5005/3266/2011(9/178-10) Про стягнення заборгованості за скид понаднормативних забруднень - 01.10.2014 Прийняття

Міське комунальне виробниче підприємство "Дніпроводоканал" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" 599 073,35 грн., у т.ч. 559 941,37 грн. заборгованості за скид понаднормативних забруднень, 30 796,78 грн. збитків від інфляції, 8 335,20 грн. процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за умовами договору № 0001 від 19.05.2003 р. щодо скидання стічних вод, якісні показники яких не повинні перевищувати допустимих величин показників (ДВП) забруднення, встановлених Правилами приймання виробничих стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19 лютого 2002 р. N 37 (z0402-02) (т.1 а.с.2-5).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 598 654,03 грн., у т.ч. 559 941,37 грн. заборгованості за скид понаднормативних забруднень, 30 796,78 грн. збитків від інфляції, 7 915,88 грн. процентів річних (т.1 а.с.107-108).

Відповідач у справі - ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що:

- Правила приймання виробничих стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19 лютого 2002 р. N 37 (z0402-02) до правовідносин сторін не застосовуються, оскільки угодою про зміну договору № 0001 від 19.05.2003 р. передбачено, що сторони керуються Правилами приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств у систему каналізації м. Дніпропетровська, затвердженими рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 17.07.2003 р. № 1939;

- в порушення п. 7.12. вказаних Правил, позивач не направив відповідачу в місячний термін лист-повідомлення про виявлене перевищення допустимих концентрацій забруднень;

- лабораторією відповідача проведені вимірювання показників складу та властивостей проб води, результати яких зафіксовані у протоколі від 08.10.2009 р. Дані показники повністю відповідають вимогам допустимих концентрацій забруднень у виробничих стічних водах;

- рахунку про сплату суми заборгованості відповідач не отримував, а отже, був позбавлений можливості його оскаржити;

- відповідачем заявлено про застосування позовної давності; (т.1 а.с.38-40, 92-93).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2010 р. у задоволенні позову відмовлено повністю (т.1 а.с.112-114).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в порушення вимог п. 5.1. договору № 0001 від 19.05.2003 р. не надано відповідачу рахунку на оплату заборгованості за скид понаднормативних забруднень, а отже строк оплати вказаної заборгованості не настав.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2010 р. залишено без змін (т.2 а.с.147-149).

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що висновок суду першої інстанції про те, що не настав строк оплати заборгованості за скид понаднормативних забруднень, є помилковим, оскільки п. 5.1. договору регулює виключно порядок оплати заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що лабораторією відповідача проведені вимірювання показників складу та властивостей проб води, результати яких зафіксовані у протоколі від 08.10.2009 р. Дані показники повністю відповідають вимогам допустимих концентрацій забруднень у виробничих стічних водах. Вимірювання проводились у відповідності до п. 7.6. Правил та на підставі діючих методик.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2014 р. прийняті у справі судові акти скасовані, а справу направлено до суду першої інстанції для нового розгляду (т.3 а.с.42-47).

Під час нового розгляду справи судом змінено найменування відповідача на Публічне акціонерне товариство "ЄВРАЗ-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського".

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2014 р. позов задоволено повністю (т.3 а.с.179-182).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за умовами договору № 0001 від 19.05.2003 р. щодо скидання стічних вод, якісні показники яких не повинні перевищувати допустимих величин показників (ДВП) забруднення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2014 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2014 р. змінено в частині задоволення вимог про стягнення 30 796,78 грн. збитків від інфляції, 8 335,20 грн. процентів річних. В задоволенні зазначених вимог відмовлено; в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (т.3 а.с.234-238).

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зобов'язання з відшкодування збитків не є грошовим у розумінні ст. 625 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у задоволенні заявленого позову відмовити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (т.4 а.с.28-35).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами обох інстанції, 19.05.2003 р. між Державним комунальним виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства м. Дніпропетровська, правонаступником якого є позивач та ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" укладено договір № 0001, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання приймати стічні води, а відповідач - оплачувати відповідні послуги.

19.05.2003 р. сторонами був підписаний додаток № 3 до договору про допустимі концентрації забруднень у виробничих стічних водах перед скидом в міську каналізацію з переліком речовин та їх граничних показників.

