926/603/14 Про розірвання договору зберігання майна, повернення майна та стягнення штрафу - 28.10.2014 Прийняття

головуючого Овечкіна В.Е., судів за участю представників: Чернова Є.В., Цвігун В.Л., позивача - Перч В.М., відповідача-ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 у справі № 926/603/14 за позовом Чернівецької митниці Міндоходів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 про розірвання договору, повернення майна та стягнення штрафу

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 07.07.2014 (суддя Гурин М.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 (судді: Мирутенко О.Л., Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.), позов задоволено частково. Розірвано договір зберігання від 16.01.2014 № 50, зобов'язано ФОП ОСОБА_7 повернути Чернівецькій митниці Міндоходів майно, а саме: "м'ясо морожене куряче механічної обвалки (фарш). Тепловій, кулінарній обробці та консервуванню не піддавалося, харчові добавки - відсутні. Чиста вага - 21145 кг, 1680 поліблоків. Призначення - для виробничих потреб. Код УКТЗЕД 0207141000", а також стягнуто з ФОП ОСОБА_7 штраф у сумі 133000,8 грн. на рахунок Чернівецької митниці Міндоходів. В решті позову відмовлено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 550, 617, 948 ЦК України та ст.ст. 22, 43, 84 ГПК України. Зокрема, скаржник стверджує, що 11.02.2014 р. та 29.05.2014 р. ним був наданий доступ позивачу до переданого на зберігання майна та можливість його повернути, однак, представники митниці лише оглянули товар, умови його зберігання та відмовилися забрати майно, опломбувавши приміщення складу. Таким чином, на думку заявника, саме позивач ухиляється від виконання свого обов'язку прийняти майно, що перебуває у заявника на зберіганні. Разом з цим, відповідач зазначає, що обов'язковою умовою застосування до сторони штрафних санкцій, передбачених п.4.3 договору зберігання, є наявність в її діях вини, а оскільки неотримання майна викликане саме невиконанням позивачем своїх обов'язків, то до відповідача не можуть бути застосовані зазначені штрафні санкції. Крім того, заявник зазначає, що судами не було розглянуто та не надано належної правової оцінки одній із заявлених позовних вимог (про надання доступу до приміщення, в якому зберігається майно), від якої позивач не відмовлявся в порядку, передбаченому ст. 78 ГПК України.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що 23.10.2013 р. у відповідності до ст. 238 Митного кодексу України ФОП ОСОБА_5 було передано на зберігання Чернівецькій митниці Міндоходів по уніфікованій митній квитанції МД-1 серія КВ № 601534 ввезеного ним на митну територію товар, не оформлений у митному режимі: "м'ясо морожене куряче механічної обвалки (фарш) тепловій, кулінарній обробці та консервуванню не піддавався, що знаходиться на 21 палетті", у зв'язку з тим, що в нього відсутні кошти для сплати митних платежів.

Вказаний товар за своїми товарними характеристиками підлягає зберіганню при температурі -18 градусів по Цельсію. Одночасно ФОП ОСОБА_5 було запропоновано приміщення, яке відповідає вимогам зберігання даного виду товару (холодильна камера) по АДРЕСА_1 м.Чернівці, яке раніше було складом тимчасового зберігання закритого типу та власник складу ФОП ОСОБА_7 може прийняти даний товар на відповідальне зберігання, що підтверджується заявою від 17.10.2013.

23.10.2013 р. між Чернівецькою митницею Міндоходів та ФОП ОСОБА_7 був укладений договір зберігання № 310.

Пунктом 1.1. договору зберігання від 23.10.2012 встановлено, що митниця передає, а підприємство приймає на зберігання з 23.10.2013 р. до моменту звернення митниці включно та зобов'язується повернути митниці у схоронності майно, передане на зберігання згідно акту приймання-передачі майна.

23.10.2013 р. позивачем було передано майно ФОП ОСОБА_7 на зберігання.

У зв'язку з закінченням бюджетного року та необхідністю в продовженні зберігання майна, митниця як бюджетна організація 16.01.2014 р. уклала з ФОП ОСОБА_7 договір зберігання № 50 у новому бюджетному 2014 році для подальшого виконання в частині оплати договірних зобов'язань. При цьому, майно митниці за першим договором не поверталося, а продовжувалося перебувати на зберіганні відповідно до договору зберігання від 16.01.2014 № 50.

Пунктом 1.1 договору зберігання від 16.01.2014 № 50 визначено, що митниця передає підприємству, а підприємство приймає на зберігання з 01.01.2014 р. до моменту звернення митниці включно та зобов'язується повернути митниці у схоронності майно, передане на зберігання згідно акту приймання-передачі майна.

28.01.2014 р. Чернівецька митниця Міндоходів звернулася до власника товару ФОП ОСОБА_5 з листом, яким повідомила останнього про те, що 90-дений термін перебування його товару на складі митниці закінчився і що йому необхідно повідомити митницю про намір стосовно отримання товару.

З цією метою на виконання п.2.1.7. договору зберігання від 16.01.2014 № 50 позивач звернувся до відповідача з листом від 18.02.2014 № 24-70-05-16/01/1414 факсимільним та електронним зв'язком, з вимогою про надання доступу до приміщення для передачі у реалізацію швидкопсувного майна. Доказами отримання даного листа відповідачем є підтвердження факту отримання листа представниками відповідача в ході розгляду справи, а також електронне повідомлення митниці про отримання листа від 20.02.2014.

Однак, в порушення п.п.2.1.7,2.1.8 договору зберігання від 16.01.2014 № 50 відповідач та його представники відмовились виконати умови договору в частині повернення переданого на зберігання майна, яке знаходиться на зберіганні, про що свідчить акт від 21.02.2014.

20.02.2014 р. листом № 24-70-03-02/01/1481 та 08.04.2014 р. листом № 24-70-05-01/15/2819 митниця повторно вимагала надати доступ до приміщення для передачі у реалізацію майна.

Однак, відповідач знову порушив взяті на себе договірні зобов'язання, а саме не надав доступу до приміщення та не повернув майно, тим самим порушивши п.п.2.1.7,2.1.8 договору зберігання від 16.01.2014 № 50. У зв'язку з цим, Чернівецька митниця Міндоходів звернулася до суду з позовом до ФОП ОСОБА_7 про розірвання договору зберігання, повернення майна та сплату штрафу.

Оскільки договір зберігання від 23.10.2013 № 310 припинив свою дію у зв'язку з переходом всіх прав і обов'язків по його виконанню у договір зберігання від 16.01.2014 № 50, суди дійшли висновку, що предмет спору в частині розірвання договору зберігання від 23.10.2013 № 310 у даній справі відсутній.

За таких обставин, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога позивача в частині розірвання договору зберігання від 23.10.2013 № 310 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

З огляду на установлений судами факт направлення такої вимоги, а саме про надання доступу до приміщення для передачі у реалізацію швидкопсувного майна у відповідності до п.п.2.1.7.,2.1.8 договору зберігання від 16.01.2014 № 50, і факт неповернення позивачу спірного майна, апеляційний суд визнав правомірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_7 повернути майно Чернівецькій митниці Міндоходів, а саме: "м'ясо морожене куряче механічної обвалки (фарш). Тепловій, кулінарній обробці та консервуванню не піддавалося, харчові добавки - відсутні. Чиста вага - 21145 кг, 1680 поліблоків. Призначення - для виробничих потреб. Код УКТЗЕД 0207141000".

Виходячи зі змісту норм ст.ст. 651, 652 ЦК України суд апеляційної інстанцій також погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено факт істотного порушення відповідачем умов договору зберігання від 16.01.2014 № 50, що призвело до непридатності переданого на зберігання майна для його подальшої реалізації, а тому позовні вимоги в частині розірвання договору зберігання від 16.01.2014 № 50 підлягають задоволенню.

Крім того, зважаючи на те, що п.4.3 договору зберігання від 16.01.2014 № 50 встановлено, що за невиконання умов договору, які не пов'язані з грошовими розрахунками, винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі 120% вартості майна, зданого на зберігання, та виходячи зі змісту норм ст.ст. 216, 217 ГК України, апеляційний суд визнав правомірним висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 133000,8 грн.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з імперативними приписами п.4 ч.1 ст. 84 ГПК України резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відмова від позову можлива повністю або частково. Відмова від позову повністю має місце, коли заявлено одну вимогу, або, якщо заявлено кілька вимог, позивач відмовився від усіх вимог. Відмова від позову частково можлива у випадку, коли заявлено кілька вимог, і позивач відмовився не від усіх заявлених вимог. Якщо позивач відмовився від позову, провадження у справі припиняється повністю або в частині вимог, щодо яких заявлено про відмову. Після цього позивач не вправі знову заявляти вимогу, від якої він відмовився.

Згідно з ч.1 ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Як вбачається з описової частини рішення суду першої інстанції, у позовній заяві було об'єднано кілька позовних вимог, зокрема, було заявлено позовну вимогу про зобов'язання ФОП ОСОБА_7 надати доступ працівникам митниці до приміщення, де зберігалося спірне майно.

