Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Остапенка М.І., судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивача Чеботорьова І.Г.; від відповідача Гуменюк Т.М.; Матвеєва В.П.; розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2014 року у справі № 910/12433/13 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення 47404430,21 грн

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (надалі - ПАТ "Київенерго", відповідач) і просило суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача заборгованість в сумі 47404430,21 грн, з яких: 42513476,23 грн основного боргу, 3873859,29 грн пені, 11841784,14 грн сума інфляційних нарахувань, 898676,85 грн 3% річних з простроченої суми.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 року № 14/2267/11.

Відповідач позов не визнав, зазначивши, що порушення строків оплати за поставлений позивачем природний газ відбулося не з вини ПАТ "Київенерго", оскільки розрахунки за природний газ на вироблення теплової енергії здійснюються за особливим алгоритмом розрахунків і регулюються державою, а заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу виникла у зв'язку з різницею у тарифах на теплову енергію, внаслідок невідповідності її фактичної вартості тарифам, що затверджені НКРЕ, і на відшкодування яких із державного бюджету не перераховувалися субвенції відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання ".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року у справі № 910/12433/13 (головуючий суддя: Ільєнок Т.В., судді: Верховець А.А., Корсакова Г.В.) позов задоволено частково; зменшено розмір стягуваної пені в сумі 18886,04 грн до 9443,02 грн; стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 9443,02 грн, 3% річних в сумі 4964,45 грн та інфляційні втрати в сумі 383,43 грн; припинено провадження у справі про стягнення 397973,87 грн основного боргу на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ), у зв'язку з погашенням основного боргу під час розгляду судової справи; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2014 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Сініциної Л.М., суддів: Гулової А.Г. та Маціщук А.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року у справі № 910/12433/13 залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору, порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови у стягненні пені у розмірі 3864416,27 грн, 3% річних на суму 893712,40 грн та інфляційних втрат у розмірі 118034,41 грн.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін.

Вищий господарський суд України, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (в частині відмови у стягненні пені у розмірі 3864416,27 грн, 3% річних на суму 893712,40 грн та інфляційних втрат у розмірі 118034,41 грн) фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити з таких підстав.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 30.09.2011 року позивач та відповідач уклали договір купівлі-продажу природного газу № 14/2267/11. За умовами цього договору позивач зобов'язався передати відповідачеві у власність визначені договором обсяги природного газу, а відповідач - прийняти та здійснити оплату природного газу в такому порядку: - шляхом 30% попередньої оплати вартості запланованих обсягів поставки природного газу за 5 банківських днів до початку здійснення поставки; - решта 70% вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа, наступного за місяцем поставки газу.

За актами приймання - передачі природного газу позивач передав відповідачеві за період з червня по грудень 2012 року природний газ на суму 102649376,13 грн. ПАТ "Київенерго" не розрахувалося за спожитий природний газ у строки, передбачені цим договором.

Суди з'ясували, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 року № 517 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" (517-2012-п) між сторонами у справі, Головним управлінням енергетики, енергоефективності та енергозбереження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та НАК "Нафтогаз України" було укладено договори № 304/517 від 30.11.2012 року; № 578/517з від 06.12.2012 року; № 4/517 від 27.06.2012 року; № 147/517 від 30.08.2012 року; № 295/517з від 30.11.2012 року про організацію взаєморозрахунків.

Відповідно до пункту 7 вказаних вище договорів про організацію взаєморозрахунків визначений такий порядок проведення взаєморозрахунків :

- за договором № 304/517з від 30.11.2012 року - ПАТ "Київенерго" перераховує на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти у сумі 52296297,72 грн, у тому числі податок на додану вартість 8716049,62 грн для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 30.09.2011 № 14/2267/11 за 2012 рік;

- за договором № 4/517 від 27.06.2012 року - ПАТ "Київенерго" перераховує на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти у сумі 82402168,66 грн, у тому числі податок на додану вартість 13733694,78 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 30.09.2011 № 14/2267/11 за 2011 рік;

- за договором № 147/517 від 30.08.2012 року - ПАТ "Київенерго" перераховує на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти у сумі 14374488,50 грн, у тому числі податок на додану вартість 2395748,08 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 30.09.2011 № 14/2267/11 за 2012 рік;

- за договором № 578/517з від 06.12.2012 року - ПАТ "Київенерго" перераховує на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти у сумі 27 247 056,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 4541176,00 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 30.09.2011 № 14/2267/11 за 2012 рік;

- за договором № 295/517з від 30.11.2012 року - ПАТ "Київенерго" перераховує на рахунок НАК "Нафтогаз України" кошти у сумі 28622873,36 грн, у тому числі податок на додану вартість 4770478,89 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором від 30.09.2011 № 14/2267/11 за 2012 рік.

