Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач) суддів Козир Т.П., Кролевець О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада" на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014у справі № 910/25089/13 Господарського суду міста Києва за позовом Комунального підприємства "Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада" про стягнення коштівза участю представників сторін:

позивача: Мохонько О.А., дов. від 01.10.2013;

відповідача: Дементьева Я.Т., дов. від 03.09.2014;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 16.09.2014 № 02-05/416 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/25089/13, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 17.09.2014, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гольцова Л.А., судді - Козир Т.П., Кролевець О.А.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 910/25089/13 (суддя Любченко М.О.) позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 28766,74 грн., 3% річних в сумі 1475,37 грн., інфляційні втрати в сумі 742,27 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Дикунська С.Я., судді - Алданова С.О., Кропивна Л.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 у справі № 910/25089/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями попередніх судових інстанцій, ТОВ "Рада" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Виконавець) та відповідачем (Замовник) 08.06.2006 укладений договір № 9-498т про надання послуг диспетчерського зв'язку, предметом якого є надання послуг оперативно-диспетчерського зв'язку щодо роботи ліфтового обладнання для житлового будинку за адресою: м.Київ, вул. А. Ахматової, 13-Д.

Замовник зобов'язався на першу вимогу Виконавця, але не пізніше 20-го числа поточного місяця сплачувати вартість послуг диспетчерського зв'язку згідно укладеного договору (п. 2.3 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору, він діє з 08.06.2006 до 01.07.2007 строком на один рік (п. 5.1 договору). Даний договір підлягає пролонгації, якщо за місяць до закінчення строку жодна із сторін не заявить про намір його припинення (п. 5.4 договору).

Господарськими судами встановлено, що у спірний період зазначений договір був чинним.

Розмір плати за послуги диспетчерського зв'язку щодо роботи ліфтового обладнання визначається згідно калькуляції на щомісячне технічне обслуговування диспетчерського зв'язку та кошторису на утримання диспетчерської служби, які додаються. Розмір плати за послуги у місяць сплачується згідно додатку №1 (п.4.1 договору).

У відповідності додатку №1 до договору, станом на 01.09.2008 вартість послуг з диспетчерського зв'язку складала 887,57 грн. на місяць. Сторонами також було передбачено, що при зміні тарифів на обслуговування відповідно змінюються розрахунки з оформленням додатків до договору з часу введення змін.

Додатком №1 без дати сторони погодили, що з 01.04.2011 вартість послуг за договором буде збільшено до 1147,99 грн. на місяць.

На виконання умов договору № 9-498т позивачем надавались послуги оперативно-диспетчерського зв'язку щодо роботи ліфтового обладнання (57370,90 грн.), які відповідачем оплачені частково (28604,16 грн.), в результаті чого утворився борг в сумі 28766,74 грн. за період з 01.01.2009 по 04.09.2013.

При цьому, судами досліджено, що відповідачем здійснено оплату послуг за зазначеним вище договором за березень, серпень, вересень, листопад та грудень 2009, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2010, січень, лютий, березень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011, січень 2012, січень 2013. Докази здійснення оплати послуг за інші періоди матеріали справи не містять.

Натомість, суди з'ясували, що відповідачем послуги за січень 2011 в сумі 887,57 грн. помилково оплачено двічі, а саме 17.01.2011 та 01.12.2011, а тому кошти, перераховані 17.01.2012 в сумі 887,57 грн., як зазначили суди, підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше, а саме в січні 2009 року.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як вірно зазначив суд першої інстанції, просив стягнути з відповідача суму основного боргу 28766,74 грн., пеню в сумі 304,94 грн., 3% річних в сумі 2343,11 грн. та інфляційні втрати в сумі 1791,01 грн.

Під час розгляду справи, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності як щодо стягнення суми основного боргу, так і щодо нарахованих позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення у справі, керуючись положеннями Законів України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" (686-14) , ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) та відхиляючи вищезазначене клопотання відповідача щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині (судом зроблено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат). В частині стягнення пені, суди відмовили в задоволенні позову, оскільки погодились з наявністю підстав для застосування позовної давності на наслідків її спливу при розгляді зазначених вимог позивача.

Відхиляючи клопотання відповідача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що послуги, надані позивачем за спірним договором сплачувались частково протягом 2009-2013 років, що, на думку судів, свідчить про визнання відповідачем свого боргу, а тому перебіг строку позовної давності з огляду на положення ст. 264 ЦК України переривався і після переривання розпочався заново.

Втім, колегія суддів не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій стосовно задоволення позову в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України (1798-12) ).

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 (v0010600-13) (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

З встановлених судовими інстанціями обставин вбачається, що умовами п. 2.3 договору передбачено щомісячні розрахунки за надані Виконавцем послуги, тобто відповідач повинен на першу вимогу Виконавця, але не пізніше 20-го числа поточного місяця сплачувати вартість послуг диспетчерського зв'язку згідно укладеного договору.

Таким чином, оскільки за умовами договору оплата наданих послуг повинна здійснюватись щомісяця, початок позовної давності для стягнення спірних сум необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання Замовником кожного із цих зобов'язань.

А відтак, з урахуванням вищенаведених норм законодавства строк позовної давності слід обчислювати щодо кожного помісячного платежу. Крім того, суми річних та інфляційних втрат також повинні нараховуватись на кожний помісячний прострочений платіж відповідно до положень чинного законодавства.

При цьому, слід мати на увазі, що виконання зобов'язання у межах строку позовної давності за одним із помісячних платежів не є дією, яка зумовлює переривання строку позовної давності за іншими невиконаними помісячними платежами.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України (1798-12) , що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень в частині задоволених позовних вимог та направлення справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Оскільки, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 у справі № 910/25089/13 скасувати в частині задоволених позовних вимог та в цій частині справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 у справі № 910/25089/13 залишити без змін.