Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: Кота О.В., Барицької Т.Л., Кочерової Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" на рішення та постанову господарського суду міста Києва від 21.03.2013 Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 у справі № 5011-31/17917-2012 за позовом до про Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільний" Товариства з обмеженою відповідальністю "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" визнання недійсним договору за участю представників сторін: позивача: відповідача: не з'явилися Баланчука А.В.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2013 (суддя: Жагорнікова Т.О.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 (судді: Сулім В.В., Тищенко А.І., Тарасенко К.В.), позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільний" (надалі - ТОВ "Вільний") до Товариства з обмеженою відповідальністю "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" (надалі - ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна") задоволено повністю: визнано недійсним укладений між сторонами договір №від 10.06.2008 з моменту його укладення.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, у грудні 2013 року ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, просило прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Скаржник посилався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 92, 207, 216, 236, 241, 627 Цивільного кодексу України, статей 33, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України

Постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2014 оскаржувані судові рішення залишені без змін.

Постановою Верховного Суду України від 19.08.2014 частково задоволено заяву ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна", скасовано постанову Вищого господарського суду України від 17.02.2014 з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.09.2014 касаційну скаргу ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" прийнято до провадження з призначенням до розгляду.

24.09.2014 до Вищого господарського суду України від ТОВ "Вільний" надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи.

Враховуючи, що ухвалою Вищого господарського суду України від 10.09.2014 явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, особливості розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачені статтями 111-7, 111-8 ГПК України, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання і вважає за можливе розглянути касаційну скаргу відповідно до статті 111-5 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 111-28 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 111-7 ГПК України перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Перевірка здійснюється на підставі фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Отже, суд касаційної інстанції, виходячи із встановлених господарськими судами обставин справи, а також прийнятого Верховним Судом України рішення, зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.06.2008 між ТОВ "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" (лізингодавець) в особі директора Стеця Ореста, який діяв на підставі Статуту, та ТОВ "Вільний" (лізингоодержувач) в особі генерального директора ОСОБА_6, який діяв на підставі Статуту, укладений договір №, згідно з пунктом 1.1 якого лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачу у володіння та користування на певний строк майно, спеціально придбане ним у визначеного лізингоодержувачем постачальника відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а лізингоодержувач - прийняти цей предмет лізингу, користуватись ним за цільовим призначенням, сплачувати лізингодавецю плату та в кінці строку дії договору придбати предмет лізингу собі у власність за ціною, визначеною в цьому договорі.

За цим договором предметом лізингу є комбайн зернозбиральний КЗС-11 "Дніпро 350" з жаткою та візком (3 комплекти), рік виробництва: 2006, серійний номер 00836276, серійний номер 00836280, серійний номер 00836289; ціна предмета лізингу - 3 750 000,00 грн. з ПДВ; термін поставки - 1 місяць з дати оплати авансового платежу постачальнику (пункт 1.2 договору). Строк лізингу визначено пунктом 2.1.1 договору та становить 42 місяці.

Судами встановлені наступні факти: рішення про надання згоди на укладення договору № F150 від 10.06.2008 загальними зборами учасників позивача не приймалось, проте, генеральний директор не має права приймати рішення по відчуженню майна товариства на суму, яка перевищує 30 000,00 грн. без згоди на це загальних зборів учасників (пункт 10 підпункту 6.3.4, пункт 6.4.4 Статуту позивача); протокол № 3 від 28.05.2008 (наданий до матеріалів справи на підтвердження прийняття відповідного рішення загальними зборами) підписаний не головою зборів Овчінніковим О.І., а іншою особою, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи № 4243-11 від 17.04.2012; матеріали справи містять копію книги протоколів ТОВ "Вільний", у якій відомості про проведення таких зборів відсутні; постановою про порушення кримінальної справи від 28.05.2010 стосовно ОСОБА_6 було порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 366, ч.ч. 2, 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, постановою Коммунарського районного суду м. Запоріжжя від 12.11.2010 ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України, у зв'язку з закінченням строку давності.

Крім того, судами встановлено, що сторонами не надано будь-яких належних та допустимих доказів прийняття загальними зборами учасників ТОВ "Вільний" рішень про наступне схвалення позивачем укладеного його генеральним директором договору № F150 від 10.06.2008; схвалення (у тому числі сплата коштів за правочином) має бути здійснено особою, уповноваженою на вчинення такого правочину, не може вважатися схваленням правочину сплата коштів та вчинення інших дій особою, яка з перевищенням повноважень уклала правочин.

Так, статтею 203 ЦК України, на яку посилається позивач, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До таких умов відносяться: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

Згідно зі статтею 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у даній справі зазначено, що спірний договір є розірваний, що встановлено в постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2011 у справі № 27/95/10, і згідно з положеннями частини 2 статті 35 ГПК України цей факт є преюдиціальний і доказування не потребує. Тому визнавати договір недійсним на майбутнє немає підстав, оскільки сторони цей договір розірвали і на момент винесення судового рішення він вже не діяв.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 10.04.2012 у справі № 2/261, настання наслідків укладання угоди особою з перевищенням повноважень закон ставить у залежність від того, чи було схвалено у подальшому угоду особою, від імені якої її укладено.

У вищезазначеній постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у даній справі зазначено, що стаття 241 ЦК України не ставить схвалення правочину в залежності від рішення загальних зборів, а підтвердження такого схвалення є вчинені на його виконання дії, особою в інтересах якої його укладено.

Крім того суди попередніх інстанцій не звернули увагу на частину 3 статті 207 ГК України та на правовідносини, що склались між сторонами (договір лізингу), за яким використовувалась техніка протягом певного часу, та проводилась часткова оплата лізингових платежів за користування нею, а суд визнав договір недійсним з моменту його укладення.

З урахуванням викладеного, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції відповідно до статті 111-7 ГПК України, керуючись приписами статті 111-28 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів були неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушено та неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі, а постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також вжити заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та прийняти рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СГ Еквіпмент Лізинг Україна" у справі № 5011-31/17917-2012 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2013 у справі № 5011-31/17917-2012 скасувати.

Справу № 5011-31/17917-2012 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.