Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Державного агентства резерву України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 у справі № 910/12952/14 Господарського суду міста Києва за позовом Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" до Державного агентства резерву України про стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втратв судовому засіданні взяли участь представники : - позивача Кожушко Є.О. - відповідача Михайлюк А.З.

В червні 2014 року Державне підприємство "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного агентства резерву України, в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 11 263 грн. 55 коп. основного боргу, 1 430 грн. 47 коп. інфляційних втрат, 294 грн. 40 коп. 3 % річних та 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята і розглянута судом, а.с. 59).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 (суддя Ломака В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 (головуючий Самсін Р.І., судді: Гончаров С.А., Скрипка І.М.) у даній справі позов задоволено повністю. Судові рішення мотивовані доведеністю і обґрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, Державне агентство резерву України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Державне підприємство "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" не скористалось правом, наданим статтею 111-2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Розпорядженням секретаря судової палати від 23.02.2015 склад колегії суддів змінено та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Данилова М.В., Данилова Т.Б. для розгляду даної справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.10.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітетом), правонаступником якого згідно Указу Президента України № 1085/2010 від 09.12.2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (1085/2010) є Державне агентство резерву України (відповідач у справі) та Державним підприємством "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (зберігачем; позивачем у справі) укладений договір № 5/9 за предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача. За умовами цього договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми 1мр (а.с.14-15).

За умовами пунктів 3.1., 3.2. договору комітет зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими, регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки) на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.

Додатковою угодою № 5 до договору сторони погодили річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторису на 2013 рік в сумі 21 524, 24 грн. в тому числі ПДВ 3 587,37 грн. (п. 1 угоди). Пунктами 2, 3 цієї угоди передбачено, що оплата здійснюється на підставі актів виконаних робіт, при цьому, умови даної додаткової угоди застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання і діють з 01.01.2013 по 31.12.2013 (а.с.16).

Спір у справі виник через несплату відповідачем послуг за зберігання цінностей у першому та другому кварталі 2013 року.

Частиною першою статті 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною першою статті 946 цього ж кодексу плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Факт надання послуг у вказаному періоді, погодження розміру вартості зберігання як те і визначено умовами договору (пункти 4.1, 4.2 договору), підтверджується представленими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями актів виконання робіт по зберіганню матеріальних цінностей Мобілізаційного резерву по Державному підприємству "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" за 1 квартал 2013 року на суму наданих послуг по зберіганню 7 465, 13 грн. (а.с.17), та за 2 квартал 2013 року на суму наданих послуг по зберіганню 3 798, 42 грн. (а.с. 19).

Акти підписані представниками обох сторін і скріплені їх печатками. Доказів, які підтверджують неприйняття наданих послуг на умовах договору матеріали справи не містять.

Відповідачу були виставлені до оплати рахунки № 168 від 26.06.2013, № 223 від 21.08.2013.

Отримання відповідачем 03.07.2013 акту виконання робіт за 1 квартал 2013 року та рахунку на оплату № 168 від 26.06.2013 на суму 7 465,13 грн. підтверджено матеріалами справи, в т.ч. супровідним листом № 1728/4 від 27.06.2014 та повідомленням про вручення рекомендованого відправлення (а.с. 54-55); отримання 05.09.2013 акту виконання робіт за 2 квартал 2013 року та рахунку на оплату № 223 від 21.08.2013 на суму 3 798,42 грн. підтверджено супровідним листом № 2420/4 від 02.09.2014 та повідомленням про вручення рекомендованого відправлення (а.с. 56-57).

Зазначені обставини у встановленому законом порядку не спростовані. Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) передбачено можливість відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, витрат, пов'язаних з таким зберіганням (пункт 5 статті 11 Закону). Згідно з цією нормою та пунктом 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (532-2002-п) , таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою.

Виходячи із положень зазначених нормативно-правових актів, підставою виникнення обов'язку відповідача здійснити відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, є договір укладений з позивачем 09.10.2009 (ст. 626 ЦК України, пункт 7 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (532-2002-п) ), а зобов'язання провести оплату має виконуватись відповідно до погоджених таким договором умов та встановлених вимог чинного законодавства (ст. 526 ЦК України).

Первинні документи, складені сторонами при виконанні договору № 5/9 від 09.10.2009, а саме наявні в матеріалах справи акти виконання робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по Державному підприємству "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" за 1 квартал 2013 року та за 2 квартал 2013 року, визнані судами попередніх інстанцій належними доказами, які підтверджують обов'язок відповідача на підставі договору здійснити оплату послуг по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у відповідних періодах.

Оскільки умовами договору № 5/9 від 09.10.2009 не встановлено строку, в який має бути проведена оплата вартості зберігання матеріальних цінностей, судами попередніх інстанцій обґрунтовано застосовані у спірних відносинах положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України та при встановленні обставин звернення позивача з претензією № 2926/ю (отримана відповідачем 14.10.2013 відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення № 5403401090735), зроблено вірний висновок про настання строку оплати по загальній сумі заборгованості (11 263, 55 грн.) 21.10.2013.

Доказів оплати наданих послуг на умовах договору до матеріалів справи відповідач не надав.

З урахуванням наведених обставин, рішеннями судів попередніх інстанцій стягнуто з відповідача на користь позивача вказану суму основного боргу.

Що стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Підставою для задоволення позову в цій частині є висновки судів попередніх інстанцій про невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати наданих послуг та передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За перевіреним судами розрахунком позивача, у останнього виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 1 430, 47 грн. інфляційних втрат та 294, 40 грн. 3 % річних за період з 23.10.2013 по 05.09.2014.

Щодо посилання касатора у касаційній скарзі на неправомірність нарахування та стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, оскільки можливості нарахування цим сум не передбачено ні умовами договору зберігання, ні спеціальним законодавством. З цього приводу колегія зазначає наступне.

В пункті 15 своєї постанови № 11 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" (v0011600-12) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення Держрезерву України від виконання зобов'язань перед відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву, оскільки відповідно до приписів статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Така правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.2004.

Невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання у врегульованих Законом відносинах тягне за собою наслідки у вигляді застосування на загальних підставах заходів відповідальності, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України.

Встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг, суди попередніх інстанцій правомірно застосували до відповідача заходи відповідальності, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Колегія вважає зазначені висновки достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 у справі № 910/12952/14 залишити без змін.