916/935/14 Про стягнення заборгованості за договором майнового сервітуту - 25.02.2015 Прийняття

головуючого судді: суддів: Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на рішення та постанову Господарського суду Одеської області від 21.07.2014 Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 у справі № 916/935/14 Господарського суду Одеської області за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 134085,12 грн., за участю представників сторін:

позивача: Мишко О.В., дов. від 26.12.2014 № 5507

відповідача: Перейма Д.О., дов. від 25.12.2014 № 62

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 134085,12 грн. заборгованості за договором майнового сервітуту № 116-П-ІЛФ-13 від 30.08.2013.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.07.2014 у справі № 916/935/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Цісельський О.В., судді Демешин О.А., Оборотова О.Ю.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 (колегія суддів у складі: головуючого судді Шевченко В.В., суддів Головея В.М., Колоколова С.І.), позов задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 134085,12 грн. заборгованості, 2681,70 грн. судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 та рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2014 у справі № 916/935/14, прийняти нове рішення про відмову у позові повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст.ст. 182, 334, 638 Цивільного кодексу України та ст.ст. 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зазначаючи про те, що у спірний період право господарського відання на майно, щодо якого було встановлено сервітут, не було зареєстровано у встановленому законом порядку, а договір майнового сервітуту, з огляду на відсутність його державної реєстрації, є неукладеним.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на касаційну скаргу, в якому позивач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідно до Закону України "Про морські порти України" (4709-17) , розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" (133-2013-р) , наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013 № 163 (v0163733-13) "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів, та утворено, внаслідок виділу, державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

Пунктом 3 Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013 № 163 (v0163733-13) встановлено, що Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 цього наказу, у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів. Після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України головам Комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 13.06.2013 за актом приймання-передачі до Адміністрації були передані основні засоби відповідача згідно з розподільчим балансом станом на 13.06.2013, у т.ч. причали Іллічівського морського порту.

30.09.2013 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Державним підприємством "Іллічівський морський торгівельний порт" було укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) № 655-0/116-П-ІЛФ-13, відповідно до умов якого позивач на визначених договором умовах оплати надає відповідачу право обмеженого користування належними позивачу гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме причал № 26, довжиною 210,00 м.п., архівний номер паспорту 85326 (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 7.1. договору, він набирає чинності відповідно до ст. 631 ЦК України з 21.08.2013 та діє до 31.12.2013, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Пунктом 3.2 договору на відповідача покладений обов'язок своєчасно і на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом.

Згідно із п.п. 2.2, 2.3 договору плата за сервітут на причал № 26 за період дії договору складає 134085,12 грн. Оплата сервітуту здійснюється Сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі відповідного рахунку.

Актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань, сторонами встановлено перелік об'єктів сервітуту, зокрема: причал № 26 із зазначенням його інвентарного номеру, довжини причалу, залишкової вартості та первісної вартості.

На підставі наявних в матеріалах справи актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), апеляційним господарським судом з'ясовано, що в період з 21.08.2013 по грудень 2013 (включно) позивачем були надані відповідачеві послуги за договором на загальну суму 134085,12 грн.

На виконання умов договору позивач також виставив відповідачеві рахунки: № Пр/4456 від 30.09.2013 на суму 41334,52 грн., який вручений відповідачеві 04.10.2013; № Пр/9364 від 31.10.2013 на суму 31252,92 грн., який вручений відповідачеві 11.11.2013; № Пр/9384 від 30.11.2013 на суму 30244,76 грн., який вручений відповідачеві 04.12.2013; № Пр/12860 від 31.12.2013 на суму 31252,92 грн., який вручений відповідачеві 08.01.2014.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором майнового сервітуту в частині внесення плати за сервітут стало підставою звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 134085,12 грн.

Відповідно ч. 2 ст. 74 Господарського кодексу України та п. 4.2 Статуту Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Майно, що знаходиться в розпорядженні Адміністрації, належить до державного майна.

Згідно із ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач, як особа, у господарському віданні якої знаходяться причали та на балансі якого вони числяться, здійснює право володіння, користування та розпорядження цим майном.

Як передбачено ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно із ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Статтею 403 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Таким чином, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором щодо внесення плати за користування причалом № 26 на умовах сервітуту в період з 21.08.2013 по грудень 2013, визначивши, що заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 134085,12 грн. підтверджується актами виконаних робіт та виставленими рахунками і не спростована відповідачем, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про задоволення позову.

Посилання скаржника на положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) щодо державної реєстрації права господарського відання на об'єкти сервітуту не спростовують вищенаведеного висновку судів попередніх інстанцій та обґрунтовано були відхилені судами попередніх інстанцій з посиланням на приписи ст. 74, 136 Господарського кодексу України та ст. 319 Цивільного кодексу України.

Доводи касаційної скарги про те, що договір майнового сервітуту не є вчиненим (укладеним) у зв'язку із відсутністю державної реєстрації не заслуговують на увагу, оскільки державна реєстрація таких договорів законом не передбачена.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника по суті зводяться виключно до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанції, в той час як згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішенням Господарського суду Одеської області від 21.07.2014 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 18.12.2014, колегія суддів не вбачає.