Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І., суддів: Гончарука П.А., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Армапласт" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елкопласт-Укр" до третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю "Армапласт" Товариство з обмеженою відповідальністю "Денисофф Аутсорсинг Компані" про визнання договору недійсним

у квітні 2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Елкопласт-Укр" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армапласт" про визнання договору про відступлення права вимоги № 20/11 від 20.11.2013 року недійсним з підстав підписання його особою, яка не мала не те відповідних повноважень.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.07.2014 року позов задоволено. Договір № 20/01 від 20.11.2013 року про відступлення права вимоги визнано недійсним на підставі ст. ст. 203, 2015 ЦК України.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 року рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 27.01.2015 року порушено касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права і просить судові рішення скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього ж Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як встановлено судом першої інстанції та під час апеляційного перегляду справи, 20.11.2013 року ТОВ "Елкопласт-Укр" та ТОВ "Армапласт" уклали договір № 20/11 про відступлення права вимоги, за умовами якого позивач зобов`язався передати належне йому право вимоги за договорами купівлі-продажу транспортних засобів № 04/10 від 04.10.2013 року, № 08/10 від 08.10.2013 року, № 08/10/13 від 08.10.2013 року, № 09/10/13 від 09.10.2013 року, укладених між ТОВ "Елкопласт-Укр" та ТОВ "Денисофф Аусорсинг Компані", а відповідач прийняти право вимоги на загальну суму 726 057,17 грн. (п. 1.1. договору), сплативши зазначену суму позивачу у цій справі.

Проте, зі сторони ТОВ "Елкопласт-Укр" цей договір підписано особою, яка на той час не мала відповідних повноважень, оскільки за рішенням загальних зборів учасників товариства від 10.10.2013 року товариство підлягало ліквідації з призначенням ліквідатора, якому передано повноваження по управлінню товариством, а директор товариства підлягав усуненню від виконання своїх обов`язків на підставі ст. 98 ЦК України.

За приписами ст. 105 ЦК України з моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходить повноваження щодо управління справами юридичної особи і ця комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

За наявності таких обставин та даних про те, що орган державної реєстрації був письмово повідомлений про припинення юридичної особи господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд прийшли до правильного висновку про відсутність відповідних повноважень у особи, яка підписала договір № 20/11 від 20.11.2013 року від імені позивача у справі, обґрунтовано постановили про задоволення позову і підстав для скасування чи зміни судових рішень за мотивів, наведених у касаційній скарзі, судова колегія Вищого господарського суду України не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.09.2014 року - без змін.