Крім того, на виконання іншої постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 167 (167-2013-п) 08.02.2014 року сторони у справі, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаментом житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) уклали також договір № 1/30, за умовами якого дійшли згоди за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевому бюджету для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, погасити заборгованість відповідача за договором поставки купівлі-продажу природного газу № 14/2267/11 за спожитий природний газ у 2012 році у розмірі 42258959,84 грн.

Згідно з умов всіх договорів про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні не пізніше наступного дня після нарахування коштів на їх рахунок, а сторона остання - на сплату податкових зобов'язань перед бюджетом та на її поточний рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві "Ощадбанк", для подальшого спрямування цих коштів на проведення розрахунків із постачальником імпортованого природного газу.

Ухваливши рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних, що нараховані позивачем до настання строків розрахунку за поставлений газ, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, місцевий господарський суд, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності вини ПАТ "Київенерго". Суд дійшов висновку, що заборгованість за поставлений газ виникла внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії та послуг із централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, і первісне зобов'язання про оплату природного газу припинилося, оскільки після укладення договорів про організацію взаєморозрахунків відбулася новація у розумінні ст. 604 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Частина 2 ст. 604 ЦК України передбачає припинений зобов'язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Вищий господарський суд України вважає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 604 ЦК України, оскільки у відповідності до змісту цієї норми для новації характерним є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання, при цьому нове зобов'язання укладається між тими ж сторонами. Договори про організацію взаєморозрахунків таких ознак не містить.

Втім, вказана помилка не вплинула на вирішення спору по суті. Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів про відсутність підстав для застосування санкцій, передбачених підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки в розумінні ст. 610 ЦК України не має місце виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом договорів про організацію взаєморозрахунків (неналежне виконання). Уклавши договори про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу природного газу, а тому й для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків. В даному випадку суди встановили, що відповідач прострочив оплату спожитого природного газу в 2012 році за договором лише на суму 254516,39 грн. Всі інші розрахунки за поставлений природний газ у 2012 році відбулися у порядку та строки, передбачені договорами про організацію взаєморозрахунків.

Аналогічну правову позицію про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 договору поставки природного газу, та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, якщо сторони уклали договори про організацію взаєморозрахунків, яким фактично змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, викладено у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 року № 3-101гс14, від 09.09.2014 року № 3-102гс14, від 09.09.2014 року № 3-105гс14, від 16.09.2014 року № 3-111гс14, від 30.09.2014 року № 3-114гс14.

Що стосується обставин зменшення стягуваної судом пені, Вищий господарський суд України виходить з такого.

Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України (надалі - ГК України (436-15) ) у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. Аналогічне правило міститься й в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в пункті 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

У п. 3.17.4 своєї постанови від 26 грудня 2011 року N 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Вищий господарський суд України вважає, що ухвалюючи рішення про зменшення розміру неустойки, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши подані сторонами докази та врахувавши обставини щодо розміру простроченого зобов'язання, стану його виконання відповідачем на час розгляду справи, відсутності даних щодо заподіяння позивачу у зв'язку з цим збитків, співрозмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій і сумою прострочення, інтересів сторін у забезпеченні сталого функціонування паливно-енергетичного комплексу, обґрунтовано визнав даний випадок винятковим, правильно застосував до спірних правовідносин норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, зменшивши пеню до 9443,02 грн.

За вказаних обставин, Вищий господарський суд України вважає, що підстави для скасування чи зміни судових рішень, з наведених у касаційній скарзі мотивів, відсутні.

Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд касаційної скарги, у відповідності до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України " залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2014 року в частині відмови у стягненні пені у розмірі 3864416,27 грн, 3% річних на суму 893712,40 грн та інфляційних втрат у розмірі 118034,41 грн залишити без змін.