Натомість, з матеріалів справи не вбачається та судами не встановлено подання позивачем заяви про відмову від позовної вимоги про надання доступу до приміщення, в якому зберігається майно, а наявна заява від 06.06.2014 про уточнення позовних вимог не містить жодних вказівок щодо відмови від зазначеної позовної вимоги.

В порушення вимог ст. 84 ГПК України мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не містить висновку ані про задоволення, ані про відмову в задоволенні вимоги позивача про допуск його працівників до приміщення. Більше того, зі змісту рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що судами взагалі не було розглянуто зазначену позовну вимогу, яка є тісно пов'язаною з вимогами про розірвання договору зберігання від 16.01.2014 № 50 та зобов'язання відповідача повернути митниці майно, яке знаходилося на зберіганні.

Водночас, результат розгляду позовної вимоги про допуск працівників митниці до приміщення може вплинути на результат розгляду інших позовних вимог у справі, оскільки в обґрунтування підстав розірвання договору зберігання від 16.01.2014 № 50 суди послалися на істотне порушення відповідачем умов цього договору, яке (порушення) полягало у невиконанні вимоги митниці про надання доступу до приміщення для передачі у реалізацію швидкопсувного майна.

Апеляційний суд на вказані істотні процесуальні порушення помилково уваги не звернув.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних з порушенням вимог ст. 84 ГПК України (постанова ВСУ від 17.06.2003 у справі № 2/297).

Таким чином, колегія погоджується з твердженнями скаржника про те, що в порушення вимог ст. 43 ГПК України висновок судів про часткове задоволення позову ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин справи. Відтак, судові рішення у справі не можуть вважатися законними й обґрунтованими і підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, в обґрунтування підстав для задоволення позову в частині вимог про розірвання договору зберігання від 16.01.2014 № 50, повернення майна Чернівецькій митниці Міндоходів та стягнення 133000,8 грн. штрафу суди послалися на порушення відповідачем п.2.1.8 договору зберігання від 16.01.2014 № 50, а саме невиконання останнім свого обов'язку щодо повернення поклажодавцю майна, переданого на зберігання ФОП ОСОБА_7

Відповідно до ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Згідно з ч.4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Однак, судами залишено поза увагою та не відхилено належним чином доводи відповідача про те, що 11.02.2014 р. та 29.05.2014 р. ним надавався доступ позивачу до переданого на зберігання майна та можливість його повернути, проте, представники митниці лише оглянули товар, умови його зберігання та відмовилися забрати майно, опломбувавши приміщення складу.

Касаційна інстанція вважає, що в порушення вимог ст.ст. 43, 101, 105 ГПК України судами не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи актам розпломбування складського приміщення від 11.02.2014 та від 29.05.2014, які складені за участю працівників митниці та підписані ними.

Відтак, судами попередніх інстанцій достеменно не з'ясовано, чи виконувався належним чином поклажодавцем свій обов'язок забрати майно від зберігача, та чи наявні підстави для застосування до спірних правовідносин норм ч.4 ст. 612, ч.ч.1,2 ст. 613 ЦК України.

Адже, зазначені вище докази не виключають помилковість висновків судів попередніх інстанцій про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором зберігання, що, в свою чергу, може бути підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення 133000,8 грн. штрафу.

За таких обставин, колегія визнає передчасним висновок судів про доведеність неправомірної бездіяльності відповідача щодо виконання покладених на нього обов'язків.

Крім того, колегія звертає увагу суду на те, що стягнувши нарахований позивачем штраф у сумі 133000,8 грн., що становить 120% вартості майна, зданого на зберігання, господарські суди не врахували положень ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість, а також не взяли до уваги приписи ч.3 ст. 551 ЦК України та п.3 ст. 83 ГПК України, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, без належної уваги та оцінки з боку суду залишилися такі обставини, як оплата чи неоплата позивачем вартості послуг за договором зберігання, ступінь виконання зобов'язання боржником, розмір стягуваного штрафу у порівнянні з розміром можливих збитків кредитора, а відтак, співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій і наслідків порушення зобов'язання. Проте, належне з'ясування та оцінка судом цих та інших обставин, які мають істотне значення, є необхідними для правильного вирішення вказаного спору в частині стягнення штрафу.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення неустойки (постанова ВСУ від 21.11.2006 у справі № 47/628-05).

Як роз'яснено у п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо доведеності чи недоведеності належними доказами факту надання відповідачем доступу працівникам митниці до приміщення, обставин виконання позивачем обов'язку забрати майно від зберігача тощо, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст. 111-7 ГПК України) та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані істотні порушення норм процесуального права (ст.ст. 22, 43, 84, 101, 105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія з урахуванням вимог п.3 ст. 111-9 ГПК України вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.