Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" на рішення та на постанову Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 у справі № 910/16247/13 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення 53133,10 грн. за участю представників сторін:

позивача: Галков І.О., дов. від 10.01.2014; Пінчук-Ніколайчук Ю.В., дов. від 02.12.2013;

відповідача: Полєжаєва К.О., дов. від 25.04.2013;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 30.09.2014 № 02-05/440 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/16247/13, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 01.10.2014, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Іванова Л.Б., судді - Гольцова Л.А., Козир Т.П.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16247/13 (суддя Цюкало Ю.В.) позовні вимоги задоволено та відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16247/13 на 2 роки до 10.02.2016.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Авдеєв П.В., Скрипка І.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16247/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині надання відстрочки виконання рішення суду та відмовити відповідачу в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16247/13.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 15.05.2007 між позивачем (Лізингодавець) та відповідачем (Лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу № 834/05/2007, за умовами якого Лізингодавець зобов'язався придбати у свою власність техніку і передати її без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти її на умовах договору.

Вартість предмета лізингу складає суму, еквівалентну 81691,00 умовних одиниць, в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 13615,17 у.о., представлених у гривнях України (п. 2.3 договір).

Пунктом 6.1 договору сторони домовились про те, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та що дорівнює одному долару США за курсом відповідно до п.6.1.1 договору.

Лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в розмірі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків Лізингодавця, а також незалежно від фактичного використання предмета Лізингу, в тому числі в період технічного обслуговування ремонту, втрати предмета лізингу, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору (п. 6.8 договору).

30.07.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду № 834/05/2007/R до договору, якою внесені зміни до Графіку внесення платежів.

Судами встановлено, що позивачем виконані умови договору та передано відповідачу телескопический погрузчик 541-70 в кількості одна одиниця на загальну суму 564659,39 грн. (в тому числі ПДВ).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, як зазначили господарські суди, вважає, що у відповідача наявна заборгованість в сумі 52311,84 грн., а також нарахована неустойка в сумі 677,42 грн. та 3% річних в сумі 143,84 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) , Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) дійшов висновку про обґрунтованість позову та доведеність його матеріалами справи.

При цьому, під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач звернувся з клопотанням про відстрочку виконання рішення суду на 2 роки.

Задовольняючи заяву відповідача про відстрочку виконання рішення суду, місцевий господарський суд виходив з поданої відповідачем консолідованої фінансової звітності за 2012 рік, яка відображає наявність значних боргів відповідача, врахував, що в умовах економічної кризи прибутки відповідача від основного виду діяльності, яким є будівництво житла та іншої нерухомості, зменшилися, що не дає фінансової можливості відповідачу проводити розрахунки, а стягнення значних коштів з відповідача ускладнить і так вкрай тяжкий фінансовий стан підприємства.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення заяви відповідача і відстрочив виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16247/13 на 2 роки до 10.02.2016.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу у повному обсязі згідно із положеннями ст.ст. 99, 101 ГПК України, погодився із вказаним висновком суду першої інстанції та, залишаючи без змін рішення суду про відстрочення виконання рішення, виходив з того, що відсутність відстрочки виконання рішення по справі може призвести до банкрутства відповідача, який за наявності тяжкого фінансового стану здійснює погашення заборгованості, та визнав зазначені обставини достатніми для надання відповідачу обмеженої відстрочки виконання рішення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо задоволення клопотання відповідача та відстрочення рішення суду у даній справі на 2 роки помилковими з огляду на наступне.

За змістом ст. 121 ГПК України, підставою для відстрочки можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК України, цією нормою процесуального права не вимагається і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку чи розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши докази та надавши оцінку наведеним заявником обставинам, установили, що виконання судового рішення відповідачем ускладнювалось фінансовою неспроможністю останнього, викликану незадовільним саном його здоров'я.

Положеннями ст.ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Зазначені докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

З огляду на те, що нормами чинного ГПК України (1798-12) не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість чи ускладнення виконання рішення, тому суд оцінює докази, які підтверджують такі обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, в обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду відповідач посилається на тяжкий фінансово-економічний стан, відсутність фінансової можливості вчасно проводити розрахунки з контрагентами, здійснення ним регулярних обов'язкових платежів, наявність значної заборгованості за кредитами та зобов'язань перед іншими суб'єктами господарської діяльності.

На підтвердження наведених обставин, відповідачем надано копію консолідованої фінансової звітності, складену незалежними аудиторами, та довідку щодо фінансових зобов'язань на 2014 рік, на підставі яких судами попередніх інстанцій було визначено фінансовий стан відповідача.

Колегія суддів вважає, що обставини, якими відповідач мотивує подану заяву, безпідставно прийняті судами попередніх інстанцій в обґрунтування надання відстрочки, оскільки зазначені обставини не є виключними та не свідчать про неможливість чи ускладнення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у даній справі. Крім цього, наявність вищенаведених обставин не підтверджена відповідачем належними доказами.

Так, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.ст. 32, 34, 43 ГПК України, прийняв як належний доказ подану відповідачем консолідовану фінансову звітність, не врахувавши при цьому, що ця звітність стосується діяльності Компанії TMM Real Estate Development plc, а не безпосередньо відповідача - Фірми Т.М.М. - Товариства з обмеженою відповідальністю, та не взяв до уваги, що зазначена консолідована фінансова звітності не підтверджує фінансовий стан відповідача.

Викладене свідчить про те, що суди попередніх інстанцій надали невірну юридичну оцінку обставинам, покладеним в обґрунтування заяви відповідача про відстрочку виконання рішення, та дійшли помилкового висновку про надання відповідачу відстрочки виконання рішення на 2 роки.

Враховуючи відсутність підстав, з якими норми статті 121 ГПК України пов'язують можливість відстрочки виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що заява відповідача про надання відстрочки виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16247/13 задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у даній справі в частині відстрочки виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16247/13 на 2 роки до 10.02.2016, підлягають скасуванню з огляду на невірне застосування судами норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 у справі № 910/16247/13 скасувати в частині відстрочки виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16247/13 на 2 роки до 10.02.2016 та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні заяви Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі № 910/16247/13 на 2 роки відмовити.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 у справі № 910/16247/13 залишити без змін.