Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                           Кривенка В.В.,

суддів:                               Гусака М.Б., Маринченка В.Л., 

                                      Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., 

                                      Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі – ДПІ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БлекОйл" (далі – ТОВ "БлекОйл") до ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

У березні 2005 року ТОВ "БлекОйл" звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 2 вересня 2004 року № 1150/23-2/32596562 та № 1148/23-2/32596562, від 20 грудня 2004 року № 1568/23-2/32596562. Заявою від 26 квітня 2005 року позивач збільшив позовні вимоги і просив визнати недійсними також податкові повідомлення-рішення від 2 березня 2005 року № 146/23-2/32596562 та № 147/23-2/32596562, а також рішення Державної податкової адміністрації України від 18 лютого 2005 року № 1439/6/25-1115.

Господарський суд м. Києва постановою від 18 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 6 березня 2007 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 грудня 2007 року ухвалені у справі судові рішення залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові.

На обґрунтування скарги зроблено посилання на порушення норм матеріального права, неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) та додано копію ухвали колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 4 вересня 2007 року у справі за аналогічним позовом, в якій по-іншому застосовано вказані норми права.

Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про обґрунтованість скарги.

Як установлено судами, підставою прийняття ДПІ оспорюваних рішень було те, що операції з придбання та подальшої реалізації нафтопродуктів були для позивача збитковими. Так, згідно з договорами купівлі-продажу, укладеними з Приватним підприємством "Квартсинтез" від 7 жовтня 2003 року та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігнет" від 29 січня 2004 року, ТОВ "БлекОйл" придбало у них нафтопродукти на суму 194 144 772 грн 85 коп., які в подальшому на підставі договорів купівлі-продажу з Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсон-Петроліум" від 7 жовтня 2003 року і з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дінат" від 17 лютого 2004 року реалізувало на суму 188 889 014 грн 45 коп. Усю вартість придбаного товару позивач відніс до валових витрат, з урахуванням яких сформував податковий кредит, а реалізувавши товар, відніс нараховану суму податку на додану вартість (далі – ПДВ) до податкових зобов’язань і заявив до відшкодування ПДВ. Позивач не заперечував реалізацію ним нафтопродуктів за цінами, нижчими за ціну їх придбання, пояснюючи свої дії необхідністю реалізації цих товарів у найкоротші строки у зв’язку з кредиторською заборгованістю.

Касаційний суд, залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення вимог позивача, погодився з їх висновком про те, що платник податку правомірно відніс до валових витрат всю вартість придбаних нафтопродуктів, з урахуванням якої сформував податковий кредит і заявив до відшкодування з державного бюджету ПДВ.

Правова позиція судів у цій справі не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на наведене нижче.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов’язаних з його недійсністю.

Задовольняючи позов, суди виходили лише з наявності у позивача податкових накладних продавців, що в даному випадку не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ.

У разі встановлення факту протиправних дій позивача невизнання судами в інших справах недійсними угод, укладених ним, не є перешкодою для відмови в позові про відшкодування з бюджету суми ПДВ.

Суди не встановили й не обґрунтували наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) продажу товару за ціною, значно нижчою за ціну придбання, та одержання внаслідок таких операцій збитків на суму понад 5 млн грн. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в такий спосіб, а також без здійснення реальної господарської діяльності не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення таких обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2), а обґрунтованим – рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні (частина 3).

За наведених обставин усі ухвалені у справі судові рішення не відповідають приписам зазначеної норми.

Таким чином, скарга ДПІ про перегляд за винятковими обставинами ухвалених у справі судових рішень підлягає частковому задоволенню, а зазначені рішення – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись статтями 241– 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs1474908) від 21 грудня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 6 березня 2007 року та постанову Господарського суду м. Києва від 18 жовтня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.