5016/479/2011(18/10) Про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури - 24.09.2014 Прийняття

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Русь", м. Очаків Миколаївської області на постанову та постанову від 16.07.2014 р. Одеського апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р. господарського суду Миколаївської області у справі № 5016/479/2011 (18/70) господарського суду Миколаївської області за заявою товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма "КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС", м. Рівнедо боржника відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Русь", м. Очаків Миколаївської області про визнання банкрутом ліквідатор арбітражний керуючий Лісєєв К.Ю. в судовому засіданні взяли участь представники:

ТОВ ГС "КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС" Осадчий К.Є., довір.,ВАТ "Готельний комплекс "Русь"Негреша М.О., довір.,

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 02.03.2011 року порушено провадження у справі № 5016/479/2011 (18/70) про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Русь" (далі - Боржник, Товариство) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма "КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС" (далі - Кредитор, Фірма) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Миколаївської області від 10.06.2014 року (суддя - К.Л. Василяка) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Лісєєва К.Ю., якого зобов'язано здійснити відповідні дії у ліквідаційній процедурі у відповідності та в порядку, передбаченому нормами Закону про банкрутство в редакції Закону України № 4212-VI від 22.12.2011 року (4212-17) .

Не погодившись із цією постановою суду, відкрите акціонерне товариство "Готельний комплекс "Русь" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Миколаївської області від 10.06.2014 року та повернути справу на стадію процедури розпорядження майном Товариства.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року (головуючий суддя - Сидоренко М.В., судді: Аленін О.Ю., Жеков В.І.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову господарського суду Миколаївської області від 10.06.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відкрите акціонерне товариство "Готельний комплекс "Русь" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненнями до неї, в яких просить скасувати як постанову господарського суду Миколаївської області від 10.06.2014 року, так і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2014 року та повернути справу на стадію процедури розпорядження майном Товариства.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 5, 6, 11 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про визнання Товариства банкрутом, місцевий суд вказав, що постановою касаційного суду у даній справі залишено без змін ухвалу підготовчого засідання у справі, а заява із кредиторськими вимогами надійшла лише від ініціюючого кредитора, який є головою та єдиним членом комітету кредиторів, та яким надано клопотання про визнання боржника банкрутом. Клопотання ж Боржника про відкладення та зупинення провадження у справі були відхилені, як безпідставні. А рішення про визнання банкрутом Боржника було прийнято по результатах ознайомлення та розгляду висновку щодо фінансово-господарського стану Товариства. Також суд вказав, що арбітражний керуючий надав свою згоду на участь у справі, як ліквідатор Боржника.

Підтримуючи вказані висновки, апеляційний суд додав, що розгляд справи про визнання недійсним договору, на підставі якого виник боргу Боржника перед ініціюючим кредитором, не приймається до уваги, так як відсутні докази визнання такої угоди недійсною, або недійсності написів нотаріуса на виконання такої угоди.

Заперечуючи наведені висновки, скаржник зазначив, що справу було розглянуто у незаконному складі апеляційного суду, місцевим судом під час розгляду справи була встановлена наявність активів у Товариства - іменних інвестиційних сертифікатів, а Боржник є засновником іншого товариства із внеском у статутний фонд в розмірі біля 34, 5 млн. грн. Крім цього, скаржник заперечує законність виникнення боргу перед ініціюючим кредитором та посилається на визнання Вищим адміністративним судом України незаконними дії Державного реєстратора щодо внесення у Єдиний державний реєстр відомостей щодо керівника Боржника.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними запереченнями, оскільки вони викладені без врахування всіх встановлених та підтверджених доказами у справі обставин справи, а також з невірним тлумаченням норм законодавства.

Так, порядок та підстави визнання боржника банкрутом визначені, зокрема, нормами ст. 22 Закону про банкрутство. При цьому, касаційний суд, виходячи з приписів п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VІ (4212-17) , зазначає, що під час вирішення питання (підстав та порядку) про визнання банкрутом боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство до набрання чинності з 19.01.2013 року нової редакції вказаного закону, застосуванню підлягають норми попередньої редакції такого закону. Редакція ж Закону про банкрутство від 22.12.2011 року № 4212-VІ (4212-17) у такій справі підлягає застосуванню щодо наслідків визнання Боржника банкрутом.

У зв'язку із цим слід погодитись із відповідними висновками судів в оскаржуваних постановах.

Відповідно ж до норм ч. 1 ст. 22 Закону про банкрутство у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Такими випадками є, зокрема:

закінчення процедури розпорядження майном за відсутності клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації або пропозиції про укладення мирової угоди;

подання клопотання комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (ч. 8 ст. 16 Закону про банкрутство) тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в оскаржуваних постановах, обраним 05.08.2013 року (т. 6 а.с. 197, 202) у відповідності до норм ст. 16 Закону про банкрутство загальними зборами кредиторів комітетом кредиторів було прийнято рішення від 06.06.2014 року визнати Боржника банкрутом та призначити ліквідатором Товариства арбітражного керуючого Лісєєва К.Ю., про що головою комітету кредиторів Боржника подане відповідне клопотання із доданням доказів - протоколу зборів комітету кредиторів від 06.06.2014 року (т. 7 а.с. 22-29), а арбітражним керуючим Лісєєвим К.Ю. - заява зі згодою на участь у справі та призначення ліквідатором Боржника (т. 7 а.с. 87-112).

