Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді: Борденюк Є.М., Вовк І.В., Могил С.К. (доповідач), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "АЛЬТКОМ" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015 та рішення господарського суду Запорізької області від 27.05.2015 у справі № 908/2606/15-г господарського суду Запорізької області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" до товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "АЛЬТКОМ" про стягнення 768 939, 71 грн., (представники сторін у судове засідання не з'явились),

У квітні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "АЛЬТКОМ" про стягнення 768 939, 71 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № L403-03/07 від 22.03.2007.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.05.2015, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 768 939, 71 грн. заборгованості.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (лізингодавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "АЛЬТКОМ" (лізингоодержувачем) 22.03.2007 укладено договір фінансового лізингу № L403-03/07, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався на підставі договору купівлі-продажу придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації (додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору.

Згідно з п. 1.2 договору строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених у графіку платежів (додаток № 1 до договору) та не може бути менше одного року.

Пунктом 3.1 договору визначено вартість предмета лізингу, яка на момент підписання договору становить 780 583, 57 грн., у т. ч. ПДВ 20 %.

Загальні умови фінансового лізингу сторони передбачили в додатку № 4 до договору, пунктом 1.2. якого визначили, що приймання та передача предмета лізингу оформлюється актом приймання-передачі.

За актом приймання-передачі предмета лізингу від 03.04.2007 позивач передав, а відповідач прийняв у користування предмет лізингу відповідно до специфікації від 22.03.2007 (додаток № 2 до договору), а саме: Коток ґрунтовий 3520 фірми HAMM.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця.

Відповідно до п. 5.3 загальних умов, лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку. При чому, у разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до лізингодавця та отримати свій рахунок самостійно.

Проте відповідачем ці зобов'язання не були виконані належним чином та в повному обсязі.

У зв'язку із наявністю простроченої заборгованості за рахунками, сторони досягли згоди щодо внесення змін до договору лізингу додатковими угодами, зокрема від 28.02.2014, відповідно до якої виконання зобов'язань/боргових зобов'язань відповідача (лізингоодержувача) за договором, з моменту укладання цієї додаткової угоди є відстроченим. Кінцеву датою виконання відповідачем (лізингоодержувачем) зобов'язань за договором є 31.12.2014 (зобов'язання повинні бути виконані не пізніше зазначеної дати/дата виконання зобов'язань).

Відповідно до п. 1.4. угоди, з урахуванням умов, визначених п. 1.1 угоди, договір є чинним та діє до повного виконання відповідачем (лізингоодержувачем) зобов'язань перед позивачем (лізингодавцем) зі сплати заборгованості відповідно до умов договору та п. 1.1 цієї угоди до договору.

Відповідач в порушення умов договору та п. п. 1.1, 1.4 додаткової угоди не виконав взятих на себе зобов'язань та виставлені позивачем рахунки у строк до 31.12.2014 не сплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у сумі 768 939, 71 грн., яка визнана ним та визначена в угоді від 28.02.2014, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості відповідача, який доказів сплати лізингових платежів в повному обсязі не надав, у зв'язку з чим позов задовольнили.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та встановлену судами попередніх інстанцій заборгованість відповідача за договором фінансового лізингу, яка останнім погашена не була, що підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками, довідкою від 26.03.2015, відповідно до якої за період з 28.02.2014 по 06.06.2014 грошові кошти на поточний рахунок позивача № 2600514928 від відповідача не надходили та випискою по рахунку № 26008439273 за період з 07.06.2014 по 25.03.2015, беручи до уваги, що відповідачем в порядку ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів сплати лізингових платежів в повному обсязі не надано, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову.

Доводи скаржника про порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, а сам відповідач не скористався правом надати під час апеляційного провадження відповідні докази, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015 - без змін.