914/764/14 Про виключення учасника зі складу товариства - 08.10.2014 Прийняття

головуючого Іванової Л.Б. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 у справі № 914/764/14 Господарського суду Львівської області за позовом ОСОБА_4 до 1. ОСОБА_5; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуш-транс" про виключення учасника зі складу товариства за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача-1: ОСОБА_6, дов. від 04.06.2014;

відповідача-2: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.05.2014 у справі № 914/764/14 (суддя Щигельська О.І.) позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Скрипчук О.С., судді - Дубник О.П., Матущак О.І.) рішення Господарського суду Львівської області від 07.05.2014 у справі № 914/764/14 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення апеляційного господарського суду залишити без змін.

Від позивача та відповідача - 2 на адресу суду 08.10.2014 надійшли клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання 08.10.2014, однак зазначені клопотання не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

До того ж п. 4 резолютивної частини ухвали Вищого господарського суду України від 10.09.2014 у справі № 914/764/14 доведено до відома сторін, що нез'явлення їх повноважних представників у судове засідання касаційної інстанції не тягне перенесення справи на інші строки, не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача-2 не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що ТОВ "Калуш-транс" створене на підставі рішення загальних зборів учасників товариства від 07.05.2008 та від 12.05.2008 у відповідності з домовленістю учасників шляхом об'єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Державну реєстрацію товариства проведено 15.05.2008.

Згідно п. 1.3, п. 5.2 Статуту ТОВ "Калуш-транс" учасниками товариства є фізичні особи - громадяни України ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з частками учасників у статутному фонді по 50%, а саме: 9250,00 грн.

Розділом 6 Статуту товариства визначено, що учасники мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку визначеному цим Статутом, за винятком випадків, передбачених законодавством України, а також зобов'язані дотримуватись Статуту товариства і виконувати рішення Зборів учасників та інших органів управління товариства; виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі й пов'язані із майновою участю, а також вносити вклади у розмірі, порядку та засобами, передбаченими цим Статутом; всесторонньо сприяти товариству в його діяльності.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 був належним чином повідомлений про час і місце проведення позачергових загальних зборів товариства (повідомлення від 11.07.2013, 12.08.2013, 13.09.2013, 05.12.2013, 09.01.2014, 11.02.2014, 02.04.2014), але участі в них не взяв, чим унеможливив проведення зборів та діяльність вищого органу товариства.

Звертаючись до суду з даним позовом, як вірно визначив суд першої інстанції, позивач зазначає, що ОСОБА_5 участі в управлінні товариством, починаючи з серпня 2013 року не приймає, не прибуває на збори учасників, що в свою чергу, зважаючи на кількісне співвідношення голосів, позбавляє ТОВ "Калуш-транс" можливості провести збори учасників та розглянути питання, вирішення яких необхідне для його ефективного функціонування. Вважаючи, що така бездіяльність одного з учасників товариства негативно впливає на його діяльність в цілому, ОСОБА_4 просить суд прийняти рішення про виключення ОСОБА_5 зі складу учасників ТОВ "Калуш-транс" з виплатою йому вартості частини майна товариства пропорційної його частці в статутному капіталі товариства після затвердження звіту за 2014 рік та внесення відповідних змін до установчих документів.

Приймаючи рішення у справі про задоволення позову, місцевий господарський суд, керуючись положеннями ст. 64 Закону України "Про господарські товариства" зазначив про обґрунтованість позову, оскільки бездіяльність ОСОБА_5, як учасника товариства, який володіє 50% голосів, що виявляється в нез'явленні на збори учасників, по які належним чином повідомлений, негативно впливає на здійснення товариством господарської діяльності.

Скасовуючи рішення та приймаючи нове про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, зважаючи на норми ст.ст. 52, 58, 59, 64 Закону України "Про господарські товариства", ст.ст. 12, 16, 89, 97, 100, 116, 145 ЦК України, ст. 88 ГК України, дійшов висновку, що виключення учасника зі складу товариства є виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства, а не суду.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про господарські товариства", господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Згідно зі ст. 89 ГК України, управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Статтею 97 ЦК України встановлено, що органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 3 ст. 100 ЦК України передбачено, що учасник товариства у випадках, встановлених установчими документами або законом, може бути виключений з товариства.

Відповідно до ст. 64 Закону України "Про господарські товариства", учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) участі у голосування не бере.

Виключення учасника товариства - є формою відповідальності його перед товариством за невиконання обов'язків, передбачених установчими документами або законом.

На відміну від виходу з товариства, виключення має примусовий характер і не залежить від бажання учасника. Воно можливе лише за наявності підстав, визначених законом та установчими документами.

Частиною 1 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства", норми якої кореспондуються зі ст. 145 ЦК України визначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена ст. 59 Закону України "Про господарські товариства", та в ст. 145 ЦК України, згідно яких до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить виключення учасника з товариства.

Отже, нормами діючого законодавства у сфері діяльності господарських товариств, встановлено, що виключення учасника з товариства з обмеженою відповідальністю належить до компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Про виключення з товариства з обмеженою відповідальністю будь-кого з його учасників має бути прийнято відповідне рішення на загальних зборах учасників товариства в порядку, передбаченому вказаним Законом.

Частиною 4 п. 29 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.08 №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" (v0013700-08) , господарським судам роз'яснено, що виключення учасника з ТОВ відповідно до статті 59 Закону "Про господарські товариства" належить до компетенції зборів ТОВ, а не суду.

У рекомендаціях Вищого господарського суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" (v5_14600-07) , зокрема у ч. 2 п. 3.10, вказано, що у вирішенні спорів, пов'язаних з виключенням таких учасників з відповідних товариств, господарським судам слід враховувати, що прийняття рішення про виключення учасника з господарського товариства законом віднесено до компетенції учасників цих товариств, а не господарського суду. Суд лише перевіряє обґрунтованість та законність прийняття рішення про виключення учасника у разі подання останнім позову про визнання такого рішення недійсним.

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду щодо відмови в позові, оскільки виключення учасника з товариства судом є втручанням в господарську діяльність товариства, а тому суд не має права переймати на себе функції органів управління товариством.

Що стосується доводів суду першої інстанції стосовно окремої думки судді Конституційного суду України Лилак Д.Д. у справі за конституційним зверненням ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів" щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України "Про господарські товариства" підтверджено можливість розгляду судом позовів про виключення учасника зі складу ТОВ, колегія суддів зазначає, що у відповідності до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , господарським судам надано роз'яснення, що в мотивувальній частині рішення суд може зазначити про урахування ним рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Конституції (254к/96-ВР) та законів України, які підлягають застосуванню в даній справі, а також рішення про відповідність Основному Закону України нормативно-правових актів, зазначених у пункті 1 частини першої статті 150 Конституції України, якими сторони обґрунтовують свої вимоги або заперечення. Проте, окрема думка судді не породжує юридичних наслідків, а тому не може застосовуватись у мотивувальній частині рішення суду в якості підтвердження доводів сторін та не може вважатись джерелом права.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

При цьому, суд правильно звернув увагу, що наявні докази, надані учасниками процесу та зібрані під час розгляду справи по суті спору, підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених апеляційним господарським судом обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони, фактично, стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.