Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2014 року у справі № 916/930/14 господарського суду Одеської області за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 538 811, 76 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Скворцов Г.П. дов. № 940 від 05.05.2014 року, - відповідача: Пуленко К.М. дов. № 135 від 25.12.2013 року

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі за текстом - ДП "Адміністрація морських портів України") звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі за текстом - ДП "Іллічівський морський торговельний порт") про стягнення 538 811, 76 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.06.2014 року у справі № 916/930/14 позовні вимоги задоволено: стягнуто з ДП "Іллічівський морський торговельний порт" на користь ДП "Адміністрація морських портів України" в особі, якою є Іллічівська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 538 811, 76 грн.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ДП "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Одеської області від 20.06.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ДП "Адміністрація морських портів України" в задоволенні позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2014 року у справі № 916/930/14 апеляційну скаргу ДП "Іллічівський морський торговельний порт" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 20.06.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ДП "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 20.06.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2014 року у справі № 916/930/14 та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. ст. 182, 334, 638 Цивільного кодексу України.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 15.09.2014 року № 03-05/1781 для розгляду касаційної скарги у справі № 916/930/14 у зв'язку з виходом з відпустки судді Ходаківської І.П. сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. (доповідач).

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що відповідно до Закону України "Про морські порти України" (4709-17) , розпорядження Кабінету Міністрів України "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" від 04.03.2013 року № 133-р (133-2013-р) , наказу Міністерства інфраструктури "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 19.03.2013 року № 163 (v0163733-13) було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів, та утворено, внаслідок виділу, державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

Відповідно до п. 3 Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013 року № 163 (v0163733-13) Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п. 1 цього наказу, у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів.

Згідно п. 7 Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013 року № 163 (v0163733-13) після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України головам Комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що актом приймання-передачі від 13.06.2013 року № 482/19 до Адміністрації були передані основні засоби ДП "Іллічівський морський торговельний порт" згідно з розподільчим балансом станом на 13.06.2013 року, в т.ч. причали Іллічівського морського порту.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що на час розгляду спору, об'єкт сервітуту знаходиться на обліку у Адміністрації, яка реалізовує відповідні повноваження особи, у якої знаходиться державне майно в господарському віданні і це право зареєстроване відповідно до вимог Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Як вбачається з матеріалів справи та досліджувалось судами, 30.09.2013 року ДП "Адміністрація морських портів України" та ДП "Іллічівський морський торговельний порт" уклали договір майнового сервітуту № 646-0/107-П-ІЛФ-13, за умовами якого Адміністрація портів на визначених договором умовах оплати, надає порту право обмеженого користування належними їй гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причал № 14, а той щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку здійснює оплату.

Згідно п. 2.3. вказаного Договору сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Положеннями п. п. 3.2., 4.1. Договору сторони погодили, що сервітуарій зобов'язаний в т.ч. своєчасно та на умовах цього договору вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом. За невиконання (неналежне) виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 7.1. Договору сторони узгодили, що договір набуває чинності з дня його укладення, але регулює взаємовідносини між сторонами починаючи з 21.08.2013 року у відповідності до ст. 631 Цивільного кодексу України. Договір діє до 31.12.2013 року, але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Договір майнового сервітуту від 30.09.2013 року № 646-0/107-П-ІЛФ-13 у подальшому недійсним не визнавався.

Місцевим та апеляційним господарськими судами досліджено, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, про що за період вересень - грудень 2013 року виставив відповідачу рахунки до оплати на загальну суму 538 811, 76грн.: № пр/4447 від 30.09.2013 року на суму 166 099, 87 грн., № пр/9356 від 31.10.2013 року на суму 125 587, 70 грн., № пр/9377 від 30.11.2013 року на суму 121 536, 49 грн., № пр/12 869 від 31.12.2013 року на суму 125 587, 70 грн., які порт не оплатив.

Розмір плати за сервітут визначено відповідно до п. 2.1 та зафіксовано сторонами в п. 2.2. Договору.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено Договір майнового сервітуту без будь-яких зауважень підписано повноваженими представниками сторін: Адміністрації та Порту та скріплено печатками сторін.

Положеннями ст. ст. 626, 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 173, 175 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, визнається майново-господарським зобов'язанням. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Згідно ст. 193 Господарського Кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 526 Цивільного Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст. 193).

Частиною 2 ст. 218 Господарського Кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Судами досліджено, що відповідачем здійснювались роботи на об'єктах сервітуту у період дії Договору, що підтверджується змінно-добовим оперативним планом роботи морського порту Іллічівськ за жовтень та листопад 2013 року; Таймшит щодо здійснення Портом навантажувально-розвантажувальних робіт на об'єкті сервітуту (причал № 14), проте відповідач, не здійснив оплату, у зв'язку з чим станом на день розгляду справи заборгованість складає 538 811, 76 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги ДП "Адміністрація морських портів України" обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню повністю.

Посилання скаржника на приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) в частині державної реєстрації права користування (сервітуту) не спростовують наведеного, а тому не можуть бути підставами для задоволення вимог касаційної скарги.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2014 року у справі № 916/930/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2014 року у справі № 916/930/14 залишити без змін.