926/690/13 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 13.10.2014 Прийняття

головуючого судді Євсікова О.О. суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Гуцул А.Д. дов. від 11.08.2014 р. № 10\00-151 від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" на рішення господарського суду Чернівецької області від 22.05.2014 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2014р.у справі № 926/690/13 господарського суду Чернівецької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родничок" про стягнення 16 933 578,21 грн.

Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" звернулось до господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родничок" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 0005/08/25-KLI від 10.06.2008р. в сумі 16 933 578,21 грн.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 22.05.2014р. у справі № 926/690/13 (суддя Гурин М.О.), позов ПАТ "Банк Форум" задоволено, стягнуто з ТОВ "Родничок" на користь ПАТ "Банк Форум" заборгованість за кредитним договором № 0005/08/25-KLI від 10.06.2008 р. в сумі 16 933 578,21 грн. Також суд І інстанції частково задовольнив заяву відповідача, відстрочивши виконання рішення на п'ять місяців.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2014р. у справі № 926/690/13 (головуючий суддя Скрипчук О.С., судді Дубник О.П., Зварич О.В.), рішення господарського суду залишено без змін, достягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в доход державного бюджету 609 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статті 231 Господарського кодексу України, статей 11, 204, 509, 525, 526, 548, 612, 626, 638 Цивільного кодексу України, з огляду на встановлення обставин невиконання з боку відповідача зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо наявності підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення згідно вимог статті 121 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги фінансовий стан боржника - ТОВ "Родничок" та недопущення погіршення економічної ситуації підприємства.

Не погодившись з рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду Чернівецької області від 22.05.2014 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 р. скасувати в частині надання відстрочки виконання рішення на п'ять місяців з дня набрання ним законної сили.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема приписів статей 83, 121 Господарського процесуального кодексу України, наголошує на відсутності підстав для відстрочення виконання рішення у зв'язку з не доведенням заявником обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. Наголошує на тому, що судами не враховано майнові інтереси позивача, які можуть бути порушені внаслідок надання судом відстрочки виконання рішення суду, зокрема щодо неможливості повернення вкладів клієнтам банку. Крім того скаржник, з огляду на вимоги статей 37, 38, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", п. 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", вважає неправомірним стягнення з позивача судового збору за подання апеляційної скарги.

Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника відповідача на лікуванні. Згадане клопотання відхилене колегією суддів як необґрунтоване.

Розглянувши касаційну скаргу, заславши доводи заявника касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 10.08.2008 року між акціонерним комерційним банком "Форум" та ТзОВ "Родничок" (позичальник) було укладено кредитний договір. Згідно умов якого банк зобов'язався надати позивальникові кредитні кошти у форм кредитної лінії для поновлення обігових коштів з максимальним лімітом заборгованості в сумі 2 000 000 доларів США. За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 13,5% процентів річних.

Забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, згідно п.2.1. кредитного договору, є іпотека комплексу виробничих приміщень з добудовою та заставою товарів в обороті. Пунктом 2.3. і 2.4. кредитного договору передбачено, що позичальник здійснює повернення кредитних коштів та сплачує проценти за користування кредитом в доларах США.

До кредитного договору сторони вносили ряд змін, які викладені у додатковому договорі № 6 від 06.10.2010 р.

На виконання умов кредитного договору банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 1996000 доларів США, що підтверджується копіями меморіальних валютних ордерів від 12.06.2008 р. № 125976, від 13.06.2008 р. № 127388, від 17.06.2008 р. № 128105.

Згідно пункту 5.2. кредитного договору сторони домовились, що невиконання або неналежне виконання позичальником зобов'язань по поверненню суми кредиту, сплаті процентів та інших зобов'язань, передбачених пунктом 3.3. кредитного договору є умовами, при настанні яких припиняється кредитування Банком позичальника, а позичальник здійснює повернення отриманих кредитних коштів Банку, сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами. Для цього Банк надає під розписку або надсилає рекомендованим листом позичальнику письмову вимогу про повернення позичальником кредитних коштів, сплату ним процентів за користування кредитними коштами з можливим нарахуванням штрафних санкцій та пені. У випадку непогашення зазначеної у вимозі суми, Банк по закінченню 15-ти денного строку з дати надіслання такої вимоги, звертає стягнення на заставлене майно у розмірі наданих кредитних коштів, заборгованості по сплаті процентів, неустойки, збитків та інших витрат Банку, у порядку, визначеному кредитним договором, договором застави та чинним законодавством України.

08.06.2013 р. на адресу відповідача банком надіслано вимогу про усунення порушення за вих. № 3117/3.1.3 від 06.06.2013 р. в 30 денний термін, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак відповідач, у встановлений 30 денний строк, кредитні кошти та проценти не повернув.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторони в пункті 4.1. кредитного договору встановили, що за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 (нуль цілих два десятих) процентів, що обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлений судами попередніх інстанцій факт порушення відповідачем грошового зобов'язання за кредитним договором від 10.06.2008 р. № 0005/08/25-КLI, судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком судів про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача: прострочену заборгованість по поверненню кредитних коштів - 7 390 779,31 грн.; поточну заборгованість по поверненню кредитних коштів - 6 949 649,32 грн.; прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 1 916 349,74 грн.; поточну заборгованість за нарахованими процентами - 163 441,60 грн.; суму пені за простроченим кредитом та процентами - 513 358,24 грн.

Як вбачається матеріали справи, 22.05.2014 р. відповідачем подано до суду клопотання б/н від 22.05.2014 р. в якому просив відстрочити виконання рішення у даній справі строком на 12 місяців з дня набрання законної сили.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Про відстрочку виконання рішення, ухвали, постанови виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

У відповідності до пункту 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, відстрочка виконання судового рішення може бути встановлена судом лише за умов наявності виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Здійснюючи відстрочку виконання рішення господарського суду Чернівецької області від 22.05.2014 р. у даній справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що обставинами, які унеможливлюють виконання цього рішення, є важке фінансове становище боржника, відсутність коштів на банківських рахунках боржника, достатніх для виконання рішення, та наявна загроза його банкрутства. Також судами було взято до уваги, що зупинення підприємницької діяльності відповідача призведе до невиконання його зобов'язання як забудовника перед інвесторами - фізичними особами.

При цьому судами були встановлені ті обставини, що відповідач не ухиляється від виконання грошового зобов'язання, а стягнення суми боргу в повному обсязі забезпечено предметом іпотеки загальною вартістю 29186821,20 грн.

За приписами частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції та зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, судова колегія вважає обґрунтованим та законним висновок судів стосовно наявності підстав для відстрочки виконання рішення господарського суду Чернівецької області від 22.05.2014р. у даній справі.

У свою чергу доводи, викладені заявником у касаційній скарзі щодо не врахування його майнових інтересів, фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

Стосовно посилань заявника касаційної скарги на неправомірність стягнення апеляційним господарським судом в доход державного бюджету 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, слід зауважити наступне.

Згідно з ч. 22 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Відповідно до ч. 5 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа фонду має право заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.

Згідно ч. 6 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

Зважаючи на те, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором є пов'язаною із здійсненням тимчасової адміністрації, а саме: проведення заходів щодо стягнення заборгованості позичальників та інших боржників банку, апеляційна інстанція помилково донарахувала 609 грн. судового збору за подання апеляційної скарги уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Форум", і відповідно постанова Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2014р. в цій частині підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" задовольнити частково.

Пункт 2 постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 р., яким достягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в доход державного бюджету 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги скасувати.