Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. - головуючого, Волковицької Н.О., Сибіги О.М. перевіривши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Маффін-Дорр" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 у справі господарського суду Дніпропетровської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мантінга Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Маффін-Дорр" про стягнення 24 354, 90 грн. в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: не з'явились; від відповідача: не з'явились;

Рішенням від 28.08.2014 господарського суду Дніпропетровської області (суддя: Мельниченко І.Ф.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ТОВ "Маффін-Дорр" на користь ТОВ "Мантінга Україна" 22 043, 26 грн. основного боргу, 1 209,49 грн. пені, 1102,15 грн. штрафу, 1827 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою від 25.11.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (судді: Прокопенко А.Є. - головуючий, Дмитренко Г.К., Крутовських В.І.) рішення від 28.08.2014 господарського суду Дніпропетровської області частково скасовано. Позов задоволено частково. Стягнено з ТОВ "Маффін-Дорр" на користь ТОВ "Мантінга Україна" 22 043, 26 грн. основного боргу, 1 209,49 грн. пені, 1102,15 грн. штрафу, 2400,00 грн. витрат на послуги адвоката та 1827, 00 грн. судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором поставки товару. Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Щодо позовних вимог про відшкодування витрат на послуги адвоката, то апеляційний господарський суд обмежив їх на 50%, з огляду на критерії розумності, ціни позову, складності даної справи та співрозмірності понесених судових витрат.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Маффін-Дорр" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України; ст.ст. 33, 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує, що за вказаними накладними поставлений товар, який не пов'язаний з договором № 10/02-2014 від 10.02.2014, а відвантажувався у спрощеному порядку.

Відзив на касаційну скаргу позивач не надав.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 10.02.2014 ТОВ "Мантінга Україна" (постачальник) та ТОВ "Маффін-Дорр" (покупець) уклали договір поставки товарів № 10/02-2014, відповідно п.1.1 якого предметом договору є поставка заморожених хлібобулочних виробів та кондитерських напівфабрикатів в асортименті (надалі товар). Пунктом 7.1 строк дії договору встановлений до 31.12.2014.

За п.1.2. договору постачальник зобов'язується постачати товар покупцю для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати за нього на умовах договору.

Пунктом 3.1.2. договору сторони погодили, що кожна партія товару визначається окремим замовленням, наданим постачальнику в усній чи письмовій формі не менше ніж за 2 доби до бажаної дати поставки, та в якій зазначається: найменування товару, загальна кількість товару, місце та строки поставки.

Відповідно п.3.3 договору перехід права власності відбувається в момент поставки відповідної партії товару, про що засвідчує оформлена належним чином видаткова накладна.

Розділом 4 договору сторони передбачили, що вартість кожної партії товару, яка поставляється за договором, визначається у видатковій накладній. Ціна у видаткових накладних зазначається з урахуванням ПДВ.

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку протягом 14 календарних днів з дати поставки.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару на загальну суму 22 043,26 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0001182 від 18.02.2014 та № РН-0001861 від 17.03.2014, однак як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідачем борг не оплачений. Доказів повернення отриманого товару матеріали справи не містять.

Відповідно ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф). У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Господарські суди дійшли висновку, що посилання відповідача на те, що за оспорюваними накладними поставлений товар, не за договором № 10/02-2014 від 10.02.2014, а відвантажувався у спрощеному порядку при розгляді справи у господарських судах не знайшло підтвердження належними та допустимими доказами. Матеріали справи також не містять доказів укладення між сторонами іншого договору ніж договір № 10/02-2014 від 10.02.2014.

Пунктами 6.4 та 6.5 договору сторони передбачили, що за порушення виконання своїх зобов'язань щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, сторона несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та штрафні санкції у розмірі 5 відсотків від ціни поставленого чи замовленого товару.

Відповідно п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

За ч.1 ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного Кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, ч. 6 ст. 231 Господарського Кодексу України.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку, щодо стягнення боргу з відповідача в повному обсязі.

Відповідно ст.ст. 44 та 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду, щодо стягнення витрат за послуги адвоката в сумі 2400, 00 грн. враховуючи, що матеріали справи містять банківську виписку з рахунку адвоката з вказівкою призначення платежу та контрагента з посиланням на договір № 1-05 від 28.05.2014 про надання правової допомоги у господарських справах та акт здачі-приймання наданої правової допомоги, що є належними доказами.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 25.11.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду зі справи № 904/5123/14 залишити без змін.