Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Жукової Л.В. розглянувши касаційу скаргу Заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону на рішення та постанову господарського суду Чернівецької області від 11.09.2014 Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 926/822/14 за позовом Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до 1. Концерну "Військторгсервіс" 2. Приватного унітарного підприємства "І.В.Ексім" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Фонд державного майна України 2. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 3. Рівненська Міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа "Прайс" 4. Нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна за участю представників сторін:

від прокуратури: Кривоклуб Т.В. - посв.;

від позивача: Загуменко В.В. - за довіреністю;

від відповідача-1: Фещенко І.В. - за довіреністю;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи-1: Степаненко В.В. - за довіреністю;

від третьої особи-2: не з'явився;

від третьої особи-3: не з'явився;

від третьої особи-4: не з'явився.

Чернівецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовом до Концерну "Військторгсервіс" та Приватного унітарного підприємства "І.В.Ексім" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 11.09.2014, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 926/822/14 в позові прокурора відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 та рішення господарського суду Чернівецької області від 11.09.2014 скасувати, справу направити до господарського суду Чернівецької області на новий розгляд.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.09.2005 Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" було проведено публічні торги з продажу нежитлових приміщень загальною площею 764,10 кв.м., що знаходяться за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Залозецького, 93. За наслідками публічних торгів переможцем було визначено Приватне унітарне підприємство "І.В.Ексім" з ціновою пропозицією 350554,40 грн. Результати публічних торгів зафіксовані протоколом № 240-н від 30.09.2005 р.

23.12.2005 р., за результатами проведеного аукціону, між державним підприємством Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" в особі представника Данко О.М. по нотаріально посвідченій довіреності та Приватним унітарним підприємством "І.В.Ексім" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень, які знаходяться у м. Чернівці по вул. Залозецького, 93. Договір посвідчено нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В.

Згідно із п. 15. договору, право власності переходить до покупця з моменту державної реєстрації та повного розрахунку за цим договором.

Судами встановлено, що 31.06.2006 р. між Державним підприємством Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" та Приватним унітарним підприємством "І.В. Ексім" підписаний акт прийому-передачі приміщення, який затверджений начальником ДП МО України "УТ ЗахОК" Г.М. Свідерським. Також, відповідно до вказаного акту підтверджується факт повної оплати відповідачем-2 за придбане майно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що оскаржуваний договір було укладено без дотримання встановленого законодавством порядку відчуження державного нерухомого майна, а саме за відсутності дозволу Міністерства оборони України та без відповідного погодження Фонду державного майна України, обов'язковість якого передбачено п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. (803-2007-п) (надалі - "Порядок"). Також прокурор зазначав, що довіреність Міністра оборони України № 220/2071 від 04.10.2004 р., видана начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукіру П.Н., втратила свою чинність внаслідок припинення даної юридичної особи, а довіреність директора Концерну "Військторгсервіс", видана начальнику Філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Свідерському Г.М., не уповноважує останнього самостійно здійснювати реалізацію майна.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірний договір не суперечить законодавчим актам, оскільки відчуження нерухомого майна, яке належало до державної власності та перебувало у господарському відданні концерну "Військторгсервіс", за спірним договором здійснювалось за наявності дозволу Міністерства оборони України на його відчуження - листа-розпорядження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. № 140/6/1626/19 від 15.12.2004 року, який діяв в межах наданих йому повноважень на підставі чинної на той час довіреності № 220/2071 від 04.10.2004 року, виданої Міністром оборони України. Крім того, суди вказали на те, що зазначений дозвіл на відчуження спірних приміщень був виданий до прийняття КМУ Порядку відчуження об'єктів державної власності, а відтак, відповідав вимогам діючого на той час законодавства, а також зазначений дозвіл був виданий коли рішення про видачу дозволу приймалось без окремого погодження Фонду державного майна України.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, виходячи з наступного.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 04.10.2004 р. Міністром оборони України видано довіреність за № 220/2071 начальнику Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіру П.Н., в тому числі на надання від імені Міністерства оборони України висновків (дозволу) на укладення договорів, в тому числі з питань розпорядження майном, що закріплене на праві господарського відання.

Такою згодою/дозволом є також лист-розпорядження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. № 140/6/1626/19 від 15.12.2004 р., який діяв на підставі вищевказаної довіреності Міністерства оборони України № 220/2071 від 04.10.2004 р., наданий Державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: нежитлових приміщень площами 1 193,8 кв.м., 1 096,8 кв.м., 17,1 кв.м., 1 200,9 кв.м., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Моринецька, 14-а.

Проте, після видачі зазначеного дозволу Міністр оборони України окремим дорученням від 12.02.2005 р. скасував довіреність від 04.10.2004 р. Листом № 140/ЮР/154 від 17.02.2005 р. начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України повернув перший примірник довіреності від 04.10.2004 р.

Як про це вже зазначалося, на думку апеляційного суду факт надання дозволу МОУ на відчуження майна, що знаходилось у нього в управлінні, підтверджується поданими за справою доказами, а саме листом-розпорядженням начальника головного управління торгівлі тилу МОУ Пукіра П.Н., який, в свою чергу, діяв на підставі Довіреності, що його уповноважувала на представництво майнових та інших немайнових інтересів МОУ, зокрема з правом надання від імені цього міністерства підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання.

Таку оцінку поданих за справою доказів не можна визнати обґрунтованою, оскільки згаданих висновків суд дійшов з порушенням вимог ст. 43 ГПК України, згідно з якою надані за справою докази суд має оцінювати за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В даному випадку судом не було взято до уваги, що відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Надавши правову значимість поданому за справою доказу - Довіреності, суд, як це вбачається із змісту оскаржуваної постанови, обмежився дослідженням лише частини цього документа, а саме дослідив перелік наданих Пукіру П.Н. прав, і не з'ясував, для виконання яких саме представницьких функцій та перед якими саме особами ці права були йому надані. У цьому ж зв'язку суд не встановив дійсної спрямованості волевиявлення щодо відчуження державного майна з боку МОУ як органу державного управління. В той же час зі змісту Довіреності вбачається, що суди мали можливість дійти висновку з цього питання.

За наслідками допущеної неповноти у встановленні згаданої частини обставин справи суди, відповідно, не дійшли правильних юридичних висновків про те, чи можна вважати, що Довіреність дійсно уповноважувала Пукіра П.Н. на вчинення, у тому числі, таких дій, як надання від імені органу державного управління дозволу на відчуження державного майна, так і про те, чи є обґрунтованими твердження позивача, який наполягав на тому, що майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно, суди не перевірили правомірність надання дозволу Свідерському Г.М. та довіреності останнім Данко О.М.

Таким чином, обставини вибуття державного майна з володіння власника судом з достатньою повнотою встановлені не були.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, оскільки у порушення вимог ст.ст. 32- 34, 43 Господарського процесуального кодексу України попередні судові інстанції не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що порушення норм процесуального права допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вбачає достатні правові підстави для скасування рішення господарського суду Чернівецької області від 11.09.2014 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 926/822/14 і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати все вищенаведене та прийняти законне судове рішення у чіткій відповідності з вимогами процесуального закону.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 та рішення господарського суду Чернівецької області від 11.09.2014 у справі № 926/822/14 скасувати.

Справу № 926/882/14 направити до господарського суду Чернівецької області на новий розгляд.