Відповідно до пп.5 п."а" ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 17.07.2003 р. № 1939, на виконання пп.1.5, 1.6 Правил прийняття стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 р. № 37 (z0402-02) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 р. за № 403/6691 (z0403-02) ), п.2.3 Інструкції про встановлення та стягнення плати та скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002р. №37 (z0402-02) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції 26.04.2002 р. за N 402/6690 (z0402-02) ), затверджено Правила приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств у систему каналізації м. Дніпропетровська.

Зважаючи на наведене рішення, сторонами було підписано додаткову угоду до договору № 0001 від 19.05.2003 р., згідно якої, зокрема, враховані умови нових Правил приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств в систему каналізації м.Дніпропетровська (п.1, 1.1 додаткової угоди) та змінений додаток № 3 з переліком нових допустимих концентрацій забруднень в виробничих водах (п.1.2 додаткової угоди).

Відповідно до п. 6.5 договору скидання відповідачем стоків з перевищенням гранично допустимих концентрацій оплачується за підвищеним тарифом за весь об'єм стічних вод, що було скинуто підприємством впродовж місяця, коли було зафіксовано порушення.

08.10.2009 р. представниками позивача здійснено відбір проб стічних вод, про що складено акт, аналіз яких виявив перевищення ДВП забруднення.

Зазначений акт складено за участю представника відповідача та підписано сторонами. При цьому, будь-яких зауважень з боку представника відповідача зазначений акт від 08.10.2009 р. не містить.

На підставі лабораторних вимірювань позивачем було здійснено і оформлено 08.10.2009 р. розрахунки плати за скид стічних вод з понаднормовим забрудненням та відповідачу 10.11.2009 р. надісланий лист-претензія № 11536/12-07, в якому позивач повідомив відповідача про те, що йому буде нарахована додаткова плата за скид понаднормових забруднень в розмірі 559 941,37 грн., запропоновано вирішити питання по усуненню порушення Правил приймання. Зазначений лист позивача від 10.11.2009 р. було отримано відповідачем, що встановлено судами.

09.02.2010 р. листом № 626 відповідач відповів на претензію та зазначив, що підприємством відповідача були проведені паралельні проби, які не виявили перевищень показників забруднень; крім цього, відповідач зазначив, що лист-претензію було надіслано з пропуском встановленого терміну, що є порушенням п.7.12 Правил, а факт паралельного відбору проб відповідачем зафіксовано протоколом від 08.10.2009 р.

25.05.2010 р. на адресу відповідача позивач направив претензію з вимогою оплатити 559 941,37 грн. плати за скид стічних вод з понаднормовим забрудненням. Докази направлення містяться в матеріалах справи.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості з оплати послуг з приймання стічних вод, яка розрахована за підвищеним тарифом, у зв'язку з виявленням факту скидання відповідачем стічних вод з перевищенням ДВП забруднення у жовтні 2009 р.

Заявлені вимоги правомірно визнані обгрунтованими судами попередніх інстанцій.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ (в редакції Закону України від 16.10.2012 р. № 5456-VІ (5456-17) , що діяла на час прийняття оскаржуваного судового рішення) державній охороні та регулюванню використання підлягають на території України, зокрема, земля, надра, вода та інше.

Згідно ст. 15 цього Закону місцеві ради в межах своєї компетенції, зокрема, забезпечують реалізацію екологічної політики України, здійснюють контроль за дотриманням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а також здійснюють інші повноваження відповідно до цього закону та інших законів України.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 17.07.2003 р. № 1939, на виконання пп.1.5, 1.6 Правил прийняття стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 р. № 37 (z0402-02) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 р. за № 403/6691 (z0403-02) ), п.2.3 Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 р. № 37 (z0402-02) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції 26.04.2002 р. за N 402/6690 (z0402-02) ), затверджено Правила приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств у систему каналізації м. Дніпропетровська.

Зазначеними Правилами встановлені ДВП забруднюючих речовин в стічних водах, що приймаються від абонентів. При цьому, контроль за виконанням підприємствами місцевих Правил приймання і вимог договору, в силу п.2.2. Правил, покладено на позивача.

Відповідно до п.п.7.4, 7.5, 7.8 Правил позивач також здійснює контроль за витратою та якістю стічних вод, що скидають підприємства. З метою контролю якості стічних вод підприємств позивач здійснює відбір разових проб. Виявлені в цих пробах перевищення допустимих концентрацій забруднюючих речовин у стічних водах є підставою для нарахування плати за скид понаднормативних забруднень. Відбір контрольних проб стічних вод підприємств виконується уповноваженими представниками позивача, що фіксується у спеціальному акті, який підписують як представники позивача, так і представник підприємства - абонента.

За змістом п.п.7.10, 7.11 Правил, при перевищенні рівня вмісту забруднюючих речовин підприємства повинні сплачувати водоканалу додаткову плату за скид, які нараховуються за нормативом плати та розраховуються згідно з вищевказаною Інструкцією про встановлення та стягнення плати за скид стічних вод, затвердженою наказом Держбуду України 19.02.2002 р. № 37 (z0402-02) .

Пунктом 7.6 цих Правил регламентовано, що для визначення вмісту забруднень у стічних водах використовуються як дані лабораторії водоканалу, так і результати вибіркового контролю, виконаного лабораторіями місцевих органів Держсанепіднагляду, охорони навколишнього природного середовища або іншими лабораторіями, акредитованими у даній галузі акредитації. Тобто, фактично цей пункт Правил надає право здійснити незалежні дослідження забруднень.

Таким чином, враховуючи зазначені приписи Закону та вищевказаних нормативних актів, обов`язкових для сторін, правильним є висновок судів про те, що ні Законом, ні договором, укладеним між сторонами, ні вищевказаними Правилами не передбачена можливість використання паралельних досліджень саме лабораторії відповідача. При цьому, докази того, що за зверненням відповідача такі дослідження робили інші незалежні або не підпорядковані відповідачеві лабораторії відсутні (лабораторії Держсанепіднагляду, охорони навколишнього природного середовища тощо).

Також, правомірно не прийняті до уваги доводи відповідача щодо відбору разових проб позивачем, оскільки вибіркові проби можуть також здійснюватись лише у відповідності до п.7.6 Правил лабораторіями вищевказаних органів, які є незалежними та не підпорядкованими відповідачу.

Доводи відповідача щодо порушення порядку відбору проб 08.10.2009 р. також правильно не прийняті до уваги з аналогічних підстав.

При цьому, зразки було відібрано 08.10.2009 р. і складено розрахунки вже 08.10.2009 р., тобто в один день, що виключає можливість пошкодження та погіршення якості відібраних зразків і взагалі необхідність їх зберігання протягом певного періоду.

Враховуючи наведене та зважаючи на п. 6.5. договору, вимога позивача про стягнення плати за скид абонентом стоків з перевищенням гранично допустимих концентрацій є обгрунтованою та правомірно задоволена судами попередніх інстанцій.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що плата за скид абонентом стоків з перевищенням гранично допустимих концентрацій є збитками в розумінні ст. 225 ГК України.

Між тим, в силу ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції не відповідає положенням ст. 225 ГК України.

Таким чином, заявлена до стягнення сума не є збитками, а є заборгованістю з оплати послуг з приймання стічних вод, яка розрахована за підвищеним тарифом, у зв'язку з виявленням факту скидання відповідачем стічних вод з перевищенням ДВП забруднення, як правильно зазначено судом першої інстанції.

Враховуючи наведене, необгрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування передбаченої ст. 625 ЦК України відповідальності.

Так, в силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судом першої інстанції факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, ним зроблено правильний висновок щодо задоволення вимог про стягнення процентів річних та збитків від інфляції у заявленому розмірі.

З огляду на наведене, касаційна інстанція вважає, що суд апеляційної інстанції помилково скасував в частині рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2014 р. підлягає скасуванню в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо задоволення позову про стягнення процентів річних та збитків від інфляції, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2014 р. в цій частині - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЄВРАЗ-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.06.2014 р. у справі № 5005/3266/2011 (9/178-10) господарського суду Дніпропетровської області в частині скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2014 р. щодо задоволення позову про стягнення процентів річних в розмірі 7 915,88 грн. та збитків від інфляції в розмірі 30 796,78 грн. скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2014 р. в цій частині.