908/754/14 Про стягнення заборгованості за договором поставки інструментів, матеріалів інструментального призначення та обладнання - 27.10.2014 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТАС ГРУП" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" про стягнення 178701,05 грн. заборгованості за договором поставки № І 001136 від 19.03.2012 р., 3065,26 грн. інфляційних, 12145,88 грн. 3% річних, 1351,31 грн. пені (з урахуванням уточнення).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.04.2014 р. (суддя Топчій О.А.), яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р. (колегія суддів у складі: Шевкової Т.А., Бойченка К.І., Стойка О.В.), позов задоволено.

Не погодившись в вказаними судовими рішеннями, ПАТ "Запоріжтрансформатор" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, заявило вимоги про зміну рішення суду першої інстанції шляхом відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 3% річних у сумі 12145,88 грн.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 19.03.2012 р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № І 001136, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу інструмент, матеріали інструментального призначення та обладнання в кількості, сортам, групам, видам, маркам і т.д. у відповідності до специфікацій, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Відповідно до розділу 3 договору строк поставки товару зазначається у відповідній специфікації, а прийом товару за кількістю та якістю відбувається за транспортними та супроводжувальними документами наданими постачальником.

У п. 5.4 договору сторони домовились, що покупець сплачує 50% вартості товару - авансовий платіж; 50% вартості товару (остаточний розрахунок) протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару (дата поставки товару визначається на момент підписання видаткової накладної уповноваженими представниками сторін), якщо інше не передбачено в специфікаціях.

На виконання умов договору та узгоджених сторонами специфікацій позивач поставив відповідачу інструмент, матеріали інструментального призначення та обладнання на загальну суму 1371685,98 грн. Товар відповідачем прийнято без зауважень щодо кількості та якості.

У зв'язку з частковим невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення 178701,05 грн. заборгованості за договором поставки № І 001136 від 19.03.2012 р., 3065,26 грн. інфляційних, 12145,88 грн. 3% річних, 1351,31 грн. пені.

Встановивши факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 178701,05 грн., суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позовні вимоги щодо її стягнення, керуючись положеннями ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 526, 530, 629 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.п. 6.3.1, .6.3.1.2 договору за прострочення виконання грошового зобов'язання винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1 відсоток від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення; пеня за порушення грошового зобов'язання обмежується розміром та порядком, передбаченим законодавством.

З огляду на викладені умови договору та положення ст. 232 ГК України, ст.ст. 549, 610, 611 ЦК України суди також визнали обґрунтованою позовну вимогу про стягнення пені в сумі 1351,31 грн., нарахованої на суму товару, отриманого за видатковою накладною № РН0000595, доказів проведення авансового платежу за який надано не було.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій визнали доведеними вимоги позивача щодо стягнення 3065,26 грн. інфляційних втрат та 12145,88 грн. 3% річних, зважаючи на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пп. 6.1.1 договору сторони також зазначили, що за прострочення виконання грошового зобов'язання винна сторона зобов'язана сплатити інший стороні проценти в розмірі 3% річних від неоплаченої суми.

Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач заперечує висновки судів попередніх інстанцій лише в частині стягнення 12145,88грн. 3% річних, посилаючись на пп. 6.1.2 договору згідно з яким проценти за прострочення грошового зобов'язання за договором не нараховуються у випадку прострочення оплати авансового платежу. Відповідач доводить, що неврахування вказаної умови договору призвело до необґрунтованого збільшення суми даного виду відповідальності.

За доводами касатора, за частину товарів ним не було здійснено ані авансових платежів, ані остаточного розрахунку; але ці суми входять до складу основного боргу за договором, за несплату якого нараховано 3% річних. Тобто, на його думку, 3% річних помилково нараховані на суми авансових платежів. Більш того, касатор вважає, що для оплати першої частини (авансового платежу) за товар строку не встановлено, тому він мав визначатись згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Однак вказані доводи касатора засновані на невірному розумінні поняття попередньої оплати (авансу), якою відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем. Оскільки спір між сторонами виник щодо оплати товару, вже отриманого покупцем, згідно з наведеною нормою сума відповідної заборгованості, на яку нараховано 3% річних, не є сумою попередньої оплати (авансу). А відтак за прострочення цього зобов'язання щодо остаточного розрахунку за товар протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару (п. 5.4 договору) судами правильно застосовано до відповідача відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України.

Отже, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскарженій постанові, касаційна інстанція не вбачає підстав для її скасування та задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р. у справі № 908/754/14 Господарського суду Запорізької області - без змін.