904/2096/14 Про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу - 16.09.2014 Прийняття

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" про стягнення 216 628,81 грн. пені та 3 % річних в сумі 48 395,46 грн. внаслідок несвоєчасного виконання останнім своїх зобов"язань за договором купівлі-продажу природного газу № 14/1818/11 від 28.09.2011 року, укладеним між сторонами.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2014 року (суддя Юзіков С.Г.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 48 395,46 грн. та 968 грн. судового збору, а в решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 року (судді: Парусніков Ю.Б., Білецька Л.М., Тищик І.В.) рішення місцевого господарського суду змінено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3 % річних в сумі 47 934,55 грн. та 958,69 грн. судового збору; в іншій частині рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 216 628,81 грн., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.09.2011 року між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та ПАТ "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 14/1818/11, згідно якого продавець зобов'язався продати покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 року природний газ, а останній - прийняти й оплатити його вартість.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що продавець передає покупцеві в період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року газ в обсязі до 9 400 тис. куб. м.

Відповідно до пункту 3.1.2. договору покупець до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає продавцю належним чином оформлену заявку на планові обсяги споживання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Плановий обсяг поставки підтверджується продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємств в електронному вигляді ОДУ ДК "Укртрансгаз" на відповідний місяць поставки.

Згідно пункту 3.3. договору приймання - передача газу оформлюється актом приймання - передачі. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі, в яких зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Ціна (граничний рівень ціни) на природний газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ. Всього з ПДВ до сплати за 1000 куб. м. природного газу та послуги з транспортування - 3 994,52 грн. (пп. 5.1., 5.2. договору з врахуванням додаткових угод).

Відповідно до пункту 5.4. договору загальна сума вартості природного газу та ціна цього договору складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно пунктів 6.1., 6.3. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 50 % попередньої оплати вартості планових обсягів поставки природного газу за 5 днів до початку здійснення поставки. Решта 50% вартості планових обсягів поставки природного газу сплачується покупцем протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. В платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу.

Строк договору - з дати підписання і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 року до 31.12.2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості (п. 11.1.).

В укладених між сторонами додаткових угодах: № 1 від 30.09.2011 року; № 2 від 11.10.2011 року; № 3 від 14.11.2011 року; № 4 від 10.01.2012 року; № 5 від 27.06.2012 року погоджувались зміни ціни на природний газ, а в додатковій угоді № 3 від 14.11.2011 року - зміни до пункту 6.1. договору щодо порядку розрахунків, зокрема, щодо остаточного розрахунку за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України, який здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов вказаного договору позивач протягом жовтня - грудня 2012 року здійснив поставку відповідачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 року, від 30.11.2012 року, 31.12.2012 року на загальну суму 6 234 653,30 грн. (499 602,63 грн. + 1462364,11 грн. + 4 272 686,56 грн.), підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. покупець зобов'язався (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання покупцем вимоги продавця. У разі несплати пені у вказаний строк покупець вважається таким, що має заборгованість за цим договором.

Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу виконав, але з простроченням строків, передбачених умовами пункту 6.1. договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 16.07.2013 року №№ 6227, 6228, тоді як за поставкою в жовтні 2012 року строк оплати до 14.11.2012 року, за поставкою в листопаді 2012 року строк оплати до 14.12.2012 року та за поставкою в грудні 2012 року строк оплати до 14.01.2013 року.

У зв'язку з неналежним виконанням умов договору щодо своєчасної оплати за поставлений природний газ позивачем нарахована пеня у сумі 216628,81 грн. та 3 % річних у розмірі 48 395,46 грн. за період з 03.04.2013 р. по 16.07.2013 р.

Вирішуючи спір, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не заперечує факту прострочення виконання договірних зобов"язань, разом з тим, з врахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності, господарський суд встановив дату початку прострочення виконання покупцем грошових зобов"язань по сплаті вартості природного газу, спожитого відповідачем у листопаді - грудні 2012 року, а саме: 15.12.2012 року та 15.01.2013 року. Водночас, позов про стягнення з відповідача пені та 3 % річних подано позивачем 28.03.2014 року.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних у заявленому розмірі, суд першої інстанції вірно вказав на порушення відповідачем умов вищевказаного договору та приписів цивільного законодавства в частині своєчасної оплати вартості газу.

При цьому, судом першої інстанції перевірено строк позовної давності до даних позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, який, в силу статті 257 цього ж Кодексу, є загальним і становить три роки.

Переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, та, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо порушення відповідачем умов договору та норм цивільного законодавства в частині своєчасної сплати вартості природного газу, апеляційна інстанція правильно змінила судовий акт місцевого господарського суду в частині належної до стягнення з відповідача суми 3 % річних.

Так, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, апеляційна інстанція встановила, що судом першої інстанції при розрахунку відсотків річних неправомірно включено день фактичної сплати відповідачем до суми заборгованості - 16.07.2013 р., в той час як останнім днем вважається день, що передує оплаті заборгованості, тобто 15.07.2013 року.

Відповідно пункту 1.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

Таким чином, згідно перерахунку апеляційної інстанції, належний до стягнення з відповідача розмір 3 % річних складає 47 934,55 грн. та правильно нарахований за період 03.04.2013 р. по 15.07.2013 р. включно.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами частини 1 статті 223 ГК України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України (435-15) , якщо інші строки не встановлено ГК України (436-15) .

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому, виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Частиною п'ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 цього ж Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (v0014600-13) зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.".

Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій вірно спростовано посилання скаржника на положення пункту 7.2. договору, в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що пеня сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання покупцем вимоги продавця.

Таким чином, місцевим господарським судом, з яким в цій частині погодилась апеляційна інстанція, вірно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з боржника пені, право на яку виникло 15.12.2012 року та 15.01.2013 року, відповідно, оскільки позивач звернувся до суду з позовом лише 28.03.2014 року, тобто після спливу строку позовної давності, що, з урахуванням заявленого відповідачем на підставі частини 3 статті 267 ЦК України клопотання про застосування позовної даності, та приписів частини 4 цієї ж статті, є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Доводи касаційної скарги зводяться до довільного тлумачення скаржником норм права щодо визначення моменту нарахування суми пені за прострочення виконання зобов'язання й обчислення строків позовної давності і не спростовують законних та обгрунтованих висновків апеляційного господарського суду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду апеляційної інстанції відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.