Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В., суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А 2215 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014у справі № 910/8392/13 господарського суду міста Києва за позовом Заступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: 1.Міністерства оборони України, 2. Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, 3. Військової частини А 2215 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." про визнання недійсним пункту додаткової угоди

у судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Яговдік С.М. (прокурор відділу ГПУ);

від Міністерства оборони України: Сапсієнко І.О. (дов. № 220/273/д від 20.03.2014), Рибалка Л.М. (дов. № 220/572/д від 13.08.2014);

від Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України: Сажієнко І.О. (дов. № 303/25-779 від 27.02.2014);

від Військової частини А 2215: не з'явилися;

від відповідача: Твердохліб І.Ю. (дов. № 586 від 23.09.2014), Дроботенко Ю.О. (дов. № 26 від 14.01.2014);

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2013 у справі № 910/8392/13 (суддя Літвінова М.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 (судді: Кропивна Л.В., Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.), в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Військова частина А 2215 просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2013 у справі № 910/8392/13 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 у справі № 910/8392/13 і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 3 ст. 1, ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; п.п. 4, 5 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 за N 778 (778-2000-п) ; ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки (на думку скаржника) на час підписання додаткової угоди № 6 строк дії основного договору оренди № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003 не скінчився, тому правових підстав для встановлення нового терміну оренди майна не було; крім того, в порушення вимог Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду продовження договору було здійснено без відповідного дозволу Міністерства оборони України або уповноваженого ним органу на передачу військового майна в оренду та без проведення конкурсу.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати від 06.10.2014 № 03-05/1968 у зв'язку з виходом з відпустки судді Бакуліної С.В. для розгляду касаційної скарги у справі № 910/8392/13 господарського суду міста Києва сформовано колегію суддів у складі: головуючого - судді Грейц К.В., суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.09.2014 розгляд касаційної скарги Військової частини А-2215 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 у справі 910/8392/13 відкладено на 07.10.2014 об 11 год. 00 хв.

Представник Військової частини А 2215 не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників прокуратури, позивачів та відповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

26.05.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." (орендар) та Військовою частиною А2215 (орендодавець) був укладений договір оренди № 52-с/2003/ГоловКЕУ нерухомого військового майна, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове оплатне користування нерухоме військове майно - склад паливно-мастильних матеріалів, який складається з 3 шт. резервуарів по 1350 куб.м, будівлі № 54, 23, б/н площею 449 кв.м, розміщене за адресою: Київська область, м.Бориспіль, Соцмістечко (військове містечко № 1), що знаходиться на балансі військової частини А2215, вартість якого зазначена згідно з актом оцінки і становить станом на квітень 2003 року за експертною оцінкою 98 848,00 грн.

Пунктом 2.1 даного договору передбачено, що орендар вступає у строкове оплатне користування майном одразу після підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Згідно з п. 10.1 договору він діє з 28 травня 2003 строком на 5 років.

Відповідно до п. 10.3 договору оренди зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін; зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Пунктом 10.6 даного договору сторони обумовили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

16.04.2003 відповідно до акта прийому-передачі нежитлових приміщень в оренду позивач-3 передав, а відповідач прийняв зазначене в договорі майно.

У додатковій угоді № 1 від 12.06.2003 до договору оренди № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003 сторони дійшли згоди викласти п. 10.1 договору оренди у наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з 01.07.2003 і діє протягом 5 років - до 01.07.2008".

Господарськими судами також встановлено, що 20.05.2009 між Військовою частиною А-2215 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." (орендар) укладено додаткову угоду № 6 до договору оренди № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003, відповідно до п. 5 якої у зв'язку з відсутністю заяв жодної із сторін про припинення або зміну договору оренди № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003, у відповідності до його п. 10.6 сторони вважають договір продовженим на той самий строк та на тих самих умовах; орендодавець на момент підписання цієї угоди підтверджує належне виконання орендарем своїх зобов'язань за договором та відсутність претензій до орендаря.

Вважаючи, що під-час укладення додаткової угоди від 20.05.2009 за № 6 до договору оренди № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003 було порушено вимоги чинного законодавства у зв'язку з неотриманням дозволу Міністерства оборони України або уповноваженого ним органу на повторну передачу в оренду майна та непроведенням конкурсу, Заступник Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, Військової частини А2215 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А." про визнання недійсним п. 5 додаткової угоди від 20.05.2009 № 6 до договору оренди № 52-с/2003/ГоловКЕУ, укладеної між військовою частиною А-2215 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А.".

Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що фіксування в п. 5 додаткової угоди № 6 від 20.05.2009 факту продовження договірних відносин на той же строк і на тих же умовах, що визначені в договорі оренди від 26.05.2003, не суперечить загальним засадам та змісту цивільного законодавства; до того ж, факт продовження договору оренди до 01.07.2013 було встановлено в постанові Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 у справі № 5011-38/10913-2012 (в якій брали участь ті самі сторони).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарських судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову законними і обґрунтованими з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є визнання недійним п. 5 додаткової угоди № 6 від 20.05.2009 до договору оренди нерухомого майна № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що згідно з додатковою угодою № 1 від 12.06.2003 до договору оренди від 26.05.2003 договір набрав чинності з 01.07.2003 і діяв протягом 5 років - до 01.07.2008.

Як свідчать матеріали справи, умовами п. 10.6 договору оренди № 52-с/2003/ГоловКЕУ від 26.05.2003 передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Господарськими судами також встановлено, що в постанові Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 у справі № 5011-38/10913-2012 (в якій брали участь ті самі сторони) встановлено факти, які відповідно до ст. 35 ГПК України є преюдиціальними, зокрема, факт продовження договору оренди від 26.05.2003 відповідно до п. 10.6 договору на той самий термін та строк його дії до 01.07.2013.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес. При цьому, порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Однак, прокурор не зазначив і не довів, яким чином п. 5 додаткової угоди № 6 від 20.05.2009 на момент звернення до суду порушує права і охоронювані законом інтереси позивачів (і які саме), з огляду на те, що у додаткові угоді № 6 сторони лише зафіксували факт продовження дії договору оренди від 26.05.2003 в порядку, передбаченому п. 10.6 договору (згідно з яким за відсутності заяв жодної із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення строку його дії договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, тобто до 01.07.2013).

Таким чином, враховуючи, що факт продовження терміну дії договору оренди від 26.05.2003 з 01.07.2008 до 01.07.2013 вже було встановлено у постанові Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 у справі № 5011-38/10913-2012 (в якій брали участь ті самі сторони), прокурор не довів яким чином фіксація в п. 5 додаткової угоди № 6 від 20.05.2009 факту продовження дії вищевказаного договору оренди на той же термін порушує права і охоронювані законом інтереси позивачів.

Крім того, слід зазначити, що обраний прокурором спосіб захисту прав позивачів не є ефективним засобом захисту, оскільки задоволення вказаного позову не призведе до поновлення прав позивачів, які він вважає порушеними.

З огляду на викладене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 у справі № 910/8392/13 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Військової частини А 2215 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 у справі № 910/8392/13 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 у справі № 910/8392/13 - без змін.