Вказаним клопотанням, заяві та доказам (протоколам) суди надали належну правову оцінку.

Крім викладеного, суд касаційної інстанції зазначає, що виходячи з приписів ст. 22 Закону про банкрутство, лише рішення та клопотання голови комітету кредиторів про визнання Боржника банкрутом не є достатньою правовою підставою для ухвалення судом відповідного рішення та застосування щодо боржника процедури ліквідації, а тому вирішується судом на підставі оцінки доказів у справі, виходячи з встановлених обставин справи.

Так, нормами ч. 4 ст. 205 Господарського кодексу України передбачено, що у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі.

Стаття 1 Закону про банкрутство визначає категорію "банкрутство", як визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Таким чином ознаки, що складають категорію "банкрутство" відносно боржника встановлюються господарським судом за результатами розгляду справи та на підставі відповідних доказів в їх сукупності, а не лише на підставі клопотання комітету кредиторів.

Так, в результаті наданій, зокрема апеляційним судом в оскаржуваній постанові, правовій оцінці наявному у справі висновку щодо аналізу фінансового стану, фінансової, господарської та інвестиційної діяльності Товариства, наданим у справу актам інвентаризації майна Боржника, балансу та фінансовим звітам за 2010-2012 роки, співставленні відомостей щодо кредиторської заборгованості, визнаної та визначеної відповідно до ухвали суду попереднього засідання, судом була встановлена стійка неплатоспроможність - неспроможність Боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

До викладеного колегія суддів вважає за необхідне додати, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (т. 1 а.с. 14-15) до видів діяльності Боржника віднесено - послуги з організації подорожувань та готелі з ресторанами. Однак, як вбачається з матеріалів справи та зазначає в доповненнях до касаційної скарги Боржник, основні засоби останнього були передані у якості внеску до статутного фонду іншої юридичної особи. Тобто, Боржник не є власником відповідного майна, а має корпоративні права це майно у складі іншої юридичної особи, а тому не може використовувати таке майно у своїй господарській діяльності. Також не є належним і посилання на наявність у Боржника придбаних в 2008 році майнових сертифікатів, можливість реалізації яких допускається Товариством, оскільки до моменту порушення провадження у справі про банкрутство Товариства пройшло майже три роки і за цей час Товариство мало право здійснити відповідну реалізацію та погашення боргів, у тому числі і перед ініціюючим кредитором. До того ж, виходячи з приписів ст. 42 Закону про банкрутство в редакції закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ (4212-17) зазначені активи Боржника, у разі їх включення до ліквідаційної маси, підлягають реалізації у ліквідаційній процедурі. До того ж відповідно до норм ч. 2 ст. 77 Закону про банкрутство в редакції від 22.12.2011 року зберігається можливість укладення мирової угоди на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, яка (мирова угода), в свою чергу, може бути укладена вже за правилами норм Закону про банкрутство (2343-12) в редакції закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ (4212-17) .

Отже, суд першої інстанції, проаналізувавши стан фінансово-господарської діяльності Боржника, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання Боржника банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури.

Стосовно заперечення скаржника щодо правомірності виникнення боргу перед ініціюючим кредитором, касаційний суд, керуючись зокрема приписами ст. 35 ГПК України, звертає увагу заявника на те, що відповідні обставини були предметом розгляду судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і остання своєю постановою від 01.04.2014 року (т. 6 а.с. 264-267) залишила в силі ухвалу місцевого суду за результатами проведення підготовчого засідання у справі - від 14.05.2013 року, тим самим визнавши і законність порушення провадження у даній справі, і законність виникнення заборгованості Товариства перед Фірмою.

Також суд відхиляє заперечення скаржника з посиланням на незаконність складу апеляційного суду, який ухвалив оскаржувану постанову, оскільки даним складом апеляційного суду (головуючий суддя - Сидоренко М.В., судді: Аленін О.Ю., Жеков В.І.) раніше справа по суті не переглядалась та судового рішення не виносилось - лише ухвала про повернення Боржнику без розгляду апеляційної скарги на ухвалу від 14.05.2013 року (т. 5 а.с. 72-74). У зв'язку із цим скасування вказаної ухвали постановою касаційного суду від 27.08.2013 року (т. 5 а.с. 148-151), виходячи з приписів ст. 20 ГПК України, не є підставою для визнання такого складу суду незаконним та відводу вказаного складу суддів.

Таким чином суд касаційної інстанції, переглядаючи постанову суду першої інстанції про визнання Боржника банкрутом, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, погоджується із обґрунтуванням та висновками цих судів про наявність підстав, відповідно до Закону про банкрутство (2343-12) , для визнання Боржника банкрутом.

Крім викладеного касаційний суд погоджується із рішенням судів і в частині призначення ліквідатором у справі - арбітражного керуючого Лісєєва К.Ю. - особу, що виконувала обов'язки розпорядника майна Товариства, оскільки такий висновок відповідає нормам діючого законодавства і обставинам справи.

За таких обставин справи, касаційні вимоги відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Русь" щодо неправомірності визнання його банкрутом із настанням відповідних правових наслідків для Боржника не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувані постанови цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 14, 16, 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст.ст. 42, 77, п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (в редакції із змінами, внесеними Законом України від 22.12.2011 р. № 4212-VІ (4212-17) ), ст.ст. 205, 214 Господарського кодексу України та ст.ст. 4-1, 20, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -