Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого судді Овечкіна В.Е., суддів Чернова Є.В., Цвігун В.Л., розглянув касаційну скаргу Приватного підприємства "Гіппократ" на постанову від 18.08.2014 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі № 914/965/14 господарського суду Львівської області за позовом Приватного підприємства "Гіппократ" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гетьман"; 2. Приватного торгівельно-посередницького малого підприємства фірми "Едельвейс" про визнання договору № 24.09.2013-г від 24.09.2013 року відступлення права вимоги недійсним за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача 1: Кулібаба Н.О., дов. від 01.09.2014 № 270;

відповідача 2: не з'явився;

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.05.2014 (суддя І. Козак), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 (судді Г. Якімець, С. Бойко, Л. Данко) в задоволенні позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 24.09.2013-г від 24.09.2013 відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, приватне підприємство "Гіппократ" - позивач у справі, звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати та рішення господарського суду Львівської області від 28.05.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2014. Скаржник вважає, що судами порушено ст.ст. 512, 514, 1077, 1078, 1079 ЦК України. Висновок апеляційного суду щодо того, що спірний договір не є договором факторингу не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив ТОВ "Гетьман", в якому відповідач 1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рушення без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

01.01.2012 року між приватним торговельно-посередницьким малим підприємством фірмою "Едельвейс" (в тексті договору - продавець) та приватним підприємством фірмою "Гіппократ" (в тексті договору - покупець) укладено договір поставки № Б10063, відповідно до умов якого, продавець зобов'язався продати, а покупець прийняти та оплатити замовлені товари. Пунктом 1.2 Договору поставки встановлено, що асортимент товару, одиниці виміру, кількість та ціна вказуються у супровідних документах (накладних) на кожну партію товару окремо. Згідно пункту 1.3 Договору поставки умови та терміни поставок узгоджуються сторонами.

Відповідно до пункту 3.2 Договору поставки право власності на поставлений товар та всі ризики щодо нього переходять до покупця після отримання товару.

Оплата за товар здійснюється шляхом перерахування коштів покупцем на поточний рахунок продавця згідно накладних (п.3.4 Договору поставки).

Повна оплата проводиться покупцем не пізніше терміну, вказаного в супровідних документах (накладних) на кожну партію товару окремо (п.3.5 Договору поставки).

Днем здійснення оплати вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок або в касу продавця (п.3.6 Договору поставки).

Пунктом 6.1 наведеного Договору передбачено, що останній діє з моменту його підписання до 31 грудня 2016 року.

На виконання умов укладеного між позивачем та відповідачем-2 Договору поставки, Приватне торговельно-посередницьке мале підприємство фірма "Едельвейс" поставило товари, а Приватне підприємство фірма "Гіппократ" частково оплатило їх.

Згідно Актів звіряння розрахунків від 19.07.2013 року та від 31.07.2013 року в позивача перед відповідачем-2 існувала заборгованість з оплати, поставлених за договором поставки № Б10063 від 01.01.2012 року, товарів в розмірі 1450000 грн. Наведені акти містять підписи повноважних представників та відтиски печаток сторін Договору поставки (арк. арк. справи 47, 49).

24.09.2013 року між Приватним торговельно-посередницьким малим підприємством фірмою "Едельвейс" (в тексті договору - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Гетьман" (в тексті договору - новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 24.09.2013-Г, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору і стає кредитором за договором № Б10063 від 01.01.2012 року, який укладено між первісним кредитором та Приватним підприємством фірма "Гіппократ".

Згідно п.2 наведеного Договору, новий кредитор набуває право вимагати від боржника сплати заборгованості за договором поставки № Б10063 від 01.01.2012 року в сумі 1450000 грн., що підтверджується Актом звіряння розрахунків від 19 липня 2013 року. Відповідно до ст. 514 ЦК України сторони погодили, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора за договором поставки.

Крім цього, згідно п.3 наведеного Договору, у зв'язку із відступленням права вимоги за Договором поставки, новий кредитор сплачує первісному кредитору ціну відступлення за цим договором, яка складає 1450000 грн. Сторони домовились, що ціна відступлення сплачується новим кредитором, шляхом перерахування коштів на рахунок первісного кредитора протягом трьох робочих днів з дня підписання цього договору.

Відповідно до п.13 наведеного Договору, останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Згідно вимоги-претензії за вих.№ 190 від 03.10.2013 року ТзОВ фірма "Гетьман" повідомило ПП фірму "Гіппократ" про перехід права вимоги за договором поставки № Б10063 від 01.01.2012 року та вимагало погашення заборгованості за вказаним договором протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання претензії (арк. справи 23-24).

Приватне підприємство фірма "Гіппократ" звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 24.09.2013-Г від 24.09.2013 року, оскільки, на його думку, вказаний Договір суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, порушує публічний порядок, а також, укладений під впливом обману з боку відповідача-2.

Позивач, як на підставу своїх вимог, посилається на укладення сторонами оспорюваного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Також, як на підставу своїх вимог, позивач вказує на відсутність у відповідача-2 необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення оспорюваного договору, оскільки, вважає, що останній за своєю правовою природою є договором факторингу, а передбачене договором - фінансовою послугою.

Водночас, судами встановлено, що пунктом 10 договору відступлення права вимоги № 24.09.2013-Г від 24.09.2013 року передбачено, що останній не є договором факторингу та не регулюється положеннями статей 1077- 1086 ЦК України та ст.4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Крім цього, в пункті 11 наведеного Договору зазначено, що новий кредитор свідчить про те, що він не займається наданням фінансових послуг та те, що протягом календарного року ним не надавались будь які фінансові послуги.

Крім того, як на підставу визнання недійсним наведеного вище Договору, позивач посилається на укладення останнього під впливом обману з боку відповідача-2 (щодо поставки товару позивачу за договором поставки).

Водночас, позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факту отримання товару за договором поставки, а також факту введення представником Приватного торговельно-посередницького малого підприємства фірми "Едельвейс" представника Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман" в оману щодо кількісної і якісної характеристики товару чи грошової вимоги, яка випливає з договору поставки № Б10063 від 01.01.2012 року під час укладення договору відступлення права вимоги № 24.09.2013-Г від 24.09.2013 року.

Судами також зауважено що твердження скаржника щодо сплати відповідачем-1 ціни договору відступлення права вимоги № 24.09.2013-Г від 24.09.2013 року до його укладення, а саме 25.03.2013 року не беруться судом до уваги, оскільки, спростовуються матеріалами справи, а саме: належним чином завіреною копією Банківської виписки Львівської філії ПАТ "Банк "Київська Русь" з рахунку ТОВ фірма "Гетьман" № 2600205660001 за 25.09.2013 року.

За встановлених обставин, враховуючи недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності хоча б однієї з підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 24.09.2013-Г від 24.09.2013 року, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.

Переглядаючи оскаржувані судові акти у касаційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передачі ним своїх прав іншій особі за правочином.

Відповідно до норм цивільного законодавства відступлення права вимоги передбачає перехід права вимоги, що забезпечують виконання зобов'язання. Тобто, уступати можна право, що ґрунтується на цивільно-правовому матеріальному зобов'язанні.

Судами встановлено, що ПП "Гіппократ" не виконало своїх зобов'язань перед ПТП МП "Едельвейс" щодо оплати товару, поставленого за договором № Б10063 від 01.01.2012. У ПТП МП "Едельвейс" виникло право вимагати від ПП "Гіппократ" повного виконання зобов'язання.

За таких обставин, ПТП МП "Едельвейс" правомірно відступило своє право вимоги.

Як вже було зазначено, позивач вважає, що спірний договір № 24.09.2013-Г від 24.09.2013 не відповідає вимогам ч.ч.1,2 ст. 203 ЦК України. На його думку, зміст правочину суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та укладений за відсутності у відповідача-2 необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладення оспорюваного договору.

Між тим, судами встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності хоча б однієї з підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 24.09.2013-Г від 24.09.2013 року. У касаційній скарзі ПП "Гіппократ" не згодне з висновками судів попередніх інстанцій та просить суд надати іншу правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, що виходить за межі компетенції Вищого господарського суду в силу вимог ст. 111-7 ГПК України, якою встановлено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про те, що спірний договір є договором факторингу.

Так, поняття договору факторингу визначено у частині першій статті 1077 ЦК України, відповідно до якої за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Слід зазначити, що визначення місця договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, що опосередковують передачу права вимоги, має суттєве значення, оскільки, поміж іншого, таке розмежування визначає необхідність дотримання спеціальних вимог щодо особи, яка виступає фактором. За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Судами встановлено, що ТОВ "Гетьман" сплатило ПТП МП "Едельвейс" суму, що відповідає сумі боргу ПП "Гіппократ" перед ПТП МП "Едельвейс". Тобто фактично ТОВ "Гетьман" не фінансувало, а лише погасило борги позивача перед ПТП МП "Едельвейс", натомість отримавши право регресу до боржника. Дані правовідносини не підпадають під визначення факторингу.

Тому оскаржуваний договір не є договором факторингу, а є договором уступки права вимоги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що до встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права і підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні. Доводи скаржника про порушення судами ст.ст. 512, 514, 1077, 1078, 1079 ЦК України не знайшли свого підтвердження, відтак, колегією суддів до уваги не приймаються.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу приватного підприємства "Гіппократ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 28.05.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2014 у справі № 914/965/14- без змін.