEL" тип KMD 28 BFS для виробництва виробів з полімерних плівок, в кількості 2 (двох) штук, серійні номери 246-054, 246-046.

Згідно із п. 1.2. договору застави зазначенні майнові права та майно заставодавець (боржник) передає в заставу заставодержателю з метою забезпечення своєчасного та повного виконання своїх зобов'язань по договору про відкриття кредитної лінії № 40-08 від 07.07.2008, згідно якому заставодержатель надав кредит заставодавцю (боржнику): в сумі 1783144,00 євро для оплати за Контрактом № 6-21 від 21.06.2007; в сумі 1160000,00 євро для оплати за Контрактом № АВ20015661-0 від 21.06.2007; в сумі 840000,00 євро для оплати за контрактом № АВ2001562-0 від 21.06.2007 в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 3783144,00 євро, зі сплатою 11,5% річних та кінцевим терміном заборгованості до 24.10.2013.

Як зазначено апеляційним господарським судом, на підставі Договору застави було вчинено відповідний запис в реєстрі обтяження рухомого майна.

Судом апеляційної інстанції також з'ясовано, що 10.11.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Еверест-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Променергопостач" було укладено договір № 426-09, відповідно до умов якого відповідач-1 зобов'язався поставити та передати у власність відповідачу-2 обладнання, найменування та кількість якого перераховано в специфікації, загальною вартістю 1829397,65 грн. (п.п. 1.1, 2.1 договору).

Пунктами 4.1, 4.2 вказаного договору визначено, що розрахунки за обладнання проводиться шляхом видачі простого векселю з відстрочкою платежу на 36 місяців, але не пізніше 30.12.2012; право власності на обладнання переходить від постачальника до підприємства з моменту підписання акту прийому - передачі.

Як встановлено апеляційним судом, на виконання умов договору поставки № 426-09 від 10.11.2009 відповідач-1 передав відповідачу-2 обладнання, яке є предметом зазначеного договору, що підтверджується актом приймання-передачі від 28.12.2009. Крім того, в матеріалах справи міститься акт прийому - передачі простого векселя № 753283843766 від 28.12.2009, яким підтверджується факт передачі зазначеного векселя ТОВ "Компанія "Еверест-Сервіс" для ТОВ "Променергопостач".

01.02.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Еверест-Сервіс" та Публічним акціонерним товариством Банк "Контракт" було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач-2 зобов'язався передати у власність відповідачу-3 обладнання в асортименті, кількості та по ціні, відповідно до додатку № 1 до даного договору, а відповідач-3 зобов'язався прийняти товар і сплатити його вартість у порядку і на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2.2. зазначеного Договору прийом - передача товару здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання акту прийому - передачі товару в день здійснення оплати за товар (відповідно до п. 4.2. Договору), який є невід'ємною частиною цього Договору. Товар вважається прийнятим Покупцем з моменту підписання акту прийому-передачі

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що право власності на товар переходить до покупця в момент підписання Сторонами акту прийому-передачі Товару.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Договору загальна вартість товару становить 1829397,65 грн. Покупець здійснює оплату вартості товару, визначеної в п. 4.1 договору в строк до 02.02.2010.

Апеляційним господарським судом зазначено, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 01.02.2010 відповідач-2 передав відповідачу-3, а останній прийняв товар, який є предметом названого договору, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.02.2010.

Також 01.02.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Еверест-Сервіс" (як лізингоодержувачем) та Публічним акціонерним товариством Банком "Контракт" (як лізингодавецем) було укладено договір фінансового лізингу № 03/2010 основних засобів (обладнання), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язаний набути у власність відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати у користування лізингоодержувачу на визначений у цьому Договорі строк, наступне майно: Ко-екструзійна лінія KFHS70EE/60-5/1300 у комплектації згідно опису; інвентарний номер лізингодавця: 0000100-0000105; кількість: 1 шт.; ціна одиниці товару без ПДВ 1524498,04 грн.; ПДВ (20%) за одиницю товару: 304899,61 грн.; ціна за одиницю товару з ПДВ: 1829397,65 грн.

Згідно із п. 11.1 договору фінансового лізингу він укладений на строк з 01.02.2010 по 31.01.2013.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 02.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Променергопостач" від імені якого діє Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрегат" було укладено договір поставки № 02082013/1, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю вказаний у Додатку № 1 до цього договору товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Згідно із п. 1.2 зазначеного договору право продажу від імені ТОВ "Променергопостач" належить АТ "Імексбанк" внаслідок звернення стягнення згідно ст.ст. 19, 20, 52 Закону України "Про заставу" на заставне майно, яке було предметом застави відповідно до договору застави, посвідченого 07.07.2008 Кириленко Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі № 4402, договору застави, посвідченого 07.07.2008 Кириленко Л.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі № 4404, договору застави, посвідченого 15.09.2008 Вороною Т.С., приватним нотаріусом Київським міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за № 763.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар по цінам, кількості та якості, указаним в Додатку № 1 до даного договору, та на умовах даного договору.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору загальна вартість даного договору становить 6500000,00 (шість мільйонів п'ятсот тисяч) грн. без ПДВ. Оплата вартості товару проводиться покупцем в національній валюті України в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника в термін до 02.02.2014.

Предметом позову у справі є позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" про визнання недійсними договору поставки № 426-06 від 10.11.2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Еверест-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Променергопостач", договору купівлі-продажу від 01.02.2010, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Еверест-Сервіс" та Публічним акціонерним товариством Банком "Контракт", та договору фінансового лізингу № 03/2010 від 01.02.2010, укладеного між Публічним акціонерним товариством Банком "Контракт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Еверест-Сервіс".

Обґрунтовуючи підстави недійсності вищевказаних договорів, позивач посилається на те, що майнові права на спірне майно на момент укладення договору поставки № 426-06 від 10.11.2009, договору купівлі-продажу від 01.02.2010 та договору фінансового лізингу № 03/2010 від 01.02.2010 перебували в заставі ПАТ "Імексбанк" відповідно до договору застави майнових прав від 07.07.2008 і Товариство з обмеженою відповідальністю "Променергопостач" відчужило спірне майно без згоди та відома заставодержателя ПАТ "Імексбанк", а тому такі правочини суперечать вимогам ст. 586 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України "Про заставу", що є підставою для визнання їх недійсними.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відчуження спірного майна всупереч вимогам ст. 586 Цивільного кодексу України було здійснено без згоди позивача як заставодержателя, що є підставою для визнання недійсним договору поставки № 426-06 від 10.11.2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Еверест-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Променергопостач", та визнання недійсними як похідних договору купівлі-продажу від 01.02.2010 та договору фінансового лізингу № 03/2010 від 01.02.2010.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу у повному обсязі згідно із положеннями ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком місцевого господарського суду та скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів укладенням оспорюваних договорів, оскільки спірне майно вже було реалізоване позивачем, як заставодержателем, Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрегат". За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваних позивачем договорів недійсними.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним

Як передбачено ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) , якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов'язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб'єктивного права (охоронюваного інтересу) - об'єкту судового захисту, порушення у зв'язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Отже, реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

При цьому, під порушенням права розуміється позбавлення його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як передбачено ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.

Якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків:

1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження;

2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.

Як визначено ч. 1 ст. 24, ч. 1 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Одним із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження є продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

Частиною 1 статті 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється, зокрема, у разі реалізації предмета застави.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач реалізував в позасудовому порядку свої права заставодержателя, задовольнивши свої вимоги шляхом продажу предмету застави Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрегат". Враховуючи, що на момент звернення до суду із позовом у цій справі позивач не був заставодержателем спірного обладнання, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем порушення його прав укладенням оспорюваних договорів.

При цьому колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що усунення перешкод у здійсненні права власності набувача майна, яке перебувало у заставі Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" і було ним реалізоване в позасудовому порядку, не є предметом спору у цій справі, а обставини, пов'язані із збереженням обтяження та добросовісністю набуття цього майна відповідачами-2,3, передбачені положеннями ч. 2 ст. 9 та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", не входять до підстав позову про визнання недійсними оспорюваних договорів.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційним господарським судом в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника по суті зводяться виключно до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені господарськими судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 06.06.2012 як на приклад невірного застосування судом апеляційної інстанції ст. 586 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України "Про заставу", судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки за обставинами справи, що розглядається, апеляційним судом було встановлено, що позивач на момент звернення із позовом до суду не був заставодержателем спірного майна, звернувши на нього стягнення в позасудовому порядку, і вказані обставини суттєво відрізняються від обставин, викладених у вказаній постанові Верховного Суду